Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 64
- Предыдущая
- 64/390
- Следующая
“Гетьман же бив чолом цареві (просив), щоб він війська Запорозьського велів бути 60 тис. чоловіка.-Боярин В. В. з тов. говорили, аби вони про се післали бити чолом цареві, щоб він означив, скільки має бути козаків у війську Запорозькому. Гетьман сказав: Государеві се буде честь і повага (къ повышенью), що у нього буде богато війська. Як би государь звелів, щоб іще більше у них було військо,-ще краще! плати ж (“жалованья”) у цар. вел. на козаків вони не просять. Як стояли вони против короля під Зборовим, було їх 360 тисяч.
“Також гетьман сказав: нехай государ пожалує військо Запорозьке: не велить брати з їх військових людей мита, мостовщини і перевозу. На се їм сказано, що у цар. величества з військових людей мита, мостовщини і перевозу не беруть, і государ і їх пожалує-не звелить того з них брати.
“Ще боярин Вас. Вас. з товаришами говорили гетьманові, щоб він хана намовляв, аби від нього не відступав, а тримався з ним разом. Гетьман сказав: як ще він був малий, батько йому наказував: як почнеш служити, не думай того зробити-піти війною на Московську державу! А от дав йому Бог служити вел. государеві!
“І став говорити: буде він просити вел. государя, щоб пожалував його-дав йому на булаву Чигиринський полк.
“І писар Ів. Виговський також говорив, щоб государ його пожалував-полишив за ним маєтности попередні, і дав йому ще нові маєтности.
“Сказано гетьманові, щоб післав від себе по городах полковникам, аби дуже стереглися хана і короля, поки прийде військо від царя. Гетьман сказав, що пішле. Сказано йому також, щоб дав знати, скільки в котрім городі гармат і до них пороху та олива-щоб цар. величеству то було відомо. Гетьман сказав: Гармати по городах у них єсть, але скільки їх, і скільки до них припасу-як його сказать?”-докладно того не сказав. “А пороху й олива-мало, нехай би государ пожалував, велів додати по городах пороху і олива”.
“Ще гетьман говорив: В двох або трьох містах у них віддані промисли (приходи) на певні літа (в оренду), і роки їм іще не скінчились, треба ще їх тримати два або три роки, так щоб государ пожалував-дозволив ті роки орендарям (“откупщикам”) додержати, і до умовлених років ті промисли у них щоб не відбирались.
“Боярин Вас. Вас. з товаришами відповіли, що государ одкупів не відбиратиме і до років не звелить” 5).
Після того записано розмови з Виговським; не сказано виразно, як прийшло до того, але вступна фраза “да того ж числа говорилъ” і т. д. дає зрозуміти, що сі розмови велись не на тій же конференції з гетьманом і старшиною, а окремо. З початку записано розмову про Білорусь і можливости її переходу під царську протекцію за прикладом України. Виговський, що вже порушував сю тему з Стрешневим 6), знову заговорив, що він сподівається тепер і на Білоруси анальоґічного потягу до Москви: в Могилеві й по инших містах. До нього певне вдаватимуться звідти люди, особливо він рахує на православного могилівського шляхтича Поклонського; він хотів би знати-що йому писати й які поради давати? Бутурлин запевняв його, що цар певно так само прийме їх і буде за них стояти як і за Україну, і Виговський обіцяв доносити до Москви негайно все, що йому писатимуть у сій справі з Білоруси. Потім він вернувся до української політики:
“Коли гетьман Б. Хмельницький пришле до цар. величества післанців-прохати в військових справах, і ті післанці будуть виправлені назад до гетьмана, нехай вел. государ пришле з тими післанцями чоловіка з власного вибору, котрий би зробив опись королівських, панських і всяких инших міст, щоб перебрати їх на царя (“что бъ описалъ на него, государя, королевскіе и панскіе и всякіе мЂста”).
“Як государ зводить прислати в городи воєвод, то щоб доходи на государя збирала місцева старшина (сбирать ихъ начальнымъ людямъ) і віддавала воєводам,- бо тутешні люди до ваших звичаїв не привикли (“не признались”).
“Нехай би вел. государ гетьмана Б. Хмельницького і все військо Запорозьке пожалував: велів дати їм у військо свою печатку, а на тій печаті велів написати своє імя, і знак вирізьбити, в додаток до їx давнішого знаку, який собі зволить. Бо давніша печатка гетьманові і війську (тепер) не годиться, бо на ній написане корлівське імя”. 7).
