Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 37
- Предыдущая
- 37/182
- Следующая
В. князь розсилав все нові й нові листи до пограничних старост, наказуючи їм „козаковъ повстегати и шкодниковъ карати", робити слїдства разом з відпоручниками ханськими, ставити до очей підозрілих, а винних горлом карати 16); скомпромітованих старост кликав на оправданнє й навіть скидав з урядів або переносив на иньші місця (як Претвича з Бару, а Дм. Сангушка з Черкас 17) — хоч Сангушка біда спіткала не так за татарські шкоди, як за його аферу з княжною Острозькою). Але все се нїчого не помагало. Старости оправдували ся тим, що вони тільки відбивали ся від татарських нападів, або стерегли ся від них — як Претвич у своїй нераз цитованій „апольоґії", а пограблені купцї далї виходили самі собі винними, тому що їздили „свовольне небезпечъными дорогами" 18). Провинників найчастїйше не знаходилось, а як і вишукували часом якихось жертвенних козлів 19), то се нїкого не стримувало. Пограничний спорт розвивав ся все більше, погранична війна приймала все ширші розміри. Козацькі напади ставали явищем повсечасним, звичайним; козачина вповнї опанувала низ Днїпровий, степи; доходило до того, що сам король мусїв посилати своїх післанцїв в Орду обходом, на Волощину, тому що Днїпром їхати було небезпечно від козаків — „которыє немалымъ почътомъ поля на тотъ часъ наполнили и вси перевозы залегли", як писав король весною 1558 р., під час афери Вишневецького.
Примітки
1) По анальоґії з попереднїми й пізнїйшими проєктами представляють собі, що і в 1541 р. списаннє реєстра означало вербованнє козаків на службу державну (Каманїн op. c. с. 82). Але се не так: списаннє 1541 р. мало характер чисто полїційний, і про службу козацьку нема мови.
2) Почасти див. вище наведені виривки (с.64-5.) і 1. с. с. 55 і далї. Хронольоґічні означення у Претвича не дуже докладні здаєть ся, — а може не докладні дати Бєльского. Але загалом записки Претвича дають богатий образ пограничної війни від поч 1541 (облога Пронського) до 1549 р.
3) Див. с. 106.
4) Про сей епізод була вже мова в т. VI с. 10-11. Акти в Посольській Книзї І ч. 17-20; деякї з сих документів, очевидно не знаючи сього видання, передрукував Яковлев, Україна кн. III.
5) 1. с. с. 26 і 30.
6) 1. с. с. 26.
7)1. с. с. 36.
8) Збірка актів в т. 18 „Записок" ч. 8. і Жерела т. VIII ч. 13-5, про епізод сей див. іще вище с. 96.
9) З Карпа Масла польська канцелярія по созвучности зробила „Карпа Московитина" (Karp Moscum — все та ж тенденція зложити справу на Москву); Яцко раз зветь ся Браславцем, другий — Переяславцем (теж мішали видко, по созвучности), Андрушко раз зветь ся Єндрушко, другим разом з нього зробив ся Jan Dersko.
10) Посольская книга І с. 22, 83, 100.
11) Ibid. c. 85.
12) Ibid. с. 77, 112, 137 й ин.
13) Посол. книга І с. 77.
14) Ibid. с. 110.
15) Жерела т. VIII і цитованя „апольоґія" Претвича в Bibl. Warsz. 1866, IIІ.
16) Посольская книга І с. 78, 110, 112, 116, 134.
17) Ibid. 78, 112, 114.
18) Посол. книга І с. 134, 137.
19) В. князь в 1555 р. пригадував ханови, як він „не давно прошлыхъ часовъ" наказав видати в Черкасах татарському гонцеви „шкодниковъ горлы на караньє", і заохочував, аби хан так поступав і з своїми (Посол. кн. І с. 116).
КН. ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ І ЗНАЧІННЄ ЙОГО ДЇЯЛЬНОСТИ: НЕДОСТАЧА ВІДОМОСТЕЙ ПРО МОТИВИ ДЇЯЛЬНОСТИ ВИШНЕВЕЦЬКОГО, ЗАМОК НА ХОРТИЦЇ, ПОДОРОЖ В ТУРЕЧЧИНУ І ПОВОРОТ НА УКРАЇНУ, ПЛЯНИ БОРОТЬБИ З КРИМОМ І БОЯЗКІСТЬ ЛИТОВСЬКОГО ПРАВИТЕЛЬСТВА, ВИШНЕВЕЦЬКИЙ ЗВЕРТАЄТЬ СЯ ДО МОСКВИ, ПОХІД РЖЕВСКОГО НА ТАТАР, ЛИТОВСЬКЕ ПРАВИТЕЛЬСТВО ЗАПОБІГАЄ РОЗРИВУ З КРИМОМ, ОБЛОГА ХОРТИЦЬКОГО ЗАМКУ ТАТАРАМИ В 1557 Р., ВИШНЕВЕЦЬКИЙ В МОСКВІ, ПЕРЕГОВОРИ З МОСКОВСЬКИМ ПРАВИТЕЛЬСТВОМ ПРО СПІЛЬНУ ВІЙНУ З КРИМОМ, ЇХ БЕЗПЛОДНІСТЬ, ПОХОДИ ВИШНЕВЕЦЬКОГО І АДАШЕВА НА КРИМ, КІНЕЦЬ МОСКОВСЬКОЇ АКЦІЇ, ВИШНЕВЕЦЬКИЙ НА УКРАЇНЇ; ВОЛОСЬКА АВАНТУРА І КІНЕЦЬ ВИШНЕВЕЦЬКОГО; ТРАДИЦІЯ ПРО НЬОГО.
