Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 21

• Предыдущая
• 21/390
• Следующая

Лист до канцлєра нічого не додавав до змісту сього листу-тільки прохання, щоб канцлєр вставився перед королем і поміг осягнути пробаченнє і сповненнє сього бажання: щоб король, не наступаючи з військом, вислав до козаків своїх комісарів і об'явив їм свою волю. В листі до гетьмана Потоцкого Хмельницький заявляє, що він рішив відкинути лукаві ради сторонні (очевидно в значінню-заграничні), що його досі баламутили, і з того виходили тільки жалюгідні для козаків, а втішні для неприятеля наслідки ⁵). Козаки бажали б краще звернути свою зброю на сторонніх неприятелів Річпосполитої і винагородити їй понесені утрати,-аби лише король припинив свій наступ і через комісарів об'явив їм свою волю-котру вони готові прийняти. Хмельницький просить Потоцкого вжити свого авторитету у короля, щоб він з довірєм поставився до сього підданства козацького війська і припинивши похід, прийняв його в свою “панську протекцію”.

Як бачимо, се було повтореннє посольства Антона Ждановича, тільки в більш загальних і покірних тонах, без тих конкретних умов і вимог, що ставило попереднє посольство -як се з приємністю відзначує згадана обозова реляція: “вже він не домагається ніяких давніх пактів, а тільки питає, чим має показати своє вірне підданство”. Се доволі вірна характеристика сих листів-досі не відзначених дослідниками. Той же анонімний автор авізів додає, що на сі листи Хмельницький “одержав таку відповідь- аби Татар відправив, сам спокійно в Чигрині сидів і на Україні для війська нашого живність готовити велів” ⁶).

На що робив Хмельницький і його прибічники сей крок-такий несподіваний після всіх таких рішучих запевнень перед московськими післанцями, що вони з Поляками миритись не хочуть, і таких же катеґоричних заяв перед ханом, що козакам потрібна негайна поміч супроти наступу королівського війська? Те що писалось тепер-коли його взяти серйозно, виглядало як чиста капітуляція: пропозиція королеві подиктувати по своїй волі умови козакам через своїх комісарів, так воно було й прийнято і розтолковано в королівськім окруженню. Але в дійсности для такої капітуляції не було місця. Коли не маси то верхи війська перейняті були бажаннєм рішучої розправи з Польщею, і тепер, коли все певнішою ставала надія московської оружної інтервенції, козацькі верхи мабуть менше ніж коли небудь могли думати про капітуляцію перед польським військом і польською шляхтою. Фастівський сотник захоплений в Коростишові польським під'їздом в тих же приблизно днях, коли Хмельницький висилав свої листи, на допитах свідчив, що “одно серце і намір усіх: битися поти, поки або згинуть, або нас (Поляків) вибють”. “Дуже посмівався той же сотник з короля і з Ляхів, що такі вони легковірні: вірять, що Хмельницький присилав з покорою-просив милосердя; богато ще мені оповідав мій челядник, що чув від того сотника-прикро й писати-бодай того не дочекати” ⁷). Такий був настрій козацького війська.

Тому роздумуючи над мотивами сеї нової “стратеґеми” гетьмана приходить мені на думку шукати пояснення в тім ефекті, який лист його викликав в польськім штабі. Про се ми маємо досить докладні відомости, і нема нічого неправдоподібного, що гетьман і його штаб, маючи досить докладні відомости про настрої королівського окруження і самого короля, могли досить вірно обрахувати ті висновки, які зроблять вони з козацької капітуляції, в звязку з відомостями про слабосилість козацького наступу, і які се може дати наслідки-цінні для козацької сторони. Уявляю їх собі так. Відомости і докази слабости і прострації в козацьких рядах заохотять короля до походу на Україну, полишивши Сучаву місцевим силам. При неорґанізованости і непідготованости польського війська до такого глибокого наступу се може привести його тільки до нового розпаду. А з другого боку такий наступ може порушити хана до походу, так як він то заявив козацьким послам: що він рушить тільки в такім разі, коли король дійсно піде на Україну. З поміччю хана можна було б знищити польське військо, коли б удалось його наново звабити в глибину України-як се власне хотілося королеві.

