Царський курйоз - Зуев-Ордынец Михаил Ефимович - Страница 8

• Предыдущая
• 8/14
• Следующая

Цей кінський тупіт потяг за собою чаушів. Вони промчали повз нішу. Втікачі чули шалене хропіння коней, брязкіт збруї і зброї. Бурки чаушів розвівалися, мов чорні крила химерних птахів. Ібрагім не витримав і закричав злякано. Сапонгі міцно затис йому долонею рота. Та хлопчик, не тямлячи себе від страху, вчепився зубами в його сухі пальці і, коли рука відсмикнулась, знову закричав. Тоді щось важке вдарило його по голові; зоряне небо, повільно перевернувшись, почало боком падати на горизонт, і хлопець знепритомнів.

Ібрагім отямився від свіжого вітерця, що обвівав його лице. Хлопець лежав на чомусь жорсткому, під ним булькотіла і дзюрчала вода. Ібрагім підвів голову і одразу ж почув злий голос гнилозубого:

— Лежи, собако!

Але Ібрагім встиг-таки роздивитися, що вони пливуть на каїку і гребе все той же мовчазний, що не знати як знову з'явився, супутник Сапонгі, а сам гнилозубий сидить за кермом.

Щоб не злити цю страшну людину, Ібрагім лежав нерухомо й дивився у небо. Воно перед світанком зблідло і похолоднішало, зорі померкли. І раптом якась чорна стіна сховала від його очей небо і зорі. Придивившись, хлопчик побачив високий борт корабля, а ще вище, на тлі зблідлого неба, чорне павутиння снастей.

Через кілька хвилин Ібрагім стояв на палубі бригантини, що ледь помітно гойдалася. Якийсь кругловидий, з неосяжно товстим черевом чоловік дружньо плескав його по плечу і швидко щось говорив незнайомою мовою. Потім з’явився Сапонгі, взяв його за руку і повів униз, в тісну задушну каюту. Вказуючи на розстелену циновку, сказав коротко й суворо:

— Лягай!

Ібрагім покірно ліг. Гнилозубий дістав з-за пазухи флакон з якоюсь рідиною і подав його Ібрагімові:

— Пий!

Ібрагім випив гіркувату пахучу рідину. Повертаючи гнилозубому порожній флакон, спитав боязко:

— Коли прийде мій брат?

Але Ібрагім не знає, чи дістав відповідь. Очі його раптом затяглися жовтим туманом, повіки стали важкими, гнилозубий почав відпливати кудись у темну далину і, нарешті, зник. Зник зовсім і назавжди з його життя.

Неприродно тяжкий і міцний сон Ібрагіма обірвали численні гучні й злі голоси людей, які про щось сперечалися. Він насилу розплющив очі і з подивом глянув угору, на товстий вигнутий бімс[16]. Запах каюти, сируватий і смолистий, нагадав йому, що він перебуває на кораблі. Ібрагім встав і по вузенькому трапу вибрався на палубу. На недалекому лівому березі сніжно біліли під сонцем будиночки і маяк Кавакі[17]. За кормою «Святого Георгія» голубів Босфор, а носом судно повернулося до темно-синього безкрайого моря.

Кричали матроси бригантини — смагляві напівроздягнені греки. Їм відповідали турки, прикордонні стражники, що сиділи у великому човні, причаленому до якірного каната «Святого Георгія». Матроси вертіли кабестан, а стражники, вчепившись у якірний канат, не дозволяли підняти якір. Голосніше за всіх і більше за всіх горлав капітан Контаракі, червонопикий черевань у повстяному капелюсі, жилетці на голому тілі, з шабельним рубцем через усе обличчя і великою срібною сергою в напіввідрубаному вусі. Схилившись низько за борт, він репетував, шалено розмахуючи руками:

— Чому не дозволяєш якір підняти, собачий сину, свиняче вухо?.. Опустіть канат, дияволові племінники!.. Я вам вуха відрубаю!..

У відповідь йому кричав з човна, погрожуючи пістолетом, юз-баші[18] прикордонників:

— Жоден корабель не має права вийти з протоки!.. Ви чули три гарматні постріли? Закон знаєте?

— Плював я на ваші гармати і на ваш закон! — лютував шкіпер. — Я Контаракі, розумієш, капітан Контаракі!.. Я причалюю і відчалюю, коли мені подобається. Пусти канат, хабарнику, п’янице, нічний злодію!