В сї степові відносини, в житє козачини в тих 1550-х роках Вишневецький, безперечно, влив багато нового ферменту. Його коротка, переривчаста, блискавична дїяльність варта з сього боку всякої уваги. Тільки на жаль ми бачимо самі зверхнї моменти — і то тільки декотрі, рідкі, відірвані, і мусимо відгадувати цїлість, провідну гадку сеї дїяльности. А се тим тяжше, що не завсїди можна бути певним такої провідної гадки, якогось глубшого пляну в тих киданнях сього степового короля, що не лишив нам нїякого автентичного коментарія до них, нїякого власного пояснення. Попереднїм дослїдникам його вчинки здавали ся преважно безцїльними киданнями неспокійного духа. неурівноваженої енерґії. Але навіть в найгіршім разї — хоч би се було справедливо, все таки се явище на тлї нерухливого, шабльонового житя нашого українского маґнатства на стільки незвичайне, блискуче, що мусить притягнути до себе увагу кождого дослїдника тодїшнього житя. Єсть безперечна сміливість гадки, безгранична відвага в розмаху сеї енерґії — те що так цїнне в чоловіку всїх часів, і я певний, що ся авантурнича, неспокійна енерґія не проминула безслїдно, а заплоднила певними ідеями, певними конкретними прикладами житє українського погранича. Я бачу виразні анальоґії, певні ідейні звязки з дїяльністю Вишневецького не тільки в самій ідеї Запорожа, як постійної твердинї серед степового моря, але і в полїтицї пізнїйших козацьких ватажків — в їх змаганнях грати певну міжнародну ролю, опираючи ся на сусїднїх державах, котрих інтереси сходили ся тут в степах. Перед тим ми сього не бачили, і я добачаю тут не тільки post hoc, але й propter hoc. Сей степовий авантурник мав наслїдників своїх ідей, хоч і дрібнїйших, скромнїйших, більш повздержних і урівноважених. З попередників він пригадує не в однім Дашковича, тільки все таки більше неповздержливий, невгамований, широкий. І тому коли Дашкович кінець кінцем скінчив ролею державного мужа, Staatsmann'a, Вишневецький скінчив авантюристом.
На публичну арену виходить Дмитро Вишневецький в 1540-х рр. Знаємо його як заможного маґната, властителя кількох сїл в полудневій Волини. Але замість росширяти й збільшати свою „фортуну”, він віддаєть ся пограничному, модному тодї спорту — боротьбі з Татарами. З сього боку, як одного з визначнїйших репрезентантів боротьби з Татарами рекомендує його в своїй записцї з 1550 р. Претвич 1). Але Вишневецький не вдоволив ся тою, більше оборонною боротьбою, яку вели пограничні старости й маґнати; він береть ся здїйснити гадку, яка носила ся перед очима, очевидно, не одного з тодїшнїх людей, але не була реалїзована досї — хоче заложити замки на Днїпрових островах, як твердинї против Татар. На початках 1550-х рр. 2) „на острові Хортицї, против Конських вод, коло кримських кочовищ”, ставить він замок і громадить наоколо себе козачину 3). Серед сих заходів удаєть ся він до Турків. Не знати — чи вчинив він се тільки тому, що литовське правительство не давало йому досить енерґічної помочи, чи се було в його таки плянах — оперти ся на Туреччинї против Криму. Досить того що десь лїтом 1553 р. він їде в Туреччину. Про се Жиґимонту-Авґусту писав кн. Острозький — що Вишневецький „з усею своєю ротою, себто з усїм козацтвом і хлопством, яке тримав коло себе”, зїхав до Турків — вислав наперед свою козацьку роту, а потім і сам з своїми козаками потягнув до Туреччини 4). Се викликало страшенну трівогу в двірських кругах, та і на Українї: бояли ся, що Вишневецький наведе Турків на Україну. Але страхи були безосновнї: з початком 1554 р. Вишневецький приїхав з Туреччини, представив ся королеви з початком марта, в товаристві воєводи Миколи Сєнявского, свого давнього товариша з пограничної війни, що тепер взяв на себе ролю посередника і заступника перед королем 5). Його вияснення кінець кінцем були прийняті, і Вишневецький дістає від в. князя порученнє тримати сторожу на Хортицї против Татар. Отже у Вишневецького се була ідея союзу на два фронти: опираючи ся на Литовсько-польську державу і підтримуючи добрі відносини з Туреччиною, держати в руках Крим.
- Предыдущая
- 37/182
- Следующая
