Предок - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 24

• Предыдущая
• 24/43
• Следующая

Кінець кінцем він втрутивсь і собі в розмову й освідомився про плани і наміри молодих артистів, їх минувші й сучасні обставини. Виявилося, що та молода італійка була його землячкою. Капризна доля випадком закинула її, доньку італійського консула, в далеке місто, куди такий же каприз долі закинув свого часу і його молодим хлопцем — тільки далеко давніше: тоді, як цеї молодої співачки не було ще в колисці. Але вона виростала також в цім далекім екзотичнім місті, з його мішаниною кепської європешцини в чиновницько-солдатській інтерпретації й орієнтального екзотизму. Вона вийшла теж з цього вавілонського стовпотво-рення ріжних напівцивілізованих і нецивілі-зованих племен, серед розкішної полудневої природи й нудної касарнянщини псевдокультури. Вона знала понурий будинок, де точилися колись сірі дні його молодості, серед сірої буденщини бездушної дисципліни і молодечих поривань в життя, таке незнане і привабне. Вона знала цей високий арештантський мур із-за котрого виставляли гілля магнолії й виглядали голови замкнених у цю нудну школу хлопців. Так, він теж марив у ті часи про славу, святочні виступи і бучні овації.

Правда, тепер він уже б і пальцем не рушив, аби зібрати для себе оплески цілого світу або навіть щоб здобути «безсмертність» на цілім світі, цім світі, котрого найдальша пам'ять не сягає назад далі якого-небудь переходу землі через сусідню констеляцію і ніяка безсмертність його також, мабуть, не доживе другого такого переходу. Але давні струни тихо забре-ніли в його душі — і він не зрікався їх. В цім тихім відгомоні затоплених дзвонів молодечих мрій, наївних і сміливих, було багато йому милого, і в цій хвилі він охоче взяв участь і в тих оперово-концертових розмовах. Розглядав фотографії якихось дебютантських виступів молодої італійки і її чоловіка — мабуть чоловіка, хоч, може, й невінчаного: як так, то ще й краще, коли не в'язали собі рук, збираючись на тернисту артистичну дорогу, на котрій жде їх стільки тяжких проб і прикрих вимог, стільки оплат тілом і душею за шанси успіху і слави... Щиро, всім серцем бажав їм успіху, скорого виліковування їх захриплим горлам, що захопили десь катари у вакаційних порохах, блискучих успіхів у науці й щасливих дебютів на сцені, на тій дорозі, що вабила їх, застелена сценічними оваціями, тисячними ангажементами, репортерською славою й ім-пресарськими запобіганнями.

Жити життям напруженим і повним, тішитися красою свого існування, почуттям його значності для людського життя,— хоч би ця значність мірялася театральними оваціями й антрепренерськими оцінками — що ж, в цім також можна було знайти зміст і ціль, дарма що була вона так безмірно чужа йому! Його очі дивилися вже поза життя, в безграничні простори небуття, тимчасом як перед їх очима ще стояло життя, повне неперебраного змісту, невичерпаного значення. Але те, що було людського в цих молодих, повних здоров’я і краси дітях, не було чуже йому.

Він щиро прощався з молодою парою, виходячи з цього людного поїзда, щоб пересісти на іншу залізницю, локальну, що мала завезти його в тиху закутину.

І коли сидів знову в порожній, слабо освітленій переділці свого останнього поїзда й приглядався знову до зоряного неба над собою через відчинене вікно,— в його душі поруч себе підіймалися і образи того життя для емер-ті, котре лишив він за собою, і цього життя задля життя і тільки задля нього, що перелетіло щойно перед його очима в образах жадних слави і тріумфів молодих співаків, і нарешті той круг ідей, повних відречення, що панували в його душі — для котрої взагалі вже нічого не було гідного пожадання і заздрості ні на небі, ні на землі, ні під землею. Всі вони сяяли своєю власного своєрідною красою, такою відмінною в кожній категорії цих образів, а стрічаючися, своїм контрастом робили ще більш виразною, ще більш блискучою красу других образів.

І від цього невичерпного багатства людського життя, що може знайти бездонне джерело краси й утіхи в житті для життя світового і по-засвітового, і відреченню утіх життя світового і позасвітового,— він почував щастя невимовно солодке, жагучу насолоду, почуття безмірного внутрішнього багатства, також необмеж-ного, як той простір зоряного неба, що висів тепер над ним.

