Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 47

• Предыдущая
• 47/390
• Следующая

Тяжка і нефортунна кампанія яко тако була доведена до кінця. Гетьман і старшина, кажу, весь час чули себе під загрозою можливости польсько-татарського порозуміння, зверненого против них. З другої сторони-настрій в козацькім війську був дуже неприємний; на війну виходили нерадо, і при першій можливости кидали військо і розходилися до дому. Ми бачили про се поголоски-включно до уманських оповідань, що гетьман окружив свій табор Татарською Ордою, щоб запобігти сьому втікацтву, і Татарам дано право ловити, грабити і побивати втікачів ⁸). Наведені вище звістки про те, що гетьман доручив свому родичеві Павлові на випадок небезпеки вивезти його родину на московську границю, що він велів собі поставити резиденцію в Миргороді, недалеко тої ж границі, повторяю, дають розуміти, як сильно гетьман відчував непевність ситуації і можливість серйозних ускладнень після червневих прецедентів. Спекавшись польського війська і Орди з України, він міг відітхнути спокійніш. Але з другого боку він більш ніж коли небудь відчував необхідність забезпечити собі московську поміч, союз, протекцію і в сій хвилі готов був іти на всякі уступки жаданням московського уряду, щоб мати його поміч.

Примітки

¹) Акты X. с. 88 І 129.

²) Акты Х с. 129, переміняю сю мову з третьої особи на першу.

³) Акты X с. 127-129.

⁴) обороны никакой не учинилъ.

⁵) въ правдЂ своей не состоялъ.

⁶) Акты Х с. 134.

⁷) Тамже с. 132.

⁸) Акты X с. 85.

ЗВІДОМЛЕННЯ СТРЕШНЕВА-БРЕДИХИНА, ЛИСТУВАННЄ ГЕТЬМАНА І ВИГОВСЬКОГО З МОСКОВСЬКИМИ ПОСЛАМИ, СТРЕШНЕВ I БРЕДИХИН У ГЕТЬМАНА, ВІДПРАВА СТРЕШНЕВА З ЧИГРИНА, ЦАР ПРОГОЛОШУЄ ВІЙНУ 3 ПОЛЬЩЕЮ.

Останні сторінки посольського справоздання Стрешнева і Бредихина настільки богаті ріжними історично-побутовими подробицями, такими рідкими в сучаснім матеріялі, що я вважаю потрібним ще раз повернутися до них.

Гетьман, повертаючи з походу, з-під Гусятина на Межибож, Літин, Винницю, прислав наказ Іляшеві Богаченку, що проводив послів (“був в приставах” за московською термінольоґією), аби він їх з Умани, де вони сиділи, провів до Торчиці-кудою буде гетьман вертати ¹), і вони могли з ними побачитись. Умань і Торчиця, поясняє звідомленнє, лежали по двох сторонах великого татарського шляху, котрим мала вертати Орда-вододілом Богу і Дніпра, так що в Торчиці гетьман сподівався бути вже свобідним від татарського нагляду,-се мала бути властиво перша його кватира по звільненню від татарської контролі, де він міг прийняти послів. Але переїзд через татарський шлях в момент, коли ним вертали з походу відділи Орди (тим часом як головна частина її ще займалася збираннєм ясиру в “польських городах)”, був операцією дуже небезпечною. Тому посли для безпечности рішили їхати не просто на перевіз на Торчицю, а в східнім напрямі на Корсунь, де сподівалися гетьмана на Різдво. Але в дорозі, в Бабанці стріли сотника, що їхав від гетьмана і потвердив, що гетьман чекатиме їх в Торчиці. Тому кінець кінцем пустилися таки на Торчицю, з великим страхом, памятаючи пережиті трівоги. Дуже детально описали сю дорогу, полишивши нам таким чином серію дрібних, але цікавих образків тогочасного трівожного життя ²).

28 грудня н. с. вони приїхали з Бабавки, чи Бабанів до Маньківки, але застали “город” замкненим. Маньківський отаман пояснив, що саме прибігли маньківські сторожі “з города Синиці”, що там мали довідуватися про татарський рух, і принесли вість, що того дня приходили під Синиці Татари, богато людей в полон забрали, а деяких порубали. В Маньківці посли застали “чигринського козака Петра Дорошенка”, що приїхав туди з порученнями від гетьмана, і довідались від нього, що того ж дня мав приїхати до Маньківки турецький посол, що був у хана і має вертатись до Туреччини, але не може перейти через Татар (підозріваю, що й те гетьманське дорученнє, з яким приїхав Дорошенко, стояло в звязку з сим переїздом турецького посла: забезпечити йому пробуток чи справити далі). Стрешнев і Бредихин закликали до себе пізнішого гетьмана, що тут, як бачимо, виступає в скромній ролі “чигринського козака”, і розпитували його про гетьмана і Татар. Він їм сказав, що гетьман того дня ночував у Животові, а сеї ночи буде в Ставищах. Мав їхати на Торчицю, на Корсунь до Переяслава, і жінці писав з дороги, щоб їхала до Переяслава, і послів туди ж хотів справити, але передумав і написав, щоб чекали його в Чигрині, і в Торчиці не буде спинятись, а поїде спішно на Корсунь, послам на Торчицю їхати нема чого. Радив дуже стерігтися Татар: головна частина їх пішла “в польські городи для полону”, а инші вертають, і тих козаків, що вертають з війська вони грабують, рубають і в полон беруть. З тим посли поїхали на Корсунь, з частиною уманських козаків, що були з ними післані, і з тими, що додав їм Дорошенко.

