Спокуса - Мирний Панас - Страница 2
- Предыдущая
- 2/3
- Следующая
Изменить размер шрифта:
2
Усі розходяться в різні сторони. Адам і Єва, узявши дві чималих лушпаїни з горіхів, почали у їх збирати манну, а назбиравши повні, посідали рядком під деревом і почали їсти.
Єва. Ну й чого-то така смачна манна оця? Уживаєм щодня, а не докучає!
Адам. Бо господній се хліб… його воля свята!
Єва. А по правді скажи: чи тебе не кортить коли-небудь чого й іншого з'їсти?
Адам. І на думці нема. Та й чого?
Єва. Як чого?
Хіба в нас у раї їстівне не росте?
Он куріпка – дивись; молочай он буя;
А козельці заглядають аж в очі!
Або – он, на кущі, – як пасльон почорнів?
Аж сміються виноградові грона!
Адам.
Та й дурниця яка в твою голову йде!
Тож – живе, а живого господь
Заказав нам ніколи не їсти.
Єва.
Та я чула про се. Тільки дивно мені:
Нащо ж волю господь на усе нам подав,
Попустив, що захочем робити?
Адам.
Ну, то що? Волю – дав, а проте – наказав,
Як отут нам поводитись треба,
Щоб не вскочити в гріх.
Єва.
Ото й дивно мені!
Коли воля – то на все уже воля.
А то: воля – одно, а закон – не дає
Їй широко розпросторити крила:
І те можна, і те, а до того – то й зась!
Бо закон не велить, щоб не вскочити в гріх…
Задля чого ж оце, розкажи ти мені?
Адам (хитаючи головою).
Єво, Єво! Що це ти, нерозумная, плещеш?
Щось недобре в душі твоїй коїться, Єво!
Єва (сумно).
Не втаюсь: там щось є,
Щось непевне заклюнулось в неї
І полоха спокій мій, і спать не дає.
Чудні сни мою душу лякають щоночі!..
От і вчора: приснилось мені,
Що стоїш ти отам – на поляні
Гордий силою, що у тебе вона
Так і скаче із очей твоїх чорних,
Так і прище з усії постанови —
Владних рук, бистрих ніг і високого стану.
І та сила твоя так і тягне мене,
Так і вабить під захист могучий…
Там, – здається мені, – не боятимусь я
Анічого на світі; від всього забороне
Ота сила твоя і… щаслива, до тебе горнуся,
Заглядаю у вічі огненні твої,
Припадаю до високої груді,
Щоб спочити край серця твого,
Що так шпарко підкидається – б'ється…
І от, – чую, – як та ласка моя
Прокрадається в душу до тебе
І пестить починає її,
І голубити тихим спокоєм…
І мене ти на руки береш,
І колишеш тихесенько – тихо…
Адам прикро та ласкаво задивляється на Єву.
І заснула під тим доглядом я.
Вже не знаю, чи довго я спала, чи ні,
Тільки разом, мов шпигнув хто, – проснулась…
Коло мене тебе вже нема,
Якась неміч мене всю посіла,
Пов'язала мої руки і ноги,
Не дає очам глянути ясно!
У душі – страх піднявсь, серце – жаль навернув
І несказана туга насіла…
Чую я – пропадає навіки те щастя моє,
Що воно вже ніколи не вернеться знову!
Адам з жалем дивиться на Єву.
І від ляку й жаху разом кинулась я…
Ти лежиш на своєму ліжкові
Й тихо спиш… На великую силу
Перетерпіла я отой страх і той сон,
Поки знову заснула… Не знаю,
Що ясує цей сон?
Адам (понуро).
А чи молишся ти
Щиро богові, як спати лягаєш?
Єва.
Як і завжди – молюсь.
Адам (зітхнувши).
Ох, молися!.. Молись,
Бо тебе се лукавий доводе до сього.
Єва.
А лукавий – то хто? Ти де бачив його?
Адам.
Хоч не бачив, оже знаю про його.
Єва.
Кажеш: знаю? Розкажи ж ти мені,
Покажи, щоб я знала, кого стерегтися.
Адам.
Його бачить не можна: то – дух.
Єва.
Дух?… І бог – дух? і лукавий – то дух?
Як же їх розпізнати, збагнути?
Адам.
Нам не дано снаги, як збагнути їх нам,
То істоти без облуди, без тіла…
Бог є дух, чистий дух, як те небо, ясний,
Як те сонце, блискучий – яскравий,
Як повітря прозоре – невидимий-легкий,
А могучий – його силі кінця-краю немає.
Він – усе… Небо те – і високе, і синє,
З його зорями, місяцем, сонцем ясним,
Земля ся – із горами й водою,
Із усім, що на їй і під нею живе,
Росте, плава, і ходе, і дише, —
Все то він появив. Його творча рука
Із нічого усе те зробила;
Його сила свята – над усім тут віта,
Його воля – нам усім тут керує!
Що в нас волос? А й він не спаде
З голови без господньої волі святої…
Такий – бог… Він – і правда, й добро,
Він – і ласка та милость без міри
До того, хто отут по закону живе;
Гнів страшний – задля тих, хто не хоче
Покоритись закону його… А лукавий? То, Єво,
Дух нечистий, дух гордощів, зла,
Супротивник лихий божій волі.
Єва.
Що ж він, рівня йому? Другий бог?
Адам.
Бог – один; а лукавий був у його слугою…
От як янголи служать йому,
Херувими або серафими, —
Все то слуги його… І лукавий служив
2
- Предыдущая
- 2/3
- Следующая
Перейти на страницу:
