Перемудрив - Мирний Панас - Страница 3
- Предыдущая
- 3/3
Храпко. Та гроші можна й опісля, а тепер тільки условіє таке зробимо.
Перепадя. А що будемо, Іван Петровичу, робити?
Передерій (набік). Бий тебе, сила божа! Казав, дурню, мовчи; ніт, патякає! (До Перепаді). Що ж робити? Що хоч, те й роби: твоє діло – не моє.
Перепадя. Може, я ще з жінкою дома пораюся?
Храпко (насуплюючи брови). Як хоч. Тільки тоді вже не 200, а 300 буде стояти.
Перепадя. Як? Тобто за те, що я пораюся з жінкою – сотня рублів набіжить?
Храпко. За те ж. (Помовчавши). Знаєш, я чоловік прямий…
Передерій (набік). То-то тебе так і скандзюбило!
Храпко. Правду люблю, по правді роблю…
Передерій (набік). А щоб ти нею подавився!
Храпко. Ти от кажеш: піду до жінки, пораюся. Хіба я не знаю, до якої жінки ти підеш? Оце прийшов до мене… 200, мов, рублів праве… А піду до другого – може, другий менше візьме. Та так і ходитимеш, чужі пороги оббиватимеш. Воно ж тобі нічого – тільки чоботи топчеш, а другим – час гаєш; а той час, може, більше сотні стоє. То от ти й знай: за поріг вийдеш, та назад вернешся – вже 300 рублів… Куй залізо, поки воно гаряче!
Передерій. Ох, куме, куме! Не думав я, що ви такий.
Храпко (передражнюючи). Ох, куме, куме! І я не думав, що ви такий.
Передерій. Я думав, що ви на кума вважите.
Храпко. А я думав, що кум на кума вваже, не стане йому часу гаяти ради чужого чоловіка.
Перепадя. Та годі вам, Іван Петровичу! Що ж, коли менше не можна… то вже таке діло: не можна – й не можна; вже чи двісті рублів – то й двісті. А земля ж то моя буде?
Храпко. У тебе є свідителі, що ти володів нею?
Перепадя. А як же! Це ж усе містечко знає.
Храпко. То земля твоя буде.
Перепадя. Навіки?
Храпко. То вже я не знаю, чи навіки, чи ні. Може, ти її кому продаси.
Перепадя. Та то вже моє діло. А чи суд одсуде?
Храпко. Мировий одсуде і з'їзд одсуде; а далі – я не знаю.
Перепадя. Та вже ж коли тут одсудять, то й далі так буде.
Храпко. Може… не знаю.
Перепадя. То що ж? Будемо кінчати діло.
Храпко. Отак краще. Чи кінчати, то й кінчати. Сьогодні тільки мені ніколи… Треба писати условіє, довіренность… Ти покинь десять рублів на розходи, а я звечора усе, що треба, виготую, а на завтра підемо до мирового, щоб засвідительствував.
Перепадя. То й розходи, значиться, мої?
Храпко. А то ж як? Звісно, твої. Та їх небагато, рублів на три всього. Я тобі, як скінчиться діло, щот дам: що на розходи пішло, а що лишок – на платіж повернеться.
Перепадя. Та гаразд уже (лізе в кишеню).
Храпко (бере книжку і перо). Хто ти такий будеш?
Перепадя. Я? Остап Перепадя.
Храпко. Та я це знаю. Якого ти званія чи сословія? Міщанин, купець, козак чи казьонний обиватель?
Перепадя. Казьонний обиватель.
Храпко (пише). Казьонний обиватель Остап… А батька як звати?
Перепадя. Трохим.
Храпко. Тезко мойому. (Пише). Трохимович… Перепадя. Ну, а Тхора як?
Перепадя. Покійник Карпом звався, а батько Грицьком. Вони в козаках були, здавна козаки.
Храпко (пише). Оце і все.
Перепадя (подаючи десятирубльову бумажку). Звольтесь вам.
Храпко. Давай, давай. От і гаразд; отак би й зразу, без клопоту та без торгу. (Глянувши на Передерія, що сидить похнюпившись). А чого ти, куме, так зажурився?
Передерій. Від того, що кум уважив.
Храпко. А що кумові таке?
Передерій. Не скажу. Не вважив кум – і я не скажу. Прощайте (дає руку).
Храпко. Ваша воля, ваша й сила! Прощайте. (Собі дає руку). Видно, що кум і собі встряв у чужий огород?
Передерій. Не скажу! не скажу! (До Перепаді). Ходімо вже.
Перепадя. Бувайте здорові. (Кланяється, і обоє виходять).
Вихід IV
Храпко (сам). Це щось воно за знак… Уже Передерій так не встряне: тут щось та є, щось кум замишляє таке. Отже й пішов так, і не сказав. Та ну, мене не проведеш! І ми – з усами, тільки, кажуть, нос не оброс… Дознаємося… Постій. (Підходе до дверей, гукає). Явдохо! Явдохо!
Явдошка (з-за кону). Чого?
Храпко. Скажи Прісці, щоб кликнула до мене Кирила.
Явдоха (з-за кону). Кирило біля бджіл, у пасіці.
Храпко. То що? Не кине хіба бджіл на час?
Явдоха (з-за кону). Добре.
Увіходе жінка, ведучи за руку дівчинку.
Вихід V
Молодиця(бере за голову дівчинку і, нахиляючи, шепче). Проси.
Дівчинка. Паноцьку!
Молодиця. Паночку-лебедочку! І помилуйте, і пожалуйте!
Храпко (озирнувшись, плює). Тьфу! Якого ви чорта? Аж злякали – дивись!
Дівчинка (становиться навколішки). Паноцьку! помилуйте.
Молодиця. Ой, лишенько наше! горенько тяжке! Помилуйте, паночку…
Храпко (стоїть, дивиться. Спокійно). Ну, ще!.. Ну, що ще далі буде? Ну-ну!..
Молодиця. До вашої милості, добродію. Помилуйте нас… Діточки малі… їсти нічого…, А він пішов, сучий син!., закрився очима й плечима., швендяє там по чужих краях… А тут посліднє добро беруть… хату цінують… Помилуйте нас і пожалуйте! (Становиться на коліна, плаче).
Дівчинка. Паноцьку! помилуйте.
Храпко. Та якого ви чорта до мене? Не реви, а толком кажи!
Молодиця. О горенько наше нежданне! Пропала я, бідна, з малими діточками!
Храпко (сердито). Та не скавучи, кажу. Кажи: чого тобі треба?
Молодиця(з плачем). Боже мій! Хату продають… Мою таки хату, батьківську цінують!
Храпко. Хто цінує? За що цінує?
Молодиця. Та я й сама не знаю, що він, розсучий син, наробив… У кого там гроші брав… де він їх дівав… А тепер моє добро… добро моє пропадає! (Плаче).
Храпко. Хто такий розсучий син?
Молодиця. Чоловік мій, бодай йому добра не було!.. Він, каторжний, щоб його зашморгнуло там, клятого!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
- Предыдущая
- 3/3