Выбери любимый жанр

Хазяїн - Карпенко-Карий Іван - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

Ідуть.

Мамо! Як ви думаєте, чи не сказать би татові про предложеніє Івана Миколайовича?

Марія Івановна. Ні, дочко. Нехай на іменини приїде і сам скаже. Іван Миколайович – учитель гімназії, чоловік розумний, то зуміє з татком побалакать, а я тим часом попробую випитать.

Пішли.

ЯВА VІ

З других бокових дверей виходе Пузир, Маюфес і Феноген.

Пузир. Феноген, не знаєш, зібрались економи в конторі?

Феноген. Одного Зеленського бачив. Ох, усердний чоловік, з коня не злазить.

Пузир. Якщо зібрались – клич!

Феноген вийшов.

(До Маюфеса.) Сідайте.

Мовчать.

Трудне діло ваше… трудне. У мене своїх овець сорок тисяч, боюся, що паші не стане.

Маюфес. Де ж таки! Оце сказали: паші не стане!.. Торік, як я купив у вас для одного німця валахів, – пам'ятаєте? – то для прийомки три дні їхали вашою землею… їхали ми цілий день. «Чия земля?» – питаємо. «Терентія Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаємо: «Чия земля?» – «Терентія Гавриловича». І тілько на третій день, надвечір, почалась земля Гаврила Афанасьевича Чобота. Ха-ха! Княжество! Ціле княжество. Німець, що зо мною їхав, дивувався, хитав головою, цмокав губами, а на третій день, сміючись, сказав: «У цього хазяїна більше землі, ніж у нашім герцогстві». Єй-богу, так і сказав. Хе-хе-хе! Та щоб на таких степах не можна було випасти ще дванадцять тисяч овець?

Пузир. Та воно можна! А тілько я вам скажу, що, крім всього прочего, діло ваше опасне… Я, знаєте, опасаюсь, щоб не було якої біди.

Маюфес. Помилуйте, чого бояться? Нічого боятись! Не такі голови це діло обміркували, щоб можна було боятись.

Пузир. Так то так! А тілько, знаєте, несостоятельність на три милійона, та ще обміркована несостоятельність, – рідко кінчається благополучно!.. Щоб, бува, Петро не вскочив у злосні. А тут і я помагаю, переховую!

Маюфес. Що ви? Сохрани бог! Не такі люде ведуть і вестимуть діло… Петру Тимофеевичу помагають значні адвокати і самі найбагатчі купці та хазяїни. Я вже був у чотирьох – всі згодились: хто манухвактуру-прийме, хто гурти, хто кінський завод, а з парового млина і винокурні горілку і борошно розвезем скрізь, постройки ж – діло рук чоловічих… хе-хе-хе! Ще й страхову премію візьмем. Не бійтесь, ми хапатись не будемо, а помалу, помалу все імініє зтаїть тихо, як віск на вогні…

Пузир. Опасне діло… А почому Петро Тимофієвич думає заплатить кредиторам, не чули?

Маюфес. Копійок по десять, а на худий кінець по двадцять копійок.

Пузир. Так. і Петру Тимофієвичу зо всіми розходами достанеться два милійона чотириста тисяч.

Маюфес. Ні, так не вийде. Рівно милійон назначено тілько на розплату і на всі розходи – агентів багато!

Пузир. Виходить, два милійона чистеньких? і це кругла сума! З нічого два милійона? Капитал! Такого капиталу кредитори не подарують. Найдуться завзяті, будуть судиться, а як діло дійде до суда – тоді погана справа!..

Маюфес. Нікогда!! Візьміть в разсужденіє: вся ця сума розкинеться не на бідолах яких, а на московських, на лодзінських фабрикантів та на. всякі банки! Фабриканти та банки розкинуть потері на других, підведуть свої баланси – і квіта. Ха-ха! Що їм така сума – виграшка!

Пузир. Еге! Для багатьох, мовляв, виграшка, а для одного капитал! З миру по нитці – голому сорочка!

Маюфес. Ха-ха-ха! істина глибока.

Пузир. Ну, добре. Я переведу на свої степи дванадцять тисяч ваших овець до осені, а восени на салган разом з своїми. Це все добре… А яку ж я матиму користь за поміч?

Маюфес. От за цим же мене й послано до вас, щоб ви сказали свої умови.

Пузир. Трудне діло… Страшне, опасливе діло!.. Двадцять процентів з валової виручки. Менше не візьму.

Маюфес. А чом же не з чистої прибилі?

Пузир. Може, хто другий візьме з чистої.

Маюфес. Про других нічого й балакать. Все діло треба вести без документів, на честь! А кому ж повірить: тілько таким хазяїнам, як ви! Ви не захочете взять чужого?

Пузир. Навіщо мені чуже, коли у мене й свого доволі… Так двадцять процентів з валової виручки. Коли согласні, переганяйте овець на мої степи.

Маюфес. Ваше слово для всії околиці – закон, і вже коли не можна взять двадцять процентів з чистої прибилі, нехай буде з валової виручки. А дозвольте знать: які розходи будете лічить?

Пузир. Випас, чабани, догляд.

Маюфес. Ваше слово – закон! А на які степи переганять овець?

Пузир. На Суху Балку – три тисячі, на Роздолля – п'ять тисяч і на Кам'яний Брід – чотири тисячі!

Маюфес. Завтра всі розпорядки зробимо… Терентій Гаврилович, я чоловік бідний, служу і вам, і Петру Тимофеевичу… Самі знаєте… Скілько ваша ласка?

Пузир. Поки не буде видко мого заробітку, я не можу назначить вам нічого. А восени, після салганів, я вас не обділю, заплатю по-хазяйськи.

Маюфес. Ваше слово – закон; ваша честь – вище всяких векселів і розписок! Надіюся, що не обділите бідного чоловіка! Прощайте, треба поспішать, щоб не пропустить поїзда.

Пузир. О, ще поспієте!

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

2
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Карпенко-Карий Іван - Хазяїн Хазяїн
Мир литературы