«Ілюстрована Історія України» - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 2

• Предыдущая
• 2/116
• Следующая

От з тих часів як леди уступали ся з наших сторін, маємо перші слїди людського житяв наших сторонах У нас ті слїди досить рідко трапляють ся, рідше нїж у Франції або й Нїмеччинї, бо там люде жили в сухих камінних печерах, де могли цїло заховати ся і кости і ріжні останки їх житя; у нас тих камяних печер мало, а на вільнім місцї рідко де могли долежати до наших часів ті останки. Цїлі ж десятки тисяч лїт минуло- з того часу! Проте як на се стали пильнїйше вважати, викриваєть ся тих слідів все більше і у нас. Найдавнїйші слїди людського житя на Україні, які маємо досі, викрито в Київі, на Кирилівській улицї; їх знайдено копаючи глину на цеглу. Лежать вони тут під сподом грубого шару жовтої глини, в верстві піску, 60 сяжнїв під землею, займаючи велику просторонь (коло десятини). На сподї велика сила костей мамута—знайшло ся більше як сто самих тільки сікачів (кликів); вище кости иньших звірів, що давно вже перевели ся: льва, гієни, ведмедя печерного. Декотрі кости обпалені, розбиті й иньші слїди людської руки мають на собі; поміж кістками углє, кремінний струмент, яким тодїшнїй чоловік орудував. Сим нахідкам рахують ЗО тисяч лїт і більше.

Трохи новійша оселя людська знайшла ся недавно над Десною коло с. Мізиня (в Чернигівщинї); тут вона лежить між двома шарами жовтої глини, в верстві каміння, нанесеного ледами.

Ще молодша нахідка з-над Удаю, коло с. Гонцїв (в Полтавщині): вона лежить поверх шару жовтої глини, коли вже стекла вода відледів.

Таким чином сї найзначнїйші і добре обглянені нахідки дають слїди чоловіка з довгих часів, другої половини ділювіальної доби.

З отсих наших і далеко богатїйших находок з Західньої Еврони знаємо, що тодїшнїй чоловік уже богато поступив у своїм житю і високо підняв ся над звірями. Він умів добувати огонь і уживав його собі до печення страви. Не вдоволяв ся вже ломакою або диким каменем, а навчив ся обробляти кість і навіть камінь: зручними ударами він вміє відбити кремінь такої форми, яку йому треба: чи гострокінчастий камінь, котрим можна було бити з руки, чи ріжні вістря, щоб насаджувати їх на. деревину, як спис, чи скрібнички для виправлювання шкури або обдирання мяса. Навіть мережав кістки ріжними везерунками та рисунками: такі мережані кістки знайшли ся в київській і мізинській нахідці, а в нахідках французьких нераз знаходили ся такі гарно вирізблені фігурки на кости, що й теперешній неучений чоловік не завеїди б утяв так.

Але в тих часах так званої палєолїтичної себ то старої камяної культури чоловік не мав ще нїяких домашних звірят, не вмів сїяти збіжа, а живив ся тим, що зловив—їв звірину, рибу, черепашки; не вмів робити ніякої посуди, і багато ще в чім не дійшов пізнїйшого знаття.

Камяна культура, коли чоловік ще не знав нїяких металїв і свій найкращий струмент мусїв робити з каменя, з тих давнїйших так званих ділювіальних часів поволї переходить в новійші, коли вже перевели ся ті давні звіри, коли стопили ся леди і стекли води, і житє в наших сторонах стало зовеїм близьке до теперішнього. Чоловік ще орудував головно камінем, але виробляти з нього всякий струмент навчив ся далеко краще против давнїйшого. Він не вдоволявсь уже тим, щоб відбити собі аби як камінюку, а ще вигострював свій струмент дрібонечкими ударами, шлїфував на гладко, навчив ся вертіти дїри, щоб насадити сокірку, молоток або булаву на дерево або кістку. Дивувати ся приходить ся не раз, як таки-так чоловік не знаючи зелїза, камінем або кісткою вмів висвердлити такі рівні, акуратні дїри, так вишліфувати піском сокірку, клин, або долото з каміня, виробити таку тоненечку стрілку, ножик, пилку, серп з креміня. Та не тільки в сім видко великий поступ людського житя. Инодї покійника, ховаючи, посипали червоним порошком (охрою). і той порошок осідав потім на костях, як тїло згнило; такі могили з червоними, пофарбованими кістками йдуть через усї степи наші, від Кубани до Бесарабії.

