Відродження - Кінг Стівен - Страница 29
- Предыдущая
- 29/88
- Следующая
На той час у мене вже був яскраво-червоний «Ґібсон ЕсДжі», тож того дня після занять я потяг його з собою в Камберленд-хол і там здибав Джея Педерсона. Через вимогу дотримуватися тиші в навчальні години ми грали в стилі «тенісна ракетка» в його кімнаті. А пізніше ввечері врубали гітари в гуртожитській зоні відпочинку. Ми півгодини шкварили рок, і мене взяли в гурт. Він грав набагато краще за мене, однак я до такого звик. Зрештою, свою рок-н-рольну кар’єру я розпочав із Нормом Ірвіном.
— Я подумую над тим, щоб змінити назву гурту на «Гарячих», — сказав Джей. — Як тобі?
— Та можеш хоч «Засранцями з пекла» назвати, головне, щоб у мене був час учитися на тижні й ти по-чесному розподіляв бабки.
— Хороша назва, десь така сама, як «Даґ і гарячі яйця», але з нею нас на шкільні танці не зватимуть точно. — Він простягнув мені руку, я взяв її, і ми по-рокерському поручкалися, наче дохлу рибу брали. — Вітаємо на борту, Джеймі. Репетиція в суботу ввечері. Приходь чи будь, як усі.
У мені багато всього було намішано, але «такий, як усі» в цій мішанині не було. Я прийшов. На два десятки років, десяток гуртів і сотні міст. Я прийшов. Ритм-гітарист собі роботу завше знайде, навіть коли він такий обдовбаний, що ледь-ледь на ногах тримається. У принципі, все зводиться до двох речей: ти мусиш приходити на виступ і бути здатним грати Е з баре.
Мої проблеми почалися, коли я перестав приходити.
V. Плинність часу. Портрети блискавкою. Моя наркозалежність
Коли я закінчив Університет штату Мен (з середнім балом 2,9, ще зовсім трохи — і був би потрапив до почесного списку декана), мені було двадцять два. Коли я вдруге зустрів Чарльза Джейкобза, мені було тридцять шість. Він видавався молодшим за свій вік, може, тому, що востаннє, коли я його бачив, він був худим і виснаженим від горя. 1992-го я на вигляд був набагато старшим за свій.
Я завжди обожнював кіно. У 80-ті я передивився цілий оберемок фільмів, переважно сам-один. Часом я куняв (наприклад, на «Смертельному потязі» — там точно заснути від нудьги можна було), та переважно додивлявся до кінця, байдуже, як сильно я накачувався наркотою, плив на хвилях шуму, кольору й неймовірно прекрасних та скупо вдягнених жінок. Книжки — це добре, і я читаю, скільки треба, а телевізор можна дивитися, коли застрягнеш у номері мотелю в зливу, але для Джеймі Мортона не було нічого кращого за фільм там, на великому екрані. Лише я, попкорн і супервелика «кола». Плюс, звісно, мій героїн. Я брав у кафетерії зайву соломинку, розгризав навпіл і втягував порошок із тильного боку долоні. На голку я не сідав до 1990-го чи 91-го, але зрештою я таки на неї сів. Так роблять більшість із нас. Можете мені повірити.
Що мені найбільше подобається у фільмах, то це те, як непомітно плине час. Ви можете почати шлях разом із якимось нудним підлітком — без друзів, без грошей, галімі батьки — і ось раптом він перетворюється на Бреда Піта в цвіті віку. І єдине, що відділяє задрота від бога, — титр на весь екран, який повідомляє «МИНУЛО 14 РОКІВ».
— Недобре бажати, щоб час швидше минув, — читала нам лекцію мама, коли ми були дітьми — зазвичай коли ми нудили, що хочемо літніх канікул у лютому, або ж чекали, коли вже настане той Геловін. Може, вона й мала рацію, та я все одно не можу позбутися думки, що такі часові стрибки стали б у пригоді людям, які живуть поганим життям, а моє життя між приходом до влади адміністрації Рейґана 1980-го і ярмарком штату Оклахома в Талсі 1992-го було реально поганим. У ньому траплялися провали, і жодних титрів на весь екран. Мені довелося прожити кожен день із тих років, а коли я не міг забалдіти, деякі дні, здавалося, розтягувалися до сотень годин.
Кадри, де різкість поступово наростає, були отакі: «Камберленди» стали «Гарячими», а «Гарячі» стали «Джі-Тоунзами». Нашим останнім виступом у ролі університетського гурту став грандіозний і шикарний випускний бал 78-го у спортзалі Меморіального корпусу. Ми відіграли з восьмої вечора до другої ночі. Невдовзі по тому Джей Педерсон найняв відому в тамтешніх колах вокалістку, яка так грала на саксофоні (тенорі та альті), що вам і не снилось. Її звали Робін Сторз. Для нас вона виявилась ідеальним варіантом, і вже у серпні «Джі-Тоунз» перетворилися на «Робін і Джейз»[60]. Ми стали одним з найдрайвовіших гуртів у штаті Мен. Ми бралися за всі виступи, які могли потягти, й життя було прекрасним.
