Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 4

• Предыдущая
• 4/390
• Следующая

Другого дня, 28 н. с. серпня гетьман закликав Фомина на одпуск, і знов на обід по тім; з попередньою церемонією (тільки вже без асистенції Виговського) приїхав він до гетьмана, що стрів його так само як вчора; був при тім і писар. Вони розповіли Фомину останні вісти одержані з війська, від полковників що стоять під Білою Церквою: король і сенатори йдуть з-під Львова на Старий Константанів, з посполитим рушеннєм і наємним військом. Потім з канцелярії, “гдЂ дЂла дЂлают”, Виговський приніс два листи отримані з Корсуня від “браславського полковника Тимофія”, з листом від пограничного сотника Попівського з Озаринець на Поділлю, про польський наступ і перехід пяти польських полків за Дністер на волоський бік (мова мабуть про експедицію Кондрацкого на Волощину, згадану вище) ¹³). Гетьман просив Фомина відвезти сі листи цареві, як останні документи польського наступу-хоч у своїм змісті вони не мали нічого особливо трівожного. Потім обідали, а після обіда Виговський приніс гетьманові з канцелярії виготовлений і запечатаний військовою печаттю лист від гетьмана цареві. Гетьман прийнявши і поцілувавши передав Фомину для доручення цареві, ще раз запевнивши в своїм бажанню служити йому з усім військом. При тім поклонився “до землі” він і всі присутні. По сім провів Фомина до коня, а до дому його провожали: гетьманич Юрий, Виговський, гетьманський конюший, отаман Лаврін і четверо “дворян гетьманських”, і Фомин знов частував і дарив дарунками їx у себе: гетьманичеві й Виговськоиу дав “з запасних соболів” по дві пари, а конюшому, отаманові й дворянам по парі. А гетьман прислав з своїми людьми на двір до Фомина свої дарунки: коня і лук “ядринський” і грошима 25 єфимків (талярів), та для його людей 10 єфимків, і Фомин за сі дарунки гетьманові бив чолом.

Мав потім тайну розмову з Виговським-нагадав йому про нові турецькі листи до гетьмана, що Виговський обіцяв йому дати. Виговський сказав, що дійсно єсть лист від візиря і від сілістрійського баші, що мають для царя інтерес, але вони лишилися в Чигрині: їдучи з гетьманом, Виговському не можна було їх взяти з собою. Нехай Фомин лишиться ночувати в Суботові, а він, Виговський, в ночи поїде до Чигрина, потай гетьмана, ніби то в службових справах, і відти пришле Фомину ті листи з вірним чоловіком, з тим щоб цар потім їx повернув потайки, так щоб ні гетьман ні хто инший не знав. По сій розмові Виговський з гетьманичем поїхав до дому, а Фомин післав дарунки гетьманові з своїми людьми.

Потім, за годину до вечера прийшов ще раз отаман Лаврін з вістями: прийшли сьогодні до гетьмана Татари в поміч, кримські мурзи-перекопський мурза й инші, більше 300 чоловіка, а з ними Татар з 200 тисяч (все перебільшення!). Одні стали недалеко Суботова за Тясмином, инші пішли під Борок, де збирається гетьманське військо. Тільки що приїхав від тих Татар до Суботова під гетьманський двір Сакал-мурза з корогвою, і з ним Татар з 500 чоловіка-щоб гетьман зараз ішов з ними на Ляхів війною, бо їм коло Суботова нема чого стояти: нема поживи, нема що їсти, годуються тим, що ріжуть коней. Гетьман їх на двір до себе не пустив, переказав через Лавріна, аби вони не мали того йому за зле: тепер їх до себе гетьманові пустити неможна, він забавляється з гістьми, а ви йдіть до татарського війська і чекайте гетьмана; а він до війська поїде під Борок завтра, 19 серпня. Він, Лаврін, того мурзу з Татарами й провів. Гетьманське військо сьогодня ¹⁴), 18 серпня рушило і стоятиме під Білою Церквою, чи в иншому місці доки почує про прихід короля. А гетьман вийшовши з Суботова стоятиме в “городі Борку” три дні, щоб зібратися з усім військом, а гармати він виправив наперед себе.