Особливо цїкаве житє зявляєть ся в нашім краю при самім кінці неолітичної культури, коли в наші сторони починають заходити з полудневих країв перші металічні, мідяні вироби. Люде жили в хатках деревляних або плетених з хворосту і вимащених глиною, а дуже любували ся в глиняній посудині всяких дивних форм, розмальованій пишними везерунками, червоними, білими, рудими, ріжнокольоровими. Аж дивно й неймовірно бачити таку гарну посудину в часах таких давніх, коли люде, як то кажуть, ще тільки з дикого житя виходили. Але се житє вже далеко відійшло від дикого новійший чоловік не держав домашньої худоби анї — звірят домашних. В часах же новійшої камянної культури він уже мав домашню худобу і міг годувати ся мясом і молоком від свого стада. Ще скорійше одомашнив собаку, свого сторожа і вірного приятеля. Навчив ся робити посуду з глини і випалювати її на огні; робив її з руки, без гончарського круга, а про те з часом став виробляти гарні миски й горнята та мережати везерунками. Став робити кращі житла для себе, викопуючи влоговини в землі і надбудовуючи з боків та покриваючи зверху, і так поволі доробив ся досить можливої хатини з дерева чи хворосту, вимащеної глиною. Почав господарити коло землі, сіяти зерно і розтираючи на жорнах пекти хліб або варити кашу.

Ся новійша камяна культура не тягла ся так довго як старша, але слідами її повна майже вся земля наша. Видно, що намножило ся вже людей, тай сліди їх життя стали замітнїйші, легко їх пізнати, не то що якусь давнїйшу креміняку, що й не зміркуєш, чи її рука людська обробила, чи вона сама так одкололась. З сих часів майже скрізь знаходить ся ріжний струмент, посуда глиняна, могили людські, а місцями сліди великих осель: хати, робітнї, де виробляв ся всякий струмент, або городища, де ховали ся тодішні люди в небезпечну хвилю; такі городища бувають досить великі—значить і людей коло них жило бо-гато. Покійників своїх ховали часом в камінних скринях зложених з плит, часом в ямах, насипаючи над ними високі могили; инодї закопували цілий труп, инодї палили його на огні і потім попіл і недогарки складали в глиняний горщик і закопували; при небіжчику клали часом дещо з його річей і ріжну страву в горнятках.

Крім всякої посудини в сих глиняних мазанках дуже часто трапляють ся глиняні, добре випалені ляльки—фігурки чоловіків, жінок, ріжної худоби. Струмент в сих оселях ще кремінний, але зрідка залетить часом і якийсь мідяний, або бронзовий. Такі оселї йдуть від Дніпра, з під Київа через Київщину на Подїлє, в Галиччину і далї на Волощину (Молдаву) і в Балканські сторони; їх звуть в науцї передмікенськими.

Я вже згадав, що першим металем, яким стали користувати ся люде була мідь, бо її найлекше з руди витопити. Але чиста мідь дуже мягка і мало здатна на роботу. Люде помітили, що як до неї додати цини (приблизно одну частину цини на девять частей міди), то виходить далеко твердиш штука, з якої можна зробити всякий струмент. Така мішанина міди з циною зветь ся бронза. В декоторих сторонах її уживали на всяке знарядє, зброю, струмент дуже довго, з яких тисячу літ, доки не знали зеліза.

В Европі мідь, а потім бронзу стали уживати більше меньше за дві тисячі літ до Христа. Тисячу лїт пізнїйше стало входити в уживаннє зелїзо. Золото стало звісне значно ранїйше від зеліза, серебро пізнїйше. В наші сторони мідь і бронза приходили з полудня, з дунайських країв і з чорноморського побережа; в наших краях не видно, щоб добували мідь на місці, і тому бронза поширювала ся тільки на морськім побережу, та по більших торговельних дорогах, по Дніпру, а в глухійші краї мало заходила, тим більше що була дорога. Перше ніж бронза поширила ся у нас на добре, стали приходити вже зелізні вироби, далеко міцнїйші, а головно що дешевші.

Зелїзна руда у нас єсть на ріжних місцях, витоплювати з неї зелїзо досить легко, тому зелїзо з часом пішло в народнїй ужиток, хоч і не скоро. В сторонах близших до Середземного моря, куди ранїйше стало заходити знаннє металїв і їх обробленнє з полудневих країв, з Вавилону, в Сірії, з Єгипту, давно вже встигли розвинути ся всякі вироби бронзові, а потім зелізні, а в наших краях все ще головно орудували деревом та камінем. Тільки в сусідстві великих торгових шляхів знали ме-талї, а далї відти були вони рідкі, зіставали ся предметом роскішним, знаним тільки людям богатим, а нарід дуже довго жив іще в камяній культурі, коли в иньших сторонах камінь уже давно вийшов з житя.

• Предыдущая
• 2/116
• Следующая