Выбери любимый жанр

Сказання про дітей Гуріна - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 3


Изменить размер шрифта:

3

Жахлива доля Туріна вершилася саме на теренах Белеріанду та північних земель. Загалом, і Дортоніон, і Доріат, де проходив Деревобородий, відіграли визначальну роль у житті героя. Турін з'явився на світ у воєнний час, і вирішальна та найвеличніша з-поміж битв Белеріанду відбулася, коли він був іще дитиною. Дати відповіді на важливі питання, а також пояснити деякі посилання під час розповіді покликаний поданий нижче короткий опис подій, про які йдеться у книзі.

На півночі кордоном Белеріанду, ймовірно, був Еред-Ветрін — Гори Тіні, по той бік яких розташовувалася країна Гуріна — Дор-ломін, що була частиною Гітлуму. На сході ж територія Белеріанду сягала аж до підніжжя Синіх Гір. Ще далі на схід простягалися землі, рідко згадувані в історії Прадавніх Часів, однак народи, які творили історію того періоду, прийшли саме зі сходу через перевали у Синіх Горах.

Ельфи з'явилися на землі дуже далеко на холодному сході, поблизу озера, яке називалося Куівіенен, Вода Пробудження; звідти вони мали рушити на поклик валарів: покинути Середзем'я та, переправившись через Велике Море, дістатися до «Благословенного Краю» Аман на заході світу, землі богів. Валар Ороме, Мисливець, величним строєм повів просторами Середзем'я тих, котрі відгукнулися на поклик. І звали їх елдарами, ельфами Великої Мандрівки, Високими ельфами, на відміну від «нижчих ельфів», званих аварами, непоступливими, котрі вирішили пов'язати своє життя зі Середзем'ям і не прислухалися до поклику.

Та не всі елдари, опинившись поза Синіми Горами, відбули за море. Тих, які залишились у Белеріанді, звали синдарами, Сірими ельфами. їхнім верховним королем був Тінґол (це ім'я означає «Сірий Плащ»), який правив із Менеґрота, Тисячі Печер, у Доріаті. Але й не всі елдари, котрі перетнули Велике Море, зосталися на землі валарів. Один із їхніх великих родів, нолдори («хранителі премудрості»), повернувся до Середзем'я й отримав назву «вигнанці». Головним підбурювачем у їхньому повстанні проти валарів виступав Феанор, Дух Вогню: він був найстаршим сином Фінве, який очолював воїнство нолдорів під час походу з Куівіенена, але на ту пору вже помер. Ось як у «Додатку А» до «Володаря Перстенів» батько зображає цю важливу в історії ельфів подію:

У здібностях і знанні, як і в гордині та сваволі, поміж елдарів Феанор не мав рівних. Він виготовив Три Коштовності, Сильмарили, і наповнив їх сяйвом Двох Дерев, Телперіона та Лауреліна, які освітлювали землю валарів. Тими Коштовностями жадав заволодіти Ворог Морґот, який викрав їх і, знищивши Дерева, забрав ці скарби в Середзем'я, до своєї потужної фортеці в Танґородрімі [гори над Анґбандом]. Зневаживши волю валарів, Феанор покинув Благословенний Край і пішов у вигнання до Середзем'я, повівши за собою більшість народу. Адже, осліплений гординею, він замислив силою відібрати Коштовності у Морґота. Відтоді розпочалася безнадійна війна елдарів і едайнів проти Танґородріму, війна, в якій вони зазнали нищівної поразки.

Феанор загинув у битві невдовзі після повернення нолдорів до Середзем'я, і семеро його синів заволоділи розлогими землями на сході Белеріанду, між Дор-тоніоном (Таур-ну-Фуіном) і Синіми Горами; однак їхню владу було скинуто в жахливій Битві Незліченних Сліз, описаній у «Дітях Гуріна», після якої «Сини Феанора поневірялися, наче листя на вітрі».

Другим сином Фінве був Фінґолфін (зведений брат Феанора), верховний володар усіх нолдорів. Він разом із власним сином Фінґоном керував Гітлумом, що лежав на північному заході од великого гірського ланцюга Еред-Ветрін, Гір Тіні. Фінґолфін мешкав у Мітрімі біля великого однойменного озера, а Фінґон правив Дор-ломіном на півдні Гітлуму. їхньою головною фортецею був Барад-Ейтель (Вежа Джерела) біля Ейтель-Сіріону (Джерела Сіріону), де на східному боці Гір Тіні брала початок ріка Сіріон. Садор, старий покалічений слуга Гуріна та Морвен, багато років служив тут солдатом, про що розповідав Турінові. По смерті Фінґолфіна, яка спіткала його у двобої з Морґотом, Верховним Королем нолдорів став Фінґон. Одного разу Турінові випало побачити, як він, «у блиску срібно-білих шат, проїхав Дор-ломіном у супроводі багатьох володарів і переправився мостом через Нен-Лалаіт».

