Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 25

• Предыдущая
• 25/155
• Следующая

З оповідженого в тій же Никонівській компіляції під тим же (1374) роком довідуємо ся, що Орду тодї вже тримав у своїх руках давнїйший кримський емір Мамай, і що він стояв в напружених відносинах з Москвою. В. кн. Литовське стояло тодї супроти в. кн. Московського також на воєнній стопі. На сїм ґрунтї потім бачимо Литву союзником Мамая (в кампанїї 1380 р.). Супроти сього звертає на себе увагу, що в поданій вище записцї Литва воює не з Мамаєм, а з якимсь Темірезом, близше нам незвісним еміром. Насуваєть ся здогад, чи союз Мамая з Литвою не був далеко давнїйший в дїйсности — чи не був в. кн. литовський союзником Мамая в боротьбі його з иньшими татарськими емірами, і чи той Темірез не належав до таких самостійних емірів, противників Мамая?

Таку литовську полїтику ми знаємо документально, тільки де що пізнїйше, за Витовта, в остатнїх роках XIV і в XV віцї. Литовське правительство підтримувало тодї своїх претендентів і сторонників в Ордї та тим нейтралїзувало претензії Орди на українські землї, колись підвластні Татарам 28). Така полїтика могла практиковати ся і давнїйше. Здогад такий тим більше буде оправданий, що ся сторона литовської дипльоматиї нам дуже мало звісна. В такім разї Ольгерд, підтримуючи Мамая в його змаганнях до зверхництва в Ордї, уже на початках 1370-х рр. міг в справі українських земель уложити з ним компроміс: полишено певні познаки татарської зверхности, але зіставлено сї землї в фактичнім володїнню литовських князїв. На істнуваннє такого компроміса ми маємо натяки з 1370-90-х рр., і часи Мамая (убитого в 1380 р.) з огляду на союз його з Литвою зістають ся єдино правдоподібними для уложення сього компромісу, навіть незалежно від вище виставленого мною здогаду.

Ось факти, що вказують на істнованнє такого компромісу. В грамотах подільських князїв (Кориятовичів і Свитригайла), почавши від 1375 р. ми маємо згадку про контрибуцію, плачену Татарам — ”дань у Татары”, tributa Tartarorum 29). Неперіодичність сеї дани (видна з текстів грамоти), не повинна нас збивати: ми й за давнїйшої татарської зверхности не мали підстави припускати правильну данину в тих землях, що не стояли в безпосереднїй управі Орди. Про данину з українських земель, які давнїйше Ордї належали, упоминаєть ся й Тохтамиш у своїй грамотї до Ягайла 1392 р.: „З підвластних нам волостей зібравши данини, передай через послів до скарбу”. У другій редакції трохи инакше: „з князївств вашої землї, що давали дань до Білої Орди зібравши данини і т. д. 30)”.

Другий факт ще більше виразний, тільки його датованнє й льокалїзація вже більше гіпотетичні. Розумію монети київського князя Володимира Ольгердовича з татарською печаткою.

Дїло в тім, що з ріжних знаходок звісно кілька штук дрібної срібної монети з іменем Володимира, писаним кирилицею, наоколо татарської печатки, т. зв. тамги. Штампи показують, що монети сї бив якийсь князь руський, що стояв під татарською зверхністю. Татарські монети, знайдені в однім скарбі разом з ними, походять з 1330-1364 рр. і вказують на другу половину XIV в. Та обставина, що знаходять ся сї монети тільки в околицях Київа і його сусїдстві, наводять на дуже правдоподібну, можна навіть сказати — певну гадку, що маємо тут монети Володимира Ольгердовича, князя київського 31). Татарська тамга показує, що сей Володимир (приймаючи, що монети були його), сидячи в Київі, признавав над собою татарську зверхність.

Що справа татарської тамги на монетах литовських князїв дїйсно дебатувала ся й мала вагу при кінцї XIV в., показує оповіданнє про битву на Ворсклї в Никонівській компіляції. Як оповідає вона, Витовт мав поставити ханови Темир-Кутлукови жаданнє, аби на ханських монетах було „знаменіє Витовтово”, а Ідика (Едіґей) натомісь, на глум, зажадав „во всемъ (Витовтовім) княженіи на денгахъ литовскихъ моєму ординьскому знамени быти” 32). Полишаючи на боцї формальну сторону сього, дуже белєтристично написаного оповідання, воно ілюструє нам значіннє тієї татарської тамги на київських монетах Володимира Ольгердовича.

