Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 52

• Предыдущая
• 52/390
• Следующая

4 (14) січня була парадна відправа в соборній церкві переяславський протопоп Григорий правив з дияконом царської церкви Благовіщення, і зібране духовенство з усіх переяславських церков соборно виголосили многоліттє цареві і його родині, “і многі люде мужеського полу і женського радувалися й молилися Богові, щоб дав їм бути під царською рукою”. Саме того ж дня наспіли з Москви царські грамоти: одна “з милостивим словом-похвалою членам місії за те що вони поступають згідно (“живут в совете”); друга з інструкцією: після того як головне діло буде зроблене, розпитати у гетьмана і писаря, на чім король помирився з ханом: “Чи на тім (тільки), щоб короля з облоги випустив, чи на тім щоб і на далі їм бути в союзі, і як (супроти того) триматися з ханом (Москві) — чи стерігтися від нього наступу Московській державі і війську Запорозькому”. Договоритися з гетьманом докладно (не ясно чи тільки в сій кримській справі, чи загально), і про результати спішно донести ³).

На Йордан ходили знову спільною церковною парадою: переяславські попи і приїзжі московські несли разом святощі, московські посли йшли за іконами, козаки стріляли з рушниць, а на майдані гармати. Тогож дня за годину перед вечером приїхав до Переяслава гетьман, а другого дня, 7 (17) Виговський, і поз'їздились полковники і старшини. Нововідкритий реєстр приведених до присяги 8 (18) січня ⁴) дає повний перегляд старшинського континґенту, що з'їхався на сей епохальний акт. Були майже всі свобідні полковники, чигринський Трушенко, Черкаський Пархоменко, Канівський Стародуб, Корсунський Гуляницький, білоцерківський Половець, київський Пішко, чернигівський Пободайло, ніжинський Іван Золотаренко, прилуцький Воронченко, миргородський Лісницький, полтавський Пушкар, і розуміється місцевий переяславський Тетеря. Джалалий, кропивянський полковник, поспів тільки другого чи третього дня (присягав 10 с.с. січня з иншими спізненими). Полковники браславський і уманський, очевидно, пильнували українську територію від татарських загонів що повертали з війни; паволоцький полковник Суличич сидів ще все у Ракоція. Цікаво, що неприсутність полковників — уманського, браславського і кропивенського, дала зараз привід (як побачимо далі) до поголосок, що сі полки відмовили присяги Москві, повстали проти Хмельницького і т. д. Найбільш уперто і довго такі поголоски ходили про Богуна ⁵): покладаючись на них польський уряд пробував з ним звязатись і протиставити Хмельницькому.

З гетьманського штабу крім писаря прибули: суддя Богданович і Федір (Лобода?), обозний Коробка, осавули Місько і Павло (Яненко?), більше нікого з тих ріжних близьких гетьманові людей, з котрими ми звикли стрічатися. Хіба назвати “гетьмана Костирського”, та Виговських Остафія і Данила, що виступають на чолі “шляхти”.

Ріжної полкової старшини (між нею може бути де що і сотенної) записано в присяжних реєстрах 8 (18) січня 37 осіб (обозних 3, осавулів 18, хорунжих 3, писарів 13). Сотників 97. Козаків від полків окрім Переяславського 8 (18) січня було тільки 8 (від Чигринського полку І, від корсунськсго 4, від Канівського 3). 10(20) січня заприсяжено разом з новоприбулою делєгацією Кропивенського полку (полк. Джалалий, три чол. старшини і 5 козаків) ще з инших полків 11 старшин і сотників і 18 ксзаків (Ніжинського полку 9, Канівського 5, Корсунського 2 “гетманського полку” 1 сотник і 2 козаки); не можна знати, чи всі вони прибули з опізненнєм, чи дехто був і 8-го, але припадком не був заприсяжений. Від Браславського полку хоч не було полковника, але був осавул і 4 сотники; зовсім не були представлені полки Уманський і Паволоцький — не рахуючи Богунового Кальницького. Від Переяславського полку заприсяжено крім полковника обозного, осавула, хорунжого, писаря, городового отамана, 14 сотників і 37 козаків. З того б виходило, що в актах 8 (18) січня брало участь від війска чоловіка коло 200 — коло 100 сотників, коло 100 ріжної старшини і козаків від полків — не богато, як бачимо, хоч звідомленнє Бутурлина говорить про “велику силу” присутніх.

