Я, Мілена - Забужко Оксана Стефанивна - Страница 5
- Предыдущая
- 5/9
- Следующая
Чоловік: Я кажу, що вони мене нажухали, от що!
Мілена: То чому ти не подаси в суд?
Чоловік: Який суд, ти смієшся? За яким правом? Вони ж мені ті бабки звиш контракту заплатили — кинули кістку, а тепер собі гребуть скільки хочуть! (Мілена зизуе оком на телевізор). Якби я заробляв за контрактом, ми з тобою давно вже під гастрономом пляшки б збирали — з нашими податками!
Телевізор (по-англійськи й по-українськи): Нема безвихідних ситуацій, хлопче. Зберемо профспілку, дамо матеріал в усі газети — ми навчимо цих тварюк шанувати закон!
Чоловік (стеряно): Яку профспілку? Які газети? Який закон?
Мілена (стенає плечима й повертається до екрана).
І тому, знову ж таки, не диво, що жодне з них не помітило, — а коли помітила Мілена, було вже пізно, — того, що відчула першою, — а також, як виявилось, і останньою, — Міленина мати — тільки, своїм звичаєм, по-тлумачила так, як їй хотілося, хотілося ж їй, все ніяк не годній втямити, що трійко в хаті — то, як-не-як, повний комплект, — розуміється, онучати, тож якось, на ранок по передачі, вона потелефонувала й спитала, з дівоцькою щасливою затривоженістю в голосі: «Мілечко, доцю, я на тебе тут учора дивилась-дивилась — ти часом не вагітна?» — «Ні, — здивувалась Мілена, — з чого ти взяла?» — «А — поправилась ти немов: така заживненька сиділа, і лице якесь обдемкувате б то, чи що», — з переляку Мілена вдруге за день зважилася у ванній, на домашній долівчаній вазі (процедура, яку проробляла щоранку), ще й подумала, чи та, бува, не зламалася, бо вага її, звісно ж, була стабільною, — як і вчора, й позавчора, і торік, і позаторік, та й, врешті, якби вона справді набрала трохи тіла, хто б їй першим вказав, як не лапчик? Про всяк випадок Мілена поклала дочекатися лапчика (до полудня він пропадав у себе в лабораторії, а пополудні йшла з дому Мілена, тож вони здебільше розминалися — аж до вечора), а в міжчасі ринулася переглядати відеозапис учорашньої передачі — з дуже виграшною, під кожним оглядом, відзіґорною фінансисткою-економісткою перчистої брюнетисто-іспанистої вроди, що розповідала, як вона після розлучення трахається (настійно трималася цього слова) виключно з молодшими за себе мужчинами і як це позитивно впливає на її самопочуття, — тільки цим разом усепереможну свою фінансистку, щойно та з'являлася в кадрі, Мілена роздратовано переганяла вперед, жадібно виловлюючи єдино себе саму, особливо крупні плани: може, бевзь оператор щось напартачив? (Мілена знала, що в три чверті профілю обличчя в неї здається ширшим, по-бабськи скругленим, і перед камерою про це звичайно не забувала). Одначе все нібито було як завжди — і все-таки не так: екранна Мілена, дарма що ні обдемкувата, ні, хай Бог милує, заживненька, чимось невловним усе-таки відрізнялася — немов погрубшала кістками, і форми, підкреслені за-домашньою позою — рука на спинці крісла, ногою-за-ногу назверх вивернутий клуб, щільно обтягнений спідницею, — дружно затяжіли до якоїсь Гротескової, тулуз-лотреківської монументальносте, що її в тендітної Мілени зроду й заводу не було, якоїсь такої розв'язно-дражливої, по-своєму, може, й спокусливої, але тільки на дуже вже плебейський смак, — втім, ще гірше було з обличчям, яке змовницьки перемикало вирази в унісон навіть і не говореному, а радше нєдо говореному невгамовною фінансисткою, що з професійного погляду було вже, розуміється, суперпілотаж, оскільки розпалювало глядацьку уяву в потрібному напрямі (з чим себе схвильовано-засоромлена перед-екранна Мілена таки не могла не повіншувати), але при тім так-то вже неприкрито демонструвало в деяких моментах ну сливе ж неподобне задоволення — сито розпливаючися в напівусміхові, от-от, схоже, ладне засолові-ти зором (що хіба тільки зациклена на своїй ідеї Міленина мама й могла взяти за подаленілий «блукаючий» погляд вагітної!), аж справді немов надимаючись, — чи то од себе пушачись, чи од втіхи за справний перебіг розмови, чи, чого доброго, од ласування, вкупі з фінансисткою, м'язистим торсом її молодого охоронця-шофера-масажиста?