Та його владно відсторонив чоловік з довгими вороними вусами і лисячою мордочкою. Він теж стояв коло борту, але досі мовчав. Чоловік витяг з-за пояса великий аркуш паперу і, піднявши його, закричав:

— Гей, у човні, слухайте! Я граф Владиславич-Рагузинський, підданий московського царя. Ось фірман — указ, підписаний султаном. Він дозволяє бригантині «Святий Георгій», котру я найняв, вийти з протоки в будь-який час і в будь-якому напрямі. Хай ваш начальник підніметься на палубу і своїми очима подивиться на султанські підпис та печать.

На човні змовкли, і юз-баші по якірному канату спритно й швидко видерся на палубу. Він узяв у рагузинця фірман, прочитав його і повернув, благоговійно притисши до чола.

— Це печать султана, хай буде священне його ім'я! Все правильно. Пливіть куди завгодно.

— А що я тобі казав, сину сміливця? — дружньо штовхнув ліктем Контаракі у бік юз-баші.

А рагузинець спитав невинно:

— Чому закрито протоку, ефенді?

— Ми самі добре не знаємо, — неохоче відповів юз-баші. — З сералю чи то втік, чи то викрадений якийсь важливий заложник чорний хлопчик.

І раптом він здивовано підвів голову і втупився в одну точку, кудись за спину Контаракі і Сави. Грек і рагузинець хутко обернулися. На капітанському містку, сонно протираючи очі, стояв Ібрагім.

— Боже великий! Він прокинувся якраз вчасно! — простогнав Сава, з відчаєм схопившись за голову. І одразу ж відскочив злякано вбік. Юз-баші вихопив з піхов шаблю і кинувся на Контаракі.

Шабля свиснула над головою товстуна. Але той встиг швидко присісти, а потім схопив юз-баші за широкі шаровари і, легко піднявши, шпурнув за борт. Усе ще розмахуючи шаблею, турок шубовснув у воду.

— Рубай якірний канаті — заревів шкіпер. Став паруси! До керма!

Перерубаний якірний канат упав у воду. Заскрипіли пронизливо блоки, верхні паруси піднялися і слабко наповнились вітром. Бригантина повільно рушила.

Сава і Контаракі кинулися на корму подивитись, що робитимуть стражники. Мокрий юз-баші вліз у човен і, махнувши шаблею, щось гукнув. Десяток довгих тонких весел вдарили по воді. Човен помчав у погоню за бригантиною.

Контаракі зиркнув на човен, що мчав слідом, потім перевів погляд на обвислі паруси бригантини і, нарешті, сказав спокійно:

— Доженуть! Вітру нема.

— Доведеться здатись, — розгублено промовив Сава, дивлячись на човен, що швидко наближався, і нащупуючи секретні амбасадорські листи до царя — встигнути б їх знищити.

— Що-о? Здатись? — заревів товстун. — Контаракі іспанцям не здавався, венеціанцям не здавався, алжірцям не здавався! А цим бабам здатися?

Він метнувся кудись на ют і повернувся, тягнучи за собою на вірьовці бронзовий фальконет на чотириколісному лафеті. Сава кинувся до шкіпера:

— Не смій стріляти! На палю захотів?

— Пусти, боягузе! — відштовхнув його Контаракі.

Він підтяг фальконет до борту, навів його і приклав гніт до запалу. Фальконет рвонув горлато.

Сава закрив обличчя долонями, але не втерпів, крізь пальці подивився, куди влучив Контаракі: недалеко від носа човна злетів фонтан води, спалахнув райдугою і згас.

— Не долетіло, — сказав розчаровано Контаракі. — Доведеться на абордаж зчепитися. А здаватись нам, Саво, не можна. Ти контрабанду везеш, арапченя свое,і у нас контрабанди повний трюм. Так і так на палю сідати доведеться.

Шкіпер склав руки рупором і гучно крикнув комусь:

— Опанасе, роздай хлопцям зброю!

Він хитнувся при цьому, але встояв, звично розставивши ноги, і здивовано оглядівся. Велика хвиля, піднята вітром, наздогнала бригантину, вдарила в корму і обдала її мокрим пилом. Контаракі підстрибнув радісно, з несподіваною легкістю і закричав;

— Наш вітер! Став усі паруси!

Матроси кинулись до талів і горденів. На щоглах злетіли паруси і туго, до дзвону наповнилися вітром. Бригантина, мов підстьобнута батогом, вилетіла з тіснин Босфору на простір Чорного моря. Контаракі зняв капелюха і церемонно розкланявся з човном:

— До приємної зустрічі, ефенді! Передам од вас привіт московському цареві!..

• Предыдущая
• 8/14
• Следующая