Живий мох - Михановский Владимир Наумович - Страница 6
- Предыдущая
- 6/11
- Следующая
6
Все сталося так швидко і настільки фантастично, що Микола до ладу не встиг і зміркувати.
Перед очима з’явився килим, сяючи різнокольоровими вогниками. Вогники швидко перебігали з місця на місце. Потім килим посунув на робота і людину.
І тоді Кір зробив те, що йому було наказано робити в разі гострої небезпеки: ввімкнув променемет…
Якась сила вдарила Миколу так, що в очах попливли кола і, відірвавши од робота, кинула на землю. Юр підплигнув угору і, падаючи, звалився набік. Щупальця його безпомічно засмикались.
А коли Микола отямився і звівся на лікоть – навколо вирувало полум’я… З усіх боків наступала рівна ревуча стіна вогню.
– Радіальна швидкість руху полум’я до центра кола – два сантиметри на секунду, – повідомив робот, знайшовши, нарешті, рівновагу.
«До центра, цебто до нас», – вжахнувся Микола.
– Скільки од нас до фронту?
– Сімдесят п’ять метрів по радіусу, – чітко, як завжди, відповів Кір.
Нестерпна спека дихала в обличчя.
І раптом високе полум’я щезло.
Микола стрибнув на робота – його обережно обхопило одне з щупалець. Пробігши метрів з п’ятдесят, робот різко зупинився. Микола глянув униз – о жах! – під ногами була прірва, на дні якої клекотіла темно-багряна лава. Вона підмивала берег, великі брили гучно обвалювались униз і, зіткнувшись з лавою, перетворювалися в пару.
– Спрямована реакція розпаду охопила грунт, – сказав Кір, повільно задкуючи.
– Кір, ми повинні припинити реакцію.
– Це неможливо. Вона припиниться, якщо радіус кола, всередині якого ми стоїмо, дорівнюватиме нулю.
За вогняною прірвою темніла пустельна рівнина.
– Треба перестрибнути, Кір!
– Неможливо, – відповів робот, моргаючи очима-фотоелементами.
– Чому? – Вони з Кіром помалу відступали до центра кола. – Адже для тебе, зважаючи на місцеву силу тяжіння…
– Ось, – Кір показав штурманові два перебиті щупальця.
– Де ж це ти, Кір? – Микола приторкнувся до пошкоджених щупалець.
– Коли падав на грунт.
Вогняне кільце звужувалось…
- Предыдущая
- 6/11
- Следующая