Знов таки я питаю себе, як розуміти сі відірвані, неповязані з собою екскурси в сферу будучих українсько-московських відносин, поділу адміністративних і фіскальних компетенцій між місцевою козацькою адміністрацією і центральною московською? Чи се реальна риса “розговорів”,-їx припадковість, епізодичність, чи прикмета тільки посольського звідомлення? Чи се так хитрі Малороси “задирали” московських бояр, щоб змусити їх показати фарбу, дати зрозуміти, як вони уявляють собі будучі відносини-ту реальність, яка вирине з-під фраз про царське милостиве жалуваннє і його ревність про православну віру грецького закону і святі божі церкви? Чи навпаки-хитрі Москвичі виловлювали з ріжних балачок, не дуже плянових і послідовних, ті необережні завваження і вислови гетьмана і його писаря, які могли, на їх гадку, придатися пізніше, щоб загачити “хохлів” і спустити їх з високопарних хмар святочної фразеології, так щедро розпущеної в сих урочистих церемоніях, і посадити на цілком реальний ґрунт приказної московської адміністрації?
Здається ясним, що реально розмова не могла вестися так, як се записано в посольськім звідомленню: не могла вона в такій серйозній відповідальній обстанові, не за учтою і не за чаркою так легко і невимушено перелітати з тем на теми, не трактуючи їх в цілости, а вириваючи з цілого комплєксу такі спеціяльні подробиці. Для старої суперечки Карпова-Костомарова про те, в якій мірі повно і об'єктивно московські урядові звідомлення відбивають у собі українську дійсність, сі записи розмов 9 і 10 січня дають свідоцтво виразно негативне: ясно, що сі записи не дають об'єктивного уявлення про сі переговори, що очевидно мали метою, при обговоренню біжучих політичних питань, конкретизувати ті постуляти непорушимости “вільностей, прав і маєтностей”, що були в загальній формі поставлені 8 січня і мали пізніш докладно сформулуватися в московських “чолобитних” цареві. Після сих розмов 9 і 10 січня старшина поставила боярам процитоване вже вище своє домаганнє, щоб бояре дали “письмо за своїми руками”, “чтобъ волностямъ ихъ и правамъ и маєтностямъ быть по прежнему”. Ся тема в попередніх “розговорах” очевидно була настільки вияснена, що на думку старшини її можна було легко сконкретизувати і сформулувати на письмі. Так воно мусіло бути-але московські записи сих конференцій дають тільки окремі виривки з сих дискусій, те що могло московським політикам придатись на те щоб “Малую Росію к рукам прибрать”.
Судячи з сих виривків в центрі дискусій стояло питаннє про права на доходи, поруч того-про ролю московських воєвод і їх участь в адміністрації, про непорушність старих клясових організацій: права і суду верстви шляхетської (за Литовським Статутом і польською конституцією), козацької (козацького присуду) і міщанської (маґдебурґії)-не говорячи про духовну верству з її канонічним правом, тому що воно було спільне, чи рахувалось однаковим з Московщиною. Чи дебатувались при тім принципіяльно такі питання, як відносини влади гетьмана до царської і до московської центральної адміністрації, всенародній характер гетьманського управління, міжнародне становище України (те що потім найбільш конкретно вилилося в праві гетьмана вести зносини з заграничними державами)? Можливо, що вони закривалися такими конкретними питаннями і казусами нинішнього дня, на яких перед усім спинялась увага. Дещо, очевидно, з інерції диктувалося прецедентами попередніх польсько-українських переговорів і договорів-як от число козацького війська, яке повинно було вважатися питаннєм внутрішнього розпорядку, коли військо не претендувало на плату від царя, або питаннє про Чигринське староство, що так несподівано виринало в дискусіях, незмінно принижуючи авторитет гетьмана як зверхника української держави.
Те що записано в московськім звідомленню-мабуть не видумано, тільки повиривано, настріпано з дискусій. Вирвано з льоґічного звязку, з перспективи. Нарушено пропорцію; деталі вискочили наперед, лишивши на заді, або зовсім заступивши важніше, принципіяльне,-але самі в собі сі записані в звідомленню розмови мабуть реальні, здебільшого принаймні.
- Предыдущая
- 64/390
- Следующая