7 (17) гетьман прислав місцевого полковника Тетерю до Бутурлина — сказати йому, що він хотів би його бачити, але без церемонії — не з тим щоб він передав царську грамоту і виголошував промови. Бутурлин полишив гетьманові визначити час і місце: тоді гетман сказав, що він ввечері буде у Бутурлина в його мешканню. Дійсно ввечері приїхав наперед Виговський з Тетерою і заповіли приїзд гетьмана, і він слідом приїхав з ними ж таки. Церемонію стрічі звідомленнє цілком поминає. Бутурлин, мовляв, пояснив гетьманові мету свого приїзду: його прислано з ласкавою царською відповіддю на проханнє гетьмана і всього війска, і завтра він у зборні (на съЂзжемъ дворЂ) має передати царську грамоту і сказати “милостивий указ”, а потім іти з ними до церкви — щоб гетьман, полковники, старшина і всі люди учинили присягу на те, щоб бути їм під царською високою рукою. Гетьман на се сказав, що він з усім війском готові щиро служити цареві і у всім його слухати, і присягу зложить, так як воєвода каже — завтра. Рано будуть у нього всі полковники і він з ними буде мати розмову, а потім прийде до зборні. Вислухавши царську грамоту і царський милостивий указ, він знову поговорить (порадиться) з полковниками й иншою старшиною, і по тім піде до соборної церкви — зложити цареві присягу (“учинити государю вЂру”) А при сім він і Виговський пускали, як каже московське звідомленнє, таку красномовну фразу: “Милость божа над нами — як колись за великого князя Володимира, так і тепер: потомок (сродник) його цар Олексій обдарував ласкою своєю свою батьківщину (отчину) Київ і всю Малу Русь. Як орел покриває гніздо своє, так і він зволив прийняти нас під свою високу руку. Ми раді його цар. вел. щиро всею душею служити і голови свої покладати йому на многолітнє здоровє” ⁶).

Другого дня прийшов від гетьмана Виговський і розповів Бутурлину про раду, що відбулась у гетьмана: спочатку “була у гетьмана тайна рада з полковниками, суддями і військовими осавулами, і полковники, судді, осаули під царську високу руку підклонились.

“Після ради, що гетьман мав з полковниками, зрана, другої години дня, бито в барабани з годину, щоб нарід збирався послухати, що має бути. Зібралася велика сила всякого чину людей і зроблено великий круг для гетьмана і полковників. Потім вийшов сам гетьман під бунчуком, з ним судді, осавули, писар і всі полковники. Гетьман став серед кругу, і військовий осаул наказав, аби всі мовчали. Коли затихли, гетьман став говорити до народу:

“Панове полковники, осаули, сотники і все військо Запорізьке і всі православні християне! Відомо вам усім, як нас Бог свободив з руки ворогів, що гонять церкву божу і кривдять все християнство нашого восточного православія. Шість років живемо ми в нашій землі без господаря — в безнастанних війнах і кровопролиттях з гонителями й ворогами нашими, що хочуть винищити церкву божу, аби імя руське ані згадувалося в землі нашій. Вельми се нам усім докучило, і бачимо, що не можна нам довше жити без царя. Тому нині зібрали ми явну раду всьому народові, аби сьте вибрали собі господаря з чотирьох, котрого хочете. Перший — цар турецький, богато разів він накликав нас через послів своїх під свою владу. Другий — хан кримський Третій — король польський: коли того захочемо, він ще й тепер нас може прийняти до давньої ласки. Четвертий — православний государ Великої Росії — котрого ми вже шість літ безнастанно собі випрохуємо. Вибирайте, котрого хочете! Турецький цар бісурмен; всім вам відомо, яку біду терпить наша братія-православні Греки, і в якім вони утиску від безбожних. Кримський хан теж бісурмен; поневолі прийнявши його в приятелі, які незносні біди ми перетерпіли! А яка неволя, яке нещадне пролиттє християнської крови і утиск був від панів польських, того нікому з вас не треба оповідати: всі ви самі знаєте, що за краще вважали вони Жида і пса, ніж християнина-брата нашого. Православний же великий государ, цар восточний — одного з нами грецького закону, ми з православними Великої Росії одно тіло церковне, що має головою Ісуса Христа. Сей великий християнський государ змилувався над незносними кривдами православної церкви нашої Малої Росії. Не злегковаживши безнастанних наших шестилітніх благань він прихилив до нас милостиве своє царське серце і прислав до нас своїх великих ближніх людей з царською ласкою. Коли ми тепер його щиро полюбим, то крім його великої руки не знайдемо благотишнішого пристановища. А коли хто з нами в тім не згоден, тепер куди хоче — вільна дорога!” ⁷)

• Предыдущая
• 52/390
• Следующая