Выбери любимый жанр

Полювання на Снарка - Кэрролл Льюис - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

«Як на схід вітер дме, то на захід, бігме,

Корабель попливти не посміє!»

Та спаслись їхні душі, ось вони вже на суші

З багажем, клумаками й торбами,

В першу ж мить екіпаж не вподобав пейзаж,

Що складався з проваль між горбами.

Будодзвін зауважив, що впала мораль,

Й повторив у музичнім мажорі

Заготовки смішні, щоб розвіять печаль,

Та усі лиш стогнали, мов хворі.

Він налив усім грогу (бо був ліберал),

А потому налив його знову,

І вождя оцінив всенародний загал,

Він же встав, щоб казати промову:

«Співвітчизники, римляни, друзі! Мені

Прошу ваші позичити вуха! [7]» –

Цю цитату вітали «Ура!» навісні,

І він знову налив (тим, хто слуха).

«Скільки місяців, тижнів круг нас океан

(В кожнім місяці тижнів чотири),

Та не видно щось Снарка, хоч як Капітан

Я рішучий і сповнений віри!

Скільки тижнів і днів ми штурмуєм моря

(В кожнім тижні сім днів, я вважаю),

Та ще й досі жаданий трофей снаркаря

Не являвсь нам на тлі небокраю.

Вам усім тет-а-тет я відкрию секрет –

Безпомильних ознак цілий список

(А всього їх є п’ять), щоб могли ви впізнать

Натурального Снарка злий писок.

Щонайперше – це смак. Він у нього пісний,

Пріснуватий, жорсткий і поганий,

Так неначе сюртук, що у грудях тісний,

Ще й з відтіночком фата-моргани.

З пунктуальністю в Снарка проблема стара,

Все він плутає безперестанку,

На сніданок іде, як вечерять пора,

А обід їсть наступного ранку.

Третя риса – це повна нездатність на жарт.

Як відважитесь ви жартувати,

Снарк зітхне: так, мовляв, кепкувати не варт. –

Каламбур йому гірший від страти.

По-четверте – любов до купальних кабін [8],

Снарк їх скрізь за собою тягає.

«Це окраса пейзажу», – так думає він,

Хоч на логіку це й не лягає.

Ну, і п’яте – апломб. А тепер саме час

Підключить наукову методу:

Виділяють пернато-кусачий підклас

І дряпучо-ворсисту породу.

Хоч звичайного Снарка боятись не слід,

Мушу вас попередить натомість:

Серед них є Буджуми [9]»... Тут Булочник зблід,

Впав на землю й утратив свідомість.

Сказ третій

Оповідь Булочника

Рятували його і чайком, і гуртом,

Хрін давали й розумні поради,

Джем, гірчицю втирали, махали хвостом,

Загадали медичні шаради.

Й ось нарешті він сів: «Я вам зараз повім

Повість, сповнену муки і болю...»

Будодзвін загорлав: «Тиша! Слухати всім!»

І ударив у дзвін для контролю.

Все затихло умить – вже ніхто не шумить,

Не чутно ні ганьби, ні овацій,

Той, кого звали «Гав!», свою сповідь почав

В стилі древньо-занудних нотацій.

«Я родився у чесній, хоч бідній сім’ї...»

Бомкнув дзвін: «Пропусти про родину!

Щойно спуститься тьма, наших шансів катма –

Снарк не стане чекати й хвилину!»

«Пропущу сорок літ, – втер сльозу неборак, –

І до дня перейду, як в бригаду

Прийняли ви мене, щоб, мов бравий моряк,

Міг поринути я в снаркіаду.

Дядько мій дорогий (чиє ймення ношу)

Попередив в прощальну хвилину...»

«Пропускаємо дядька, коротше прошу!» –

Будодзвін задзвонив без упину.

«Він сказав мені так, – вів своєї простак, –

Як твій Снарк просто Снарк – так і треба!

Обіцяй йому рай і з рагу подавай,

Застосуй для освітлення неба.

Ти з наперстком і ніжністю Снарка шукай,

При собі май надію і вила,

Котировкою акцій його залякай,

Зачаруй шармом усмішки й мила».

«Ось найкраща метода! – устряг Капітан, –

Спосіб цей, вам кажу, перша марка!

Я не раз уже чув: це і є справжній план,

Як в полон взяти хитрого Снарка!»

«Та, племінничку мій, жде біда тебе (sic!),

Якщо Снарк твій – Буджум, бо це значить,

Що раптово і тихо ти щезнеш навік

І ніхто тебе більш не побачить!

Саме це, саме це мою душу ятрить,

Як слова свого дядька згадаю,

Моє серце стражденне дрижить і кипить,

Мов казан, повний супом до краю.

Саме це, саме це...» – «Ми вже чули раніш!» –

Будодзвін обірвав дратівливо,

Бризнув Булочник в плач: «Пропаду ні за гріш!

Саме це, саме це так жахливо!

Снарк щоночі мені увижається в сні,

Бачу я в хворім мареві марень,

Як я здобич свою із рагу подаю,

Снарком в небо свічу в дні затьмарень.

Та як стріну Буджума (так дядько прорік),

То хоч в бурю, хоч в днину погожу

Я раптово і тихо враз щезну навік –

Думку цю я терпіти не можу!»

Сказ четвертий

Полювання

Будодзвін, очумрівши, наборщив чоло:

«Чом раніш я не знав про ці драми?

А тепер би промовчати ліпше було –

«Аnte portas [10]» бо  Снарк – біля брами!

Всі ми будем сумні, хочеш вір, хочеш ні,

Якщо зникнеш ти раптом і тихо,

Але ж до відплиття мав би ти до пуття

Повідомить команді про лихо!

Ну, а зараз не час розжалоблювать нас,

Кличе Снарк у незвідані далі!»

Й той, кого звали «Чув?», лише скрушно зітхнув:

«Я казав вам про це на причалі.

Звинувать, що я вбивця, що я хуліган

(Всі спіткались в життєвім алюрі!)

Але шити мені ще й свідомий обман

Це уже западло у натурі!

Я сказав це по-данськи, я вжив і санскрит,

Переклав на латину й валійську,

Але геть я забув (ну, такий я – і  квит!),

Що ви знаєте тільки англійську».

«Вельми сумно це чуть! – в Капітана лице

Витягалось при кожному слові –

Та тепер, як ти виклав нарешті все це,

Всі дебати абсурдні в основі!

Решту спічу, о вірна командо моя,

Я завершу, як буде охота,

Адже Снарк біля брами, повторюю я,

Він – обов’язок ваш і робота!

То ж з наперстком і ніжністю Снарка шукай,

При собі май надію і вила,

Котировкою акцій його залякай,

Зачаруй шармом усмішки й мила!

Бо не візьмеш ти Снарка на крики «Банзай!»,

Тут безсилі прийомчики збиті,

Все, що можеш, – зроби, що не можеш – дерзай!

Ми не в праві втрачати і миті!

Бо жде Англія, що [11]... – далі знаєте ви

Цю цитату стару з бородою,

То ж вперед розбирати  пакунки й сакви,

Мій наказ – спорядитись до бою!»

Тут Банкір підписав (й скасував) крупний чек,

Обміняв срібняки на банкнотки,

Вибив порох з халатів своїх «Ім’ярек»

І у вуса вкрутив папільйотки.

2
Перейти на страницу:
Мир литературы