Другим сином Фінґолфіна був Турґон. Одразу після повернення нолдорів до Середзем'я він оселився у Віньямарі, що поблизу моря в Неврасті на захід од Дор-ломіну. Та крадькома від усіх він будував на пагорбі посеред рівнини Тумладен, зусібіч прихованої Окружними Горами, на схід од ріки Сіріон, його потаємне місто Ґондолін. Коли нарешті, після багатьох років праці, Ґондолін таки збудували, Турґон із його нолдорсько-синдарським народом перебрався туди з Віньямара, і цей ельфійський редут незрівнянної краси впродовж століть берегли у щонайсуворішій таємниці. Єдиний вхід у місто, який годі було відшукати, посилено охороняли, тому чужинці там не з'являлися. Навіть Морґотові не вдавалося дізнатися, де стоїть Ґондолін. До Битви Незліченних Сліз — а це понад триста п'ятдесят років після виселення з Віньямара — Турґон із його могутньою армією не залишав Ґондоліна.

Третім сином Фінве, братом Фінґолфіна та зведеним братом Феанора, був Фінарфін. Сам він не повернувся до Середзем'я, але його сини і донька пристали до війська Фінґолфіна та його синів. Найстаршим сином Фінарфіна був Фінрод, який, натхненний величчю та красою Менеґрота в Доріаті, заснував підземне місто-фортецю Нарґотронд, за що його нарекли Фелаґундом, тобто «Володарем Печер», або «Прорубувачем Печер» — мовою гномів. Ходи Нарґотронда виводили до ріки Нароґ у Західному Белеріанді, де вона перетинала високі пагорби під назвою Таур-ен-Фарот, або Високий Фарот; але Фінродове царство сягало значно далі: на сході — до ріки Сіріон, а на заході — до ріки Неннінґ, яка впадала в море при гавані Еґларест. Фінрода вбили у підземних темницях Саурона, першого слуги Морґота, і тоді Ородрет, другий син Фінарфіна, надягнув корону володаря Нарґотронда. Відбулося це через рік після народження Туріна в Дор-ломіні.

Ще двоє синів Фінарфіна, Анґрод і Аеґнор, були васалами їхнього брата Фінрода і мешкали в Дортоніоні, — із півночі на них дивилися рівнинні простори Ард-ґалену. Ґаладріель, сестра Фінрода, жила в Доріаті з Королевою Меліан. Меліан — це мая, дух, наділений великою владою, який прибрав людську подобу й оселився в лісах Белеріанду з Королем Тінґолом. Вона була матір'ю Лутіен і праматір'ю Елронда. Незадовго до повернення нолдорів із Аману, коли величезні армії Анґбанда посунули на південь, у напрямку Белеріанду, Меліан (цитую сказане в «Сильмариліоні») «зібралася на силі й оточила довкруж усі володіння [ліси Нелдорету й Околиці] невидимою стіною тіні та сум'яття, створивши Пояс Меліан, який відтоді без дозволу її або ж Короля Тінґола не міг перетнути ніхто, хіба що був би наділений більшою владою, ніж сама мая Меліан». З того часу ту місцину почали називати Доріат — «Обперезана Земля».

Шістдесятого року після повернення нолдорів незліченне військо орків спустилося з Анґбанда, поклавши кінець миру, та хранителі премудрості завдали йому нищівної поразки. Цей бій назвали Даґор-Аґларебом — Славетною Битвою; ельфійські володарі зважили на отриману пересторогу та розпочали Облогу Анґбанда, яка тривала майже чотириста років.

Сказано, що люди (їх ельфи називали атани — «другі» або ґілдори — «послідовники») з'явилися на сході Середзем'я наприкінці Прадавніх Часів. Однак люди, котрі вступили до Белеріанду в дні Тривалого Миру, коли Анґбанд тримали в облозі, а його брами було замкнено, ніколи не розповідали власної первісної історії. Провідника тих перших людей, котрі перетнули Сині Гори, звали Беор Старий. Фінродові Фелаґунду, Королеві Нарґотронда, коли той уперше зустрівся з ними, Беор заявив: «Темрява стелиться позаду нас, але ми відвернулись од неї та не бажаємо повертатися туди навіть подумки. Серця покликали нас на Захід, і ми віримо, що знайдемо там Світло». Щось подібне малолітньому Турінові розповідав Садор, старий слуга Гуріна. Але далі сказано, що, дізнавшись про появу людей, Морґот рушив на Схід, востаннє покинувши Анґбанд, і що перші люди, котрі вступили до Белеріанду, «розкаялись і повстали проти Темної Сили, тому їх вистежували та жорстоко гнобили її прихильники і прислужники».

3
Перейти на страницу:
Мир литературы