Тисячолітній Миколай - Загребельный Павел Архипович - Страница 24

• Предыдущая
• 24/204
• Следующая

Багато запрошувано з Києва півчих, бо Києву судилося ще від древніх літ бути вводителем, а згодом усовершителем церