З історії релігійної думки на Україні - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 44

• Предыдущая
• 44/45
• Следующая

Павлик у відповідь на се пояснив, що австрійські закони також мало толерантні для релігійних новотворень, і се, очивидно, прохолодило плян Драгоманова — так здогадується сам Павлик.

З тих, що інтересувались релігійним рухом зі становища національних інтересів у вузшім розумінню слова, знаю пок. Ол. Кониського, що старавсь прищіпити се заінтересоване також і тим молодшим людям, які гуртувались коло нього. Серед них було чимало молодих богословів з київської семінарії та духовної академії, котрим сей релігійний рух був і близше звісний і близше їх інтересував; між ними бував і згаданий вище Іван Трегубов, також, здається, вихованець київської духовної школи¹. Від сього гуртка виходили відомости про поступи релігійного руху, що місти-

¹ 3 українським рухом він був мало звязаний і потім, здається, зовсім відійшов від нього. Я потім стрів його імя як провідника петербурської громади «свобідних христіян». В «основах» своїх опублікованих 1908 р. ся громада своїми одновірцями проголосила м. ин. менонітів, квакерів (квейкрів), духоборів, мальованців, тол- стовців.

185

лись в закордонній українській пресі. Під його ж впливами занявсь історією штунди й Трохим Зіньківський і забрався, десь р. 1890, до студії, котру мали ми нагоду пізнати. Люта хороба і передчасна смерть перервала сю працю: одиноку більшу студію про сей релігійний рух, яка вийшла з українських кругів. По смерти Зіньківського, и доповнив і обробив до друку оден З того ж гуртка молодежи, з учеників, і свою працю закінчив таким відкликом до громадянства:

«Українська інтелігенція, що вважає себе за заступника народ нього, не може бути байдужою до такого видатного факту вкраїнської історії, як от штунда. Яким робом українська інтелігенція поставить себе до сього факту, такий і вплив на його характер буде, і на долю самої штунди се в такому напрямку впливатиме. Сумно було б дуже, коли б сей глибоко поступовий рух пішов і далі без упливу на його від свідомої української інтелігенції, як то досі було. Бо коли б се зробило ся, то осталась би тоді інтелігенція без г'рунту, без підвалини: народ зовсім нехав би її, як чужу, бо не прийшла вона пособити йому в тяжкі часи, як він боровся за волю сумління».

Сей скромний поклик лишився навіть мало знаним українському громадянству, бо вийшов за кордоном, в книзі не пропущеній до Росії і тому мало поширеній на Україні — так само, як і инші статі призначені на те, щоб заінтересувати українське громадянство в релігійнім руху, вияснити його серіозний характер і позитивні сторони.

Коли деяку моральну чи матеріяльну підтримку знаходив він з боку суголосних інтеліґ'ентських гуртів російських, то інтелігенція українська і далі стримувалась від якої будь участи в нім — аж до остан них років.

ПОЯСНЕННЯ

деяких згадок та наукових термінів для читачів не обізнаних з історією і письменством.

Стор. 4. рядок 9. Індо-европейською родиною звуться народи, що заселяють Европу і передню Азію до Індії (Гіндустану) а говорять подібними, спорідненими мовами спільного походження. Родина ся поділяється на такі головні Групи: Група західня: старини Греки, Римляне, Кельти, нинішні народи німецькі (або Германські), романські — Французи, Італійці, Іспанці, анГльо-саксонські — Англійці й Американці й ин.; Група північно-східня: Словяне і Литовці; Група полуднево-східня (або арійська): народи індійські (Гінду) і перські (або іранські).

р. 22. Фізичне змішаннє виявляється в неоднаковім колірі волосся і очей, в барві тіла — темній або ясній, в ріж- нім зрості, формі голови і под.

р. 28. Семітські народи — нинішні Євреї (Жиди), Сирійці, Араби, старинні Вавилоняне, Асирійці, Халдеї, Фіні- кіяне. Головним огнищем старої семітської культури була Месопотамія (долина рік Тигра і Євфрата).

Стор. 5. р. 5. МітольоГією називаються оповідання про богів і героїв.

р. 25. Орієнтальний, східний — в приложению до європейських переказів так звуться головно їх арабські, перські й індійські джерела.