Розумієть ся, абсолютного спокою компроміс сей не запевняв. Полїтика підтримування своїх союзників і претендентів в Ордї, ведена литовськими князями, приводила до конфлїктів з противниками литовських протеґованцїв, і сї конфлїкти, чи їх можливість, все таки змушували до пильної уваги й оборонности пограничні з степами землї — бо на них небезпечність в таких разах головно й упадала. Тому Кориятовичі (в лїтописнім оповіданню) й „боронять Подольську землю від Татар”, при істнуванню „дани у Татари”. Такий характер конфлїкту на тлї участи у внутрішнїх справах Орди, як я сказав, могла мати уже згадана боротьба з Темірезом, а найбільше звісний епізод такого рода — се боротьба Витовта з Ідикою (Едіґеєм), в інтересах вигнаного з Орди хана Тохтамиша. Боротьба ся привела до голосного погрому литовських князїв на Ворсклї (1399), а слїдом пішов татарський напад на Київщину й Волинь. В меньших розмірах такі факти й обставини мусїли повторяти ся частїйше — й перед тим і по тім.

Не вважаючи на страшний погром 1399 р. Витовт не признав режіма Ідики і вів свою полїтику далї, висуваючи своїх кандидатів і від часу до часу висаджуючи їх на ханський престол. Нарештї повний упадок Орди в першій половинї XV в. і сформованнє нової держави — Кримського ханства на її руїнах 33), розвязала для українських земель татарську справу з правно-державного становища. Здаєть ся, що вже нещасливий хан Тохтамиш, а в кождім разї звісний фундатор Кримської держави Хаджи-ґерай, вдячні за поміч і опіку, „великую ласку і честь” Витовта в тяжкі часи — „коли їх конї потні були”, зрікли ся на користь в. князя литовського історичних прав татарської Орди на руські землї, що були колись їй підвласні, й видали на те Витовтови грамоти 34).

Про се не раз згадує в своїх грамотах син Хаджи-ґерая Менґлї-ґерай: „Пригадуємо вам, пише він в одній, найбільше докладній з них, — що великий цар, дядько (?) наш, і великий цар Ачжи-ґірей, отець наш, коли їх конї були потні, поїхали в гостину до Литовської землї. Вони бачили там велику ласку й честь, і за те обдарували в. князя Витовта 35) Київом на сам перед, а також і иньшими численними землями. Потім в. кн. литовський Казимир з литовськими князями й панами просили нас, і ми потвердили йому те (прогалина), що дали були великий цар дїд наш і отець наш, а то: Київську „тьму” (землю) з усїми приналежностями (”входы”), з данями, з землями й водами, Володимирську 36) тьму з усїма приналежностями й данями, землями й водами; тьму великого Луцька, з усїма приналежностями, данями землями й водами; Смоленську тьму з усїма приналежностями, данями, землями й водами; Камінецьку тьму 37) з усїма приналежностями, данями, землями й водами: Браславську тьму з усїма приналежностями, данями землями й водами, Сокальську 38) з усїма приналежностями, землями й водами; Звенигород (в полудневій Київщинї) з приналежностями, данями, землями й водами; Черкаси з приналежностями, данями, землями й водами; Хачибеїв 39), Маяк 40) з водами, й землями; землї (на лївім боцї Днїпра) починаючи від Київа Днїпрі до устя: Снепород і Глинськ з усїма їх людьми 41), Жолваж, Путивль з землями й водами, Бирин, Синець 42), Хотин, Лосичі, Хотмишль з усїма їх землями, водами, данями й приналежностями; Чернигівську тьму з усїма приналежностями, данями, землями й водами; Рильськ з приналежностями, данями, землями й водами; Курську тьму з приналежностями, данями, землями й водами; тьму Сараєвого сина Еґалтая 43) — Милолюб, Радогощ, з приналежностями, данями, землями й водами; Мужеч, Оскол, Стародуб і Брянськ з усїма їх приналежностями, данями, землями й водами; Мценськ, Любутеськ, Тулу з усїма їх приналежностями, данями, землями й водами; Берестє й Ратно; Козельськ, Пронськ, Волконськ, Іспас, Донець з усїма їх приналежностями, данями, землями й водами; Ябу-городок, Балакли 44), Карасун, Дашів, городище Тушин, Немир, Мушач, Ходорів з усїма їх приналежностями, данями, землями й водами”.

Полишаючи на боцї ріжні помилки в розміщенню (Татари завсїди були лихі ґеоґрафи) й назви незрозумілі, ми маємо тут вичислені досить повно українські землї 45), що належали до в. кн. Литовського за часів Витовта. Не вважаючи на деякі переборщення, можемо в сїй Менґлї-ґераєвій грамотї бачути досить вірний відгомін якогось листу Хаджі-ґерая, котрим той, як спадкоємець Золотої орди, вирікав ся з всяких прав татарської Орди на українські землї в. кн. Литовського. А може бути, що в основі її лежала ще давнїйша грамота Тохтамиша такого змісту 46).

• Предыдущая
• 25/155
• Следующая