… В усьому цьому колихалося щось темне й нечисте, просоченим намулом затруювало той енергійний підігрів, котрим зазвичай наливалась Мілена, споглядаючи себе на екрані, — гойдливий, мов стегнами вихляючий, голос, збуджений хрипкуватий смішок, лоскітлива порочність, та що ж це зробилося з її голосом, звідки ця впоєна в нього, затамована, як несвіжий подих, вульгарність? «Бандерша», — зненацька різко, мов долонею ляснула, сказала в кімнаті перед-екранна Мілена, вмент протверезівши, мов водою облита, на так відновлений звук власного голосу, і на цей самий звук екранна Мілена повільно повернула до неї оту соромітно красиву, п'яно підпашілу од суфітів і ламп нахабну морду з націловано-припухлим розкроєм багряних губ і зверхньо, ба навіть трохи чи не тріумфально підморгнула, ніби реготнула, оскалом бликнувши: мовляв, еге ж, а ти як думала?…
Перед— екранна Мілена, часто дихаючи й навіщось тримаючи себе однією рукою за пульс, другою зробила «зіор», а тоді «гешіпсі». Цим разом Мілена екранна, повертаючись до неї анфас, показала їй язика, що між тих темно-лиснючих губів виглядав якось уже зовсім відворотно -блідий, мов голий, ще й кінчиком ворушив. Перед-екранна натисла на паузу, щоб захопити паскудницю зі звішеним язиком: хай би так посиділа! — але не втрапила: кадр проскочив, і, нагло спинена, екранна Мілена заклякла із здивовано виряченими очима розпусної лялі, що вдає ображену цноту, — навіть губенятка наставила на «сю-сю», мов зібралася вимовляти: недобрий котик, зробив боляче своєму Мілюнчику!… Ах, та ти дражнишся з мене! — засичала вжалена до живого перед-екранна Мілена, вкриваючись слизьким холодом, як лускою, — так я ж-ж-ш-ш тобі зараз покажу!… — вона затокотіла кнопками, майже в ритмі власного прискореного серцебиття, змушуючи екранну Мілену то навпереміну оживати й завмирати, то біснувато кривлятись і сіпатись у веселенькій маріонетковій трясці, то сомнамбулічно розвертатись рапідом, насилу підносячи руку, мов під тиском ста атмосфер, але все воно ні на що не здалося — та нічим більше себе не виказувала, перетворившись на звичайнісіньке, невідь-пощо катоване, екранне зображення, так що спливло бозна-скільки часу, перш ніж Мілена перед-екранна, ладна вже й припинити своє шизофренічне заняття (тобто, погодитися з тамтою лярвою, ніби їй тут, перед екраном, усе справді приверзлося), почула зоддалеки, мов крізь товщу води, долинаючий телефонний дзвінок і піднесла слухавку — також чомусь рапідом, себто долаючи тим рухом тиск усіх ста атмосфер нараз. «Альо, — сказав, кашлянувши, незнайомий чоловічий голос, насуваючи на неї з глибу трубки, як грозова хмара, — альо, мнє нада Мілену», — тепер вона відчула холод уже і всередині: це було, як у дитячих снах про ведмедя, з яких завжди прокидалася з криком жаху: ведмідь наближався, ґіґантський і темний, і накривав її своєю тінню, «Слухаю вас», — спробувала боронитися голосом, відрухово ввімкнувши сріблясто-відчужений секретарський тембр, і на тому кінці, по паузі намислу (мов виціляли точність удару), з позірною вайлуватістю обізвались: «Слиш, кіца… Єсть предложеніє. Мнє тут на тєбя надоєло тока по тєліку са'рєть. Карочє, заві падружку, вчєрашнюю, і давай дагаварівацца на када, я заєду. Наїцот дєнєг нє переживай, базара нє будєт», — «Хто, що, як ви смієте, хто ви такий?! — обурено залепетала перед-екранна Мілена, водночас із ще більшим обуренням спостерігаючи, як цілим тілом напружилась і заграла, не в змозі довше всидіти в кріслі, Мілена екранна — з блиском в очу, із нетерплячою вібрацією збудженого хихотіння, і просто межи очі тамтій крикнула з розпуки, зовсім уже по-дурному: — Я міліцію викличу!» — В трубці недобре, владно засміялися: «Нічєво ти нє викличеш, дура. Ти лучче подумай, а я пєрєзвоню, адрес я знаю. І с подружкой пагаварі. Нє бойсь, тєбє панаравіцца», — «Забирайтеся геть!» — зовсім уже пискляво вереснула перед-екранна Мілена, але в слухавці й так відключилися (причім невідь-звідки прохопилися, в якомусь неймовірно цинічному, глузливо-танцюристому темпі, перші такти бетховенівського «Для Елізи»: па-ба, па-ба, пам, па-ра-па-пам! — вибулькнули, мов по-п'яному, тоді хтось дуже поважно проворкотав: «Соррі», і дзвінко закапав зуммер — як вода з незакрученого крана). Трубка тихенько лягла на важіль, і перед-екранна Мілена так само тихенько, білим од люті голосом сказала до екранної: «Я тебе вб'ю», — вочевидь не тямлячи, що говорить.
- Предыдущая
- 5/9
- Следующая
