Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 67
- Предыдущая
- 67/174
- Следующая
Таким чином, і на таких вічах, скликаних князем, де була певна президія, як бачимо — діскусію дуже легко опановувала зібрана маса, і коли вона приходила до афекту, всякий порядок пропадав, і починав ся „клик”, серед котрого вже не мали нїчого робити дальші арґументи. Подібний образок дає нам і революція 1068 р.: громада, прийшовши перед княжий двір, попереду розмовляєть ся з князем, що виглядає до них з вікна своїх сїней; але діскусія починає приберати все більше горячий характер („людьє вьзвыли”, як казали бояре), нарештї підняв ся крик — „кликнуша”, й люде кинули ся розбивати вязницю Всеслава.
Але не завсїди віче виходило таке неспокійне й непорядне. Инакший образок дає віче 1146 р.: після віча, скликаного Ігорем на Ярославовім дворі, вічевики зберають ся самі, з власної інїціативи на нове віче на Подолї, коло Турової божницї. Вони сидять верхи на конях — може й не всї, иньші може й пішки. По нарадї вони закликають до себе Ігоря, щоб вислухав їх бажання. Ігорь виряжає до них брата Сьвятослава, і Кияне ставлять свої вимоги, жадаючи від князя присяги, що вони будуть сповнені. Сьвятослав, злїзши з коня, присягає; тодї злазять з коней Кияне й присягають. Цїле віче отже переходить, судячи по оповідданню лїтописи, зовсїм спокійно, аж пізнїйше розпочинають ся розрухи, викликані мабуть словами Сьвятослава, що він видає тих тивунів, що завинили, на волю громади.
Зберало ся віче, як сказано, на ріжних місцях: в наведених прикладах ми бачимо київське віче зібране на Ярославовім дворі, коло св. Софії; правдоподібно — тут зберали ся головно віча з княжої інїціативи. З власної інїціативи збирають ся Кияне на Подолї коло Турової божницї, або на торговищі (1068 р.). Ізяслав Ярославич по своїм вигнанню навіть перевів був торговище на гору, в близше сусїдство княжого двора; очевидно, торговище було особливо наручним місцем для самовільних віч громади, скликаних без княжої інїціативи, й тому князь хотїв його мати близше під оком.
Скликали на віче ріжним способом: дзвоном „созвониша вЂче” володимирські „гражане” (се був звичайний спосіб в північних републїках); трубами скликав Ізяслав: „ударяй у трубы, созва Кияны”, — може й тому, що се було зроблено перед походом; правдоподібно скликали й через герольдів, як скликає тойже Ізяслав в Новгородї в 1148 р. людей до себе на обід 33). Терміном було: „сотворити вЂче”, „совЂть сотворити”, „совЂть совЂщати”, „думати”. Констатовання більшости, раховання голосів не знала, та й не могла знати тодїшня вічева практика. Певне рішеннє уважало ся прийнятим, коли за ним зголошувала ся така сильна більшість, що вона собі могла зовсїм іґнорувати меньшість. Свої рішення тодї ся більшість уважала можливим накидати меньшости й силоміць: київське віче 1151 р., ухваливши взяти всїм народом участь в походї Ізяслава, додає: „а хто не піде, дай його (княже) нам, ми його самі забємо” 34).
Відносини городів до пригородів у нас не дають нїчого особливо інтересного, такого що пригадувало б боротьбу города з пригородом в Новгородській або Ростово-Суздальській землї. Одинока земля, де можемо щось сказати про сї відносини — се Київщина, і те що можна було сказати про них, сказано в главі про Київщину: відносини між городом і пригородом згідні, і тільки у Вишгородцїв можна запримітити деякі, і то не дуже виразні слїди емуляції з своєю митрополїєю.
Примітки
1) Іпат. c. 369.
2) Див. т. I c. 386.
3) Див. тамже c. 325, йор. 335-8.
4) Лавр. c. 358 „Новгородци бо изначала, и Смолняне, и Кыяне, и Полочане, и вся власти якоже на думу на вЂча сходят ся, на чтоже старЂйшии сдумають, на томь же и пригороды стануть”. Сеї звістки не можна инакше розуміти, як тільки про віча в справах полїтичних, бо якихось вічевих зборів в адмінїстраційних чи економічних справах усеї землї, з поручення князя, як то хочуть деякі дослїдники (Самоквасов і за ним Лімберт — як низше), ми анї не знаємо, анї навіть припустити їх не можемо.
5) Факти діяльности київського віча зібрані в розвідцї Линниченка ВЂче въ Кіевской области, 1881 і в моїй Історії Київщини c. 301 і далї; факти дїяльности віча по ріжних землях у Поґодіна ИзслЂдованія VII, 153 і далї, Серґєєвіча ВЂче и князь, 1867, в зміненій і скороченій формі в т. II його Юридическихъ древностей c. 3 і далї. Полїтичне значіннє віча на Українї пробував заперечити Самоквасов у своїй розвідцї ЗамЂтки по Исторіи русскаго государственнаго устройства и управленія (Ж. М. Н. П. 1869, XI і XII), сей погляд повторив потім його ученик Лїмберт в розвідцї Предметы вЂдомства вЂча въ княжескій періодъ древней Россіи, Варшава, 1873, але ся проба потягнути рішучу ріжницю між устроєм українсько-руських земель як чисто монархічним, і вічевим устроєм північних републїк — не прийняла ся в науцї. Огляди компетенцій віча ще у В.-Буданова Обзоръ c. 56 і далї, В. Дьячанъ Участіе народа въ верховной власти славянскихъ государствъ, Варш., 1882.