р. 29. МітольоГічне толкование у нас — з старих, колишних спільних індо-европейських вірувань.

Стор. 9. р. 33. Гелєнізованою, гелєністичною зветься культура, що перейнялася впливами грецькими, а романізованими, або романськими ті народи, що перейняли культуру римську.

Стор. 10. р. 17. Дуалістична доктріна (наука віри) — така що приймає світове життє як боротьбу двох одвічних і рівних сил: доброї і злої, або ясної і темної.

р. 24. Аріянство, або унітаризм — христіянська секта,

187

що невважає Сина і Духа Святого одвічними і рівними Отцеви.

р. 24. Іслям — магометанська реліг'ія, каліфат — держава.

Стор. 13. р. 11. Візантійська ортодоксія — церковна наука Візантш', ухвалена урядом.

Стор. 14. р. 21. Німфи — божеські істоти у Греків, що по їх гадці жили в лісах, горах, ріках — як наші русалки.

Стор. 16. р. 31. Олімп — гора в Греції, що представлялася місцем прибутку богів; тим словом означається також вся громада богів, або реліґ'ійна система.

Стор. 17. р. 15. Пенеальог'ії богів представляли їх спорідненими між собою як батьків і дітей, братів, чоловіків і жінок.

Стор. 20. р. 11. Брумалії — зимові свята (брума — зима), що ними починалось святкуваннє нового року.

Стор. 27. р. 12. «Культ негативний» — в культі, або релігійнім обряді, дослідники реліґЧй розріжняють сторону позитивну: відбувай нє певних відправ і служб, і негативну — стримуваннє від таких учинків, які можуть образити божу силу і накликати нещастє.

р. 27. «Рід і Рожаниці» — покровителі роду і родини в старих віруваннях.

Стор. 28. р. 17. Термінольог'ія — назви прийняті для означення певних річей; промотори — ті що відправляють відправу; мініятюра — зменшений образ.

Стор. 29. р. 35. Імперативна мораль — рішучі накази і заборони певних учинків.

Стор. ЗО. р. 15. Ортодоксія — правовірність, віруваннє згідно з церковними наказами.

р. 28. Лєг'енда про посольства, заведена до літописи повісти, оповідає, що ріжні церкви і релігії присилали до Володимира своїх послів, вихвалюючи свою віру, та заохочуючи до неї Володимира; подробиці її в кождім разі вимислені.

Стор. 32. р. 11. Емуляція церкви східньої; від другої

188

половини IX в. церква грецька і церква латинська одна перед другою стараються притягнути під свою власть словянські й ріжні инші народи, а стороні противній закидають неправовірність.

Стор. 35. р. 27. Анахтема або анатема — церковна клятва, проклін, відлученнє від церкви.

Стор. 36. р. 20. Реліґ'ійна полеміка: писання против инших реліг'ій, що доводять їх помилки; реліґ'ійна або конфесійна виключність — ворогуваннє до всіх инших вір.

Стор. 37. р. 15. Патерик («отечник») — збірник оповідань про святих.

р. 24. Риґ'орізм — пильна увага для вимог і критиків, індіферентизм — навпаки: байдужість.

Стор. 38. р. ЗО. Епігони — потомки, слабші продовжу- вателі.

Стор. 39. р. 11. Боротьба за ікони — боротьба против надмірного поважання святих образів, що ширилась особливо монахами; протягом більш як століття, в VIII і IX в. ся боротьба «іконопоклонників» і «іконоборців» незвичайно хвилювала грецький світ і виявлялася нераз в дуже різких формах; взяли в ній перевагу монахи.

р. 15. Аскетизм і соціальність: аскетизм радив тікати від людей, від родини і громади, щоб не підпадати її спокусам, та дбати виключно про свою душу; в тім він був противний солідарности і соціяльности: піклуванню про добро загалу, про поліпшеннє життя взагалі.

р. 29. Оазами звуться живі й родючі кутики в пустині,— такими оазами спасеного життя серед грішного світу в очах аскетів тих часів були тільки монастирі.

Стор. 40. р. 20. Конюнктура, инакше — ситуація, збіг обставин.

р. ЗО. Адепти — прихильники.

• Предыдущая
• 44/45
• Следующая