І тут екран потроху тьмяніє і сцена змінюється.
Через чотирнадцять років Джеймі Мортон прокинувся в Талсі. Не в хорошому готелі, навіть не в такому собі мережевому мотельчику. То був справжній блощичник, і називався він «Ярмарковий заїзд». Зупинятися в таких — саме так Келлі Ван Дорн уявляв собі економію. Була одинадцята година ранку, і ліжко виявилося мокрим. Мене це не здивувало. Коли ти спиш дев’ятнадцять годин, не без допомоги Мадам Гери, намочити ліжко — це майже неминуче. Я думаю, ви зробили б це, навіть якби померли в тому наркотичному заціпенінні, хоча, якщо в усьому шукати плюси, то в такому разі вам би не довелося прокидатися в мокрих від сечі трусах.
Я пройшовся ходою зомбі до туалету, хлюпаючи носом і відчуваючи, як сльозяться очі, та дорогою стягуючи з себе труси. Найперше, що я зробив, — зупинився коло свого набору для гоління… але не для того, щоб пошкребти щетину. Моє приладдя було ще там, як і приліплений скотчем бутербродний пакет із парою грамів. Не те щоб я думав, що хтось міг би вдертися до мене в номер і поцупити таку куцу ничку, але перестраховка — друга натура всіх нариків.
Перевіривши це, я повернувся до унітаза й позбавив себе сечі, яка назбиралася з моменту моєї нічної несподіванки. Стоячи там, я збагнув, що повз мою увагу пройшло щось досить важливе. На той час я грав в одному кросовер-гурті, який виконував кантрі, й напередодні ми мали виступати на розігріві у «Соєр-Брауна»[61], на великій сцені Оклахомського ярмарку штату в Талсі. Ніштякове замовлення, особливо для таких не-зовсім-готових до Нешвіла[62] гуртів, як «Біла блискавка».
— Перевірка звуку о п’ятій, — сказав мені Келлі Ван Дорн. — Ти ж прийдеш, правда?
— Звісно, — кивнув я. — Не хвилюйся за мене.
Упс.
Виходячи з ванни, я помітив згорнуту цидулку, що стирчала з-під дверей. Що в ній було написано, я здогадувався, та про всяк випадок підняв і прочитав. Написали коротко й неприємно.
Я подзвонив на кафедру музики в місцевій старшій школі. На щастя, знайшов малого, який уміє лабати на ритм і слайд-гітарі, і ми витягли цей виступ. Він був щасливий загребти твої 600 баксів. Коли ти це прочитаєш, ми вже будемо на шляху до Вайлдвуд-Ґрін. Навіть не думай за нами їхати. Я тебе звільняю. Мені дико прикро це робити, але що вдієш — дістало.
Келлі
P.S. Ти, Джеймі, мабуть, і уваги на це не звернеш, але краще зав’язуй, бо за рік загримиш у тюрму. Це якщо пощастить. А якщо ні — у могилу.
Я спробував запхати папірець собі в задню кишеню, але він плавно приземлився на лисуватий зелений килим — я забув, що на мені нема одягу. Я підняв записку, викинув у смітник і визирнув у вікно. Парковка на внутрішньому дворі була зовсім порожня, за винятком старого «форда» і роздовбаного фермерського пікапа. «Експлорер», у якому їздив гурт, і фургон з інструментами, за кермом якого завжди сидів наш звукач, зникли. Келлі не жартував. Ці шизики-різнограї мене покинули. Хоча це, мабуть, і на краще. Я іноді думав: ще одна пісня про бухло та зради — і я втрачу рештки розуму, які в мене ще лишилися.
Я вирішив, що пріоритетом у моєму списку справ буде подовжити проживання в номері. Я не мав ні найменшого бажання провести ще одну ніч у Талсі, особливо з ярмарком штату, що бушував трохи далі по вулиці, але мені потрібен був час, щоб обдумати свій наступний кар’єрний хід. А ще треба було затаритися, а якщо ви не можете знайти продавця наркоти на ярмарку штату, то ви навіть не пробуєте.
60
Гра слів, назву можна перекласти як «Вільшанка і сойки».
61
Американський кантрі-гурт, заснований 1981 р.
62
Із містом Нешвіл (штат Теннессі) пов’язують перетворення в 1950-х рр. музики кантрі на багатомільйонну музичну індустрію.
- Предыдущая
- 29/88
- Следующая