Примітки

¹) “Така чутка, що сим разом він прислав польського шляхтича, що був у полоні, аби поставити нові підступні пропозиції замирення” — с. 560. В депеші 25 вересня: “Хмельницький написав кілька листів до короля і сенаторів — приніс їх польський шляхтич, відпущений для сього з полону; признається начебто, що попередніми разами, прохаючи замирення і пробачення, він не дуже щиро був настроєний до згоди і користання з королівської ласки, але тепер-запевняє-щиро піддається королеві, просячи пробачення і певного спокою” (с. 562). В иншій депеші з того ж дня: “В листі до короля... він запевняє, що досі він слухався лихих нарад і носив у собі фальшиві надії; благає не наступати зі зброєю, а вдоволитися висилкою комісарів з повновластю залагодити все відповідно до бажання й. кор. вел.-і додає, що коли й. кор. в. схоче вживати далі сили і збройно йти на Україну, то він з козаками пуститься навтеки, кине сей край і буде шукати притулку там, де доля його подасть” (с. 561).

²) “Післав з Чигрина, датою 4 вересня, вязня шляхтича з покірними листами, не домагаючись уже ніяких давніх пактів, а тільки питаючи, чим має показати своє вірне підданство”-Міхалов. с. 673. Се зовсім сходиться з змістом листів з-під Борків, ясно, що мова йде про них. Сюди ж належить згадка в листі Каміньского з-під Бару, тамже с. 681.

³) Польські справи 1653 р. стовбець 7, звідомлення Вонифатьєва, листи 76-94.

⁴) Бібліотека орд. Замойских ркп. 1807 л. 99.

⁵) gdysz szczerze i. kr. mci upokarzamy sie, odrzuciwszy wszystkie obludne postronnym ludzу persuasie, za ktoremi po te czasy uwiedzeni bylismy, co tylko z zalem naszym a vciecha nieprzyiacialgka.

⁶) Міхалов. с. 673.

⁷) Лист Гулевича з 26 вересня, сотника захоплено “завтра два тижні”, себто 13 вересня н. с. — Міхалов. с. 671. Дата виступу Хмельницького на сполученнє з Татарською Ордою: завтра чотири тижні, подана досить вірно, очевидно сотник мав про се докладні відомости, а що в передачі Гулевича се вийшло як виїзд гетьмана “до Криму”, очевидна вина тих що переказували сі пояснення. Супроти того варті уваги свідчення сотника, що під Білою Церквою стоять сім полків і з ними 12 тис. Татар.

ПЛЯН ПОХОДУ НА ВОЛОЩИНУ, ОПОЗИЦІЯ ПОХОДОВІ НА ВОЛОЩИНУ, МІСІЯ Л. КАПУСТИ, ПРИХІД ХАНА, ВІДНОВЛЕННЄ ДОГОВОРУ, ЕКСПЕДИЦІЯ НА ВОЛОЩИНУ, ВІСТІ ПРО СМЕРТЬ ТИМОША.

Такий дипльоматичний і стратеґічний плян був вислідом нарад, що відбувалися в Борку, в очікуванню хана. На превеликий жаль до нас долетіли тільки уривкові відгомони сих нарад, записані московським посольством Стрешнева, Путивльський гінець Яцина, що побував в обозі під Бортом чи Бірками ¹) і незаставши тут гетьмана, бачив його потім в Чигрині в середніх днях вересня н. с., на жаль лишив нам сим разом мало цікавого: його звідомленнє повне ріжних баламуцтв, недоговорень- мабуть мало що він знав сим разом від самого гетьмана, а доштуковував ріжними приватними відомостями і спеціяльно про раду не чув нічого ²). Стрешневу ж чигиринський наказний полковник Василь Томиленко так потім розказував про неї: “Як гетьман був у Чигрині і стояв під Борком, була у гетьмана і всіх їx (полковників) рада, щоб з королем не миритися, через його неправду в присягах,-хоч би й загинути всім! Бо Ляхи хочуть й усіх обманством погубити. А бути під царською рукою” ³). Сюди ж мабуть належить і згадка Павла Яненка-Хмельницького, що король прислав гетьманові листи-розписано в них якому сенаторові котрим воєводством володіти,-“але у них про те була рада, і ухвалили на ній, щоб з королем і сенаторами ніякої згоди ні договору не робити-хочби й згинути всім! а котрі лишаться цілі (в випадку польської перемоги), тим тікати в царські городи-бо хто не втіче, від Ляхів жив не буде” ⁴).

• Предыдущая
• 21/390
• Следующая