Капелан Армії УНР - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 40

• Предыдущая
• 40/44
• Следующая

Іван КОРСАК160

В. Біднов розшукував і досліджував старі архівні збірки,

розбирав та упорядковував їх, складав описи, написав низку

статей з історії запорізького козацтва. Це біографічні нариси

про Петра Калнишевського, Лазаря Глобу, Володимира Сокольського,

Федора Фомича, Гната Каплуна, Якова та Івана

Шиянів. У Катеринославі Біднов здобув визнання і як серйозний

історик церкви. Найбільшою і найважливішою аналітичною

працею Біднова, створеною в Катеринославі, була книга

«Православна церква в Польщі та Литві» (1908), захищена як

магістерська дисертація.

Науковий авторитет Біднова неухильно зростав. Про це

свідчило обрання його дійсним членом Церковно-історичного

і археологічного товариства при Київській духовній академії,

почесним членом Музею імені Поля у Катеринославі,

членом Українського наукового товариства у Києві, членом

Полтавського церковного історико-археологічного комітету.

Від самого початку перебування у Катеринославі Біднов став

членом місцевої «Просвіти».

Ще в лютому 1908 pоку Mикола Петров запропонував

кандидатуру Біднова на заміщення кафедри церковної

археології та літургики Київської духовної академії. Одночасно

з балотуванням Біднова обрали приват-доцентом

церковної історії історико-філологічного факультету Харківського

університету. Йому запропонували, живучи у Катеринославі,

щотижня приїздити для читання лекцій.

У Катеринославі Біднов продовжував наукову та викладацьку

діяльність аж до революції. Учений брав участь у

численних мітингах, з’їздах, засіданнях, зібраннях, редагував

«Вісник товариства «Просвіта» та український відділ газети

«Наше життя».

Влітку 1918 року в Катеринославі було створено приватний

російський університет. Його ректор – відомий історик

професор Матвій Любавський – запрошував Біднова викладати

там історію України і навіть українською мовою. Тоді ж ученого

запросили на посаду екстраординарного професора історії

української церкви історико-філологічного факультету Українського

державного університету у Кам’янці-Подільському. Біднов

прийняв це запрошення. У жовтні 1918 року він переїхав

 161

до Кам’янця-Подільського разом із сином Арсеном. Дружина

залишилася в Катеринославі. Більше вони не побачилися.

У січні 1919 року в університеті було засновано богословський

факультет. Його деканом обрали В. Біднова.

Активна політична позиція вченого спричинилася до

того, що коли Кам’янець зайняли більшовики, його разом із

групою українських інтелігентів заарештували. Як згадував

учений, коли більшовики знову залишали місто, вони хотіли

розстріляти в’язнів, але через нищівну атаку української батареї

не встигли цього зробити.

У листопаді 1920 року, напередодні остаточного захоплення

Кам’янця-Подільського більшовиками, батько й син

Біднови разом із частинами української армії покинули місто.

На території Польщі українську армію було інтерновано. До

таборів потрапили й обидва Біднови.

Помер в 1935 році у Варшаві.

Величезна наукова, громадська і політична діяльність

В. Біднова є благодатною нивою для подальших досліджень.

Іван Власовський

(8 серпня 1883, с. Вільшанка, Харківська губернія

– 10 жовтня 1969, м. Торонто, Канада)

Церковний та громадський діяч, член Товариства імені

Петра Могили в Луцьку, член комісії з перекладу богослужбових

книг, учасник українізації православного церковного

життя на Волині 20–30-х рр.

Іван Федорович Власовський народився 28 серпня 1883

року в сім’ї псаломщика (згодом диякона) Федора і Марфи у с.

Вільшанка Харківської губернії. Навчався в духовній школі та

духовній семінарії в Харкові. З 1904-го вчився в Київській Духовній

Академії, де завершив навчання написанням наукової

праці, відзначеної премією Митрополита Макарія. В 1908 році

закінчив Академію, здобувши вищу богословську освіту.

Свою педагогічну діяльність розпочав у вересні 1909 року

вчителем приватної школи I розряду в місті Лохвиці на Полтавщині.

За Наказом Міністерства народної освіти від 13 вересня

1918 № 146 був призначений директором Луцької державної

чоловічої гімназії. На цій посаді, спочатку чоловічої, пізніше

Іван КОРСАК162

коедукаційної гімназії перебував до 1 вересня 1926 року. В

1920–1925 роках Іван Федорович був концесіонером названої

гімназії як уже приватної за часів польської влади.

Обіймаючи посаду директора гімназії, він наполегливо

почав українізацію навчального закладу (гімназія працювала

в Луцьку з 1895 року). Переведення навчання в гімназії

на українську мову йшло поступово, оскільки не вистачало

підручників та вчителів відповідної кваліфікації. Сам Іван

Власовський викладав українську мову, літературу, філософську

пропедевтику. Іван Власовський вів активне громадське

життя, був членом «Просвіти»; часто виступав перед

волинянами з лекціями та рефератами. Був організатором

Шевченківських урочистостей у Луцьку в 1922–1928 роках.

Разом з Арсеном Річинським виступив ініціатором скликання

в Луцьку 5-6 червня 1927 року Загально-Волинського

Православного з’їзду, який висловився за українізацію православної

церкви в Польщі. Видавав церковно-громадський

часопис «Рідна церква».

В 1935–38 роки редактор журналу «Церква і народ»; один

з організаторів луцької «Просвіти». Був ув’язнений польською

владою.

У 1944 році Іван Власовський емігрував спочатку в Прагу,

де працював у бібліотеках, збирав джерельні матеріали до

найголовнішої праці свого життя «Нарису історії Української

Православної Церкви». В 1944–1948 роках перебував в Німеччині,

де вів активне просвітницьке життя, став директором

Канцелярії Священного синоду, директором Богословського

інституту. В 1948 році Іван Власовський виїхав у Канаду, викладав

богословські науки й українську мову в Колегії Св.

Андрія Первозванного, редагував журнал «Церква і нарід».

У 1948–50-х роках проживав в Торонто, незважаючи на важкі

побутові умови, просвітницької діяльності не залишив. Друкував

статті в часописах «Українське Православне Слово»,

«Рідна церква», «В обороні віри». Протягом 1955–1966 років

вийшло друком чотиритомне у п’яти книгах його видання

«Нарису історії Української Православної Церкви».

10 жовтня 1969 року Іван Власовський помер. Похований

на кладовищі «Проспект» в м. Торонто. В 1974 році вийшло

 163

друком видання Українського православного братства Св.

Володимира «І. Власовський. Пропам’ятна книга».

Митрополит Василь (Василь Костянтинович Липківський)

(20 березня 1864, Попудня – 27 листопада 1937, Київ)

Видатний український релігійний діяч, проповідник,

• Предыдущая
• 40/44
• Следующая