ТЕСТАМЕНТ

рокидаючися, надслухував тривожно, чи не долетить до слуху його знову цей мучаючий голос ридань сестри Катрі. У вухах ще стояв відгомін її проразли-вого крику, як істерично скрикнула вона серед їх нарад над тим нещасливим тестаментом. Навіть дядько Павло, невтомний резонер, замовк на цей крик розпуки, і готові слова завмерли на його губах. Трудно було розважати, коли вона чула, що тут іде про її ціле життя — принаймні так думала і відчувала.

Кілька невдалих планів виходу заміж, заручин, розірваних не завсіди з її волі, зробили Катрю згризливою і дражливою на пункті заміжжя. Хоч молода ще, вона почала боятися, що не вийде заміж зовсім, і жадібно схопилась за останню комбінацію із Страшеви-чем, молодим драгунським офіцером, що виникла цієї зими. Її переймав несамовитий страх, що як ця комбінація розіб'ється теж, то вже зостатись їй навік старою дівкою, і разом із заміжжям закриються для неї назавсіди двері світового життя-уживання, до котрого вона так заздрісно зітхала, повна страху, що може упустити своє місце на пиру життя, не встигне взяти на нім свою частку.

Цей завидний страх, так неприємний усім її близьким, наелектризовував до певної міри і їх, і хоч Страшевич, молодий офіцер без маєтку, досить малої інтелігентності й освіти, хіба що з деякими зв'язками, міг уважатися тільки-тільки що можливою партією для дівчини з такої родовитої й поважної сім'ї,— вся сім'я не те що годилася вже, а навіть і щиро бажала здійснення цього шлюбу, аби вже Катря раз заспокоїлася. Та сук був у тім, що для усього треба було великої суми — на заклад, на виплату боргів, на обстанову і на «відповідне життя» в досить дорогім і пишнім полку. Страшевич, давно пропустивши останки батьківського маєтку, женився б не інакше як з грошима. І через це справа тяглася, і Катря нервува-лась.

Не доходило до рішучих розмов, але це протягання мало характер мовчазного торгу. Покійник батько був тугий на гроші і жалкував такої суми. Сподівалися, що, може, Стра-шевич трохи обійдеться й буде скромніший в своїх вимаганнях — взагалі справа якось «виясниться». Тим більше, що неясним лишалося з обох боків, чи ж грає якусь роль в цій комбінації почуття? Просто-таки купувати якогось драгунського поручика за таку суму, для його самого — здавалося занадто вже диким. Ану ж Катря за два-три місяці сама передумає та знайде якусь відповіднішу партію?

А Катря нервувалася, то поривалася до сердитої розмови з батьком, то тратила відвагу і відкладала, щоб не вбити справу занадто рішучою розмовою.

І раптом батько вмер, так несподівано, трагічно, випавши з візка і завадивши головою об стовп. Принесли безпам'ятного, облитого кров'ю — і вже не прийшов до себе. Катря не одходила від нього. З дітей нікого більше не було. Поки постягали телеграмами — було по всьому.

Батька застали на столі. Вмер, не сказавши ні слова.

— Так, штука вийшла,— говорив до себе, вдивляючися в нічну пітьму.— Хто б подумав, хто б подумав...

Здоровий, кремезний, як дуб, повний життя, нев'янущої енергії. І раптом — мертва тиша, розмови півголосом, клопоти про могилу, похорони, кутю, духовенство. Конвенціональні візити, стереотипові фрази співчуття.

Убога обстанова покоїв, яку досі оживляв він, тепер стала такою сиротливою й нужденною, і це убоге сирітство її викликало такий жаль для нього! Образ сильного, могутнього чоловіка раптом розвіявся й перемінився в хистку, тендітну постать привиду.

А в цю жахливу пустку вливалися знадвору тріумфи літнього світла й природи, гамір птаства й комашні, і солодкаві до нудності пахощі жасмину перебивали дух від ліків, різкий сморід етеру, що стояв у хаті, і приєднувалися до цієї містерії смерті.

І нараз в цей тихий містичний настрій ввірвалися хвилі живого життя й затріпотіли гарячкою бажань, змагань, поривань.

• Предыдущая
• 24/43
• Следующая