6) Для фактів ширше описаних в попереднїх роздїлах сеї працї (т. II, гл. 2 і 3) я не вказую тут джерел.
7) Лавр. c. 286.
8) Новг. c. 142.
9) Лавр. c. 397.
10) Аналїзу рядів 1146 і 1154 р. див. в т. II c. 147-8 і 176.
11) Іпат. c. 326, 365, 375.
12) 1068, 1113, 1146 і 1150 — ваганнє в численню залежить від того, чи рахувати сюди і другий і третїй похід Ізяслава на Київ, коли він діставав заклики від Киян.
13) Як то ми бачимо в двох разах, що Київська лїтопись не згадує про участь громади, а згадують иньші — Суздальська та Новгородська (про Ярополка й друге князюваннє Ізяслава Давидовича).
14) Іпат. c. 230.
15) Соловйов 1 c. 494, СергЂевичъ — Юридическія древности II c. 76.
16) Іпат. с. 251.
17) Лавр. с. 395.
18) Іпат. c. 342.
19) Іпат. c. 360.
20) а се вы брать мой Игорь, имЂтесь по нъ.
21) Іпат. c. 243. 2
22) Іпат. c. 246.
23) Іпат. с 265.
24) Іпат. c. 268.
25) Іпат c. 250.
26) Ширше про се т. II c. 147-8.
27) Іпат. c. 120, 169, 175, 216, 226.
28) Іпат. c. 242, 246, 250.
29) Навіть в богатших новгородських джерелах, через їх ляконїзм, ми не маємо подібних подробиць.
30) Оповідають про нього Київська лїтопись (c. 244 і далї) й Суздальська (c. 300), в дечім незалежно, доповняючи одна одну. Новійший коментар (в дечім довільний) Д.-Запольского — Книга для чтенія до рус. ист. І.
31) Так у Сузд.: „сЂдоша у святоє Софьи”; в Київ: „въставшимъ же имъ въ вЂчи”. Сї два вислови можна б скомбінувати так: зійшли ся й посїдали, чекаючи віча, а коли воно почало ся — повставали. Але слова Київ. лїтописи можуть мати і загальнїйше значіннє: „коли вони зібрали ся на віче”, слова ж Суздальської мусять мати реальне значіннє. Нїчого нема неможливого, що люде під св. Софією сидїли підчас віча — на сходах під церквою, і т. и. Припускають спеціально зроблені сидження для віча — се можливе, як гіпотева.
32) Інтересна етікета в порядку сих привітів і в їх стилїзації — князь витає Киян по товариськи, зарівно з своїм братом.
33) Іпат. c. 259.
34) Іпат. c. 300.
Князь — форми вокняження, становище князя в землї, безрадність землї без князя. Функції князя: полїтичні, воєнні, законодатні, адмінїстраційні, судові, фінансові, участь в церковних справах; погляд на княжу власть духовенства.
Перейдїм до другого елєменту земського устрою — до князя.
Як ми вже бачили, хоч за громадою признавало ся право вибору князя, але переважно князь здобував стіл не на підставі вибору, а спадщиною або по умові з князями. При тім громада приймала його або активно або пасивно. Найлекшим способом акцептовання громадою князя була участь громади в парадних уводинах князя або в церемонїї посаження на столї; для означення ріжницї в відносинах громади — чи брала вона в тій парадї участь чи нї — істнували два терміни: князя „посадиша на столЂ”, або „князь сЂде на столЂ” 1). Близших подробиць про сю церемонїю не маємо; правдоподібно, князь дїйсно з нарадою засїдав на княжім столї на княжім дворі, з більшою або меньшою участию суспільности. Здаєть ся, з розповсюдненнєм християнства отсю саму по собі зовсїм сьвітську церемонїю злучено з церковною, і митрополит (в иньших містах очевидно — епископ) блогословляв нового князя: духовенство брало участь в уводинах князя, потім князь ішов „поклонити ся” в катедральну церкву, і тут правдоподібно його благословляно, а по тім наступила церемонїя „настолования” — такий образ можна собі уложити на основі згадок Київської лїтописи 2). По тім складали князеви присягу — на хрестї; таке оповідаєть ся про Ігоря — „съзва Кияне вси, они же вси цЂловаша к нему хрест”. Але чи завсїди складала присягу громада, не знати, і я скорше б думав противно: коли громада зіставала ся пасивною супроти нового князя, ледви чи її кликали до присяги. В такім разї й сам князь мусїв розуміти, що громада тільки терпить його та не кидає перспективи „вчинити під ним лесть” при нагодї, не вяжучись і присягою.
- Предыдущая
- 67/174
- Следующая