Коли приїхали до “города Камінки”, застали його теж замкненим, і всю людність на сторожі: трохи козаків з рушницями-таких було небогато, а инші козаки і міщани з сокірами, рогатинами і палицями. Відчинили послам город і розповіли, що саме приходило під Камінку богато Татар і недалеко містечка в слободі вбили камінського товмача Тимофія, а инших людей забрали в полон і худобу зайняли. Додали їм ще чотирьох козаків для охорони, і поїхали вони до Шавулихи. Тут їх стрів сотник і 7 козаків і стали міркувати, як буть: ночувати в Шавулисі страшно: місто українне, мале і безлюдне, і лежить на самім татарськім шляху-з обох сторін татарська сакма (дорога)-саме того дня приходили Татари, забрали людей і худобу. Як що зловлять кого і довідаються про послів, прийдуть з більшою силою і трудно буде відборонитись. Але і далі їхати з таким малим числом страшно, бо вже третій день як їдуть Татари безнастанно, і саме стоять в Царевім Броді, а прийдеться їхати повз Царів Брід, і минути його неможна. Тоді посли стали просити сотника, щоб він зібрав козаків і провів би їх сам через шлях, до Вільшани, а наперед післав козаків розвідати, де Татари й куди йти. Кінець кінцем удалось його переконати (очевидно, не без грошей), і сотник взявся зібрати козаків, скільки їx буде в Шавулисі, а хто прийшов з війська, стративши коней, для тих узяти коней у міщан, і так перевести через сакму до Вільхівця, недалеко Звенигородки. А наперед післати козаків, щоб розвідати дорогу, і повідомити вільховецького сотника-аби виїхав на зустріч. Так і поїхали: сотник зібрав всього до 60 козаків, а ті що проважали з Умани і з Маньківки, зісталися в Шавулисі. В дорозі сотник розсилав на всі боки роз'їзди, по 5-6 козаків, для обережности від Татар, і так щасливо доїхали до Вільхівця; за дві версти стрів їх тутешній сотник з корогвою і з козаками, чоловіка з 15; сказав, що того дня і попереднього приходили Татари, але не в великім числі, загнали щось худоби, а чи з людей кого взяли, невідомо. Найнебезпечнішу частину дороги пройдено. Недалеко Вільшани, 21 с. с. догонив їx чигиринський товмач Кость з гетьманським листом: гетьман писав з Стеблева, що він не затримається в Корсуні, їде просто до Чигрина, посли аби їхали до нього туди ж. Одначе маємо лист гетьмана, писаний того дня з Корсуня до Бутурлина і тов.:

“Одержавши певну відомість, що в. м. в великих справах їдете до нас від й. ц. вел., уже післали ми дві грамоти, а се третю посилаємо, унижено просячи, аби в. м. нас в Переяславі почекали. І самі вже були поїхали до Переяслава, сподіваючись там застати в. м. Але почувши, що в. м. іще в Путивлі, повернули ми тим часом до Чигрина, задля деяких справ військових. Ваші ж мил. дуже просимо: звольте скоро до Переяслава їхати, і там про всі справи й. ц. вел. і наші розговоримось. На те й Івана Федоренка до в. мил. посилаємо, аби до Переяслава (вас) припровадив, і як тільки до Переяслава будете прибувати, зараз негаючись дайте знати,-ми до в. мил. поспішимо. Як тільки з Путивля всі поїдете, виправте до нас свого гінця. Бо як би в. мил. тепер не схотіли йти до нас, прийшло б наше військо в збентеженнє; бо ми про ласку й. цар. вел. декому з старшини нашої вже розповіли. А тепер про те треба подумати ³), щоб неприятель його цар. вел. і наш не одержав потіхи. Він тепер на конях опав, і великою нуждою приморений, а ми ніякого замирення з ним не робили, почувши про милостиву ласку й. цар. вел.-що нас під крила свої, в милостиве жалуваннє зволив прийняти. Про се докладніш будемо мати устну розмову, як всемогучий Бог дасть у добрі здорові побачитися з ваш. милостю, а при сім милостивій любови і приязни в. мил. віддаємось” ⁴).

• Предыдущая
• 47/390
• Следующая