Другого дня знов прийшов отаман Лаврін і сказав: “Прислав мене гетьман до тебе, щоб ти не виїздив, аж зайде до тебе гетьман, виїзжаючи з Суботова до війська, щоб поговорити в царських справах”. Фомин відповів, що він рад бачити гетьмана і буде його чекати. І дійсно того дня гетьман, вийшовши з свого двора слухав молебень в церкві Воскресення, а після молебня від церкви поїхав до господи Фомина. Перед гетьманом вели два звичайні коні під попонами, і їхали сурмачі, трублячи в сурми; за ним їхало зо сто козаків, і гетьманські люде на конях. Фомін стрів гетьмана при брамі і бив йому чолом, щоб заїхав у двір, але гетьман у двір не поїхав, а зліз з коня коло воріт і пішов у двір пішо. Був пяний. За ним всі козаки й його люде позлазили з коней і війшли у двір пішо. Війшовши у двір гетьман сів за столом на ґанку ¹⁵). Фомин просив його війти до сіней і до світлиці, і гетьман війшов. Помолившися до ікони, сів за стол і сказав: “От тепер я їду в службу. Заїхав до тебе попрощатися і сказати ось що. Був у мене мій козак Ілляш послом у турецького султана: султан в пімсту за те, що мій син Тимофій воював Волоську землю, посадив за таку обиду Ілляша, а сьогодні приїхав від сього посла Ілляша козак: він від Суботова в чотирьох милях, прислав сказати, що турецький султан відправив Ілляша до мене, бо почув, що бив чолом великому государеві й піддався йому в вічне підданство: побоявся щоб великий государ не післав свого війська з військом Запорізьким на його землю ¹⁶).

Фомин спитав, та правда, що йому оповідав Лаврін про Татар. Гетьман потвердив: Лаврін сказав правду. Татари прийшли в поміч і гетьман сього дня йде з ними до війська. Фомин спитав, скільки ж у нього буде війська? Гетьман відповів: “У мене против короля і панів-рад і Ляхів козацького війська в ріжних полках коло 70 тисяч, та кримських і ногайських Татар коло 20 тис.. Се ті, що стоять коло Білої Церкви. А я з Суботова, від тебе піду під Борок і тоді зберу решту козаків, піду під Білу Церкву, і всього мого козацького війська буде до 100 тисяч, окрім Татар”. І далі сказав: “Сьогодня прислав до мене вість, не доїздячи Суботова за три милі, гонець від кримського хана, що їде з листом від хана до мене: питає, чи їхати йому до Суботова? Я післав до нього свого козака, велів провести під Борок, бо я сам сьогодня туди їду. А з чим він приїхав, не знаю”.

Після сього гетьман почав говорити те що говорив в попередніх днях: повторив кілька разів з великим проханнєм і з слізми, щоб цар пожалував його і військо, прийняв під свою руку і негайно прислав своє військо против Ляхів. “Ми окрім царя нікому не бємо чолом і не піддаємось”-переказує його слова в своїй московській стилізації Фомин. “Знаємо певно, що війська у й. цар. вел. богато, нехай би для скорости велів іти своїм людям з поблизьких городів: з Путивля й инших, а вже що до великого війська-як його воля. Бо як мене з військом прийняти не зволить і військом на Ляхів не поможе, а Ляхи нас побють і кров проллється велика,-то будемо мати жаль на нього, що він нас не пожалував, в підданство не прийняв і помочи против неприятеля не подав”. А до того, мовляв, почав такі фантазії розводити: “Коли б тільки й. цар. вел. нас під свою руку схотів прийняти, то й кримський хан і мурзи будуть в підданстві й. цар. вел.: вони мені приятелі, мене послухають; тепер прийшов час, і приспіло щастє й цар. вел.; ті землі, що до нас ближчі теж будуть у нього в підданстві”. Просив Фомина, щоб усе те, що він отсе йому, в найбільшім секреті говорить, переказав цареві: при сім не було нікого, Виговський був в Чигрині, а гетьманські люде були осібно. По сій секретній розмові Фомин частував гетьмана і його козаків, і гетьман поїхав у військо-Фомин провожав його до воріт.

Того дня він одержав від Виговського обіцяні документи і дві записочки; там Виговський просив Фомина доповісти сьому довіреному канцеляристові Михайлові Ґунашевському, що відвозив йому сі документи, все те що Фомин не встиг йому виложити “совершенно”. Подаючи сі записки разом з документами Посольському приказові, Фомин пояснив, що ніяких “несовершенних діл” між ними не було, а сими словами Виговський нагадував Фоминові, щоб він через сього Ґунашевського передав йому обіцяні соболі-що Фомин і зробив.

На сім кінчиться се цікаве звідомленнє, яке кидає так багато світла і на обстанову гетьманського двору і на сучасну політичну ситуацію. Розуміється, читаючи його ми мусимо рахуватися і з московською “стилізацією”, і з ріжними непорозуміннями з боку Фомина, і з певними свідомими містифікаціями з козацької сторони (як той прихід 200 тис. Татар під Борок), незалежно від епізодів пяного патосу гетьмана, і ріжних його вихваток, якими він любив бентежити своїх гостей в розмовах. Але поза тим лишається все таки богато вповні реального і цінного.

• Предыдущая
• 4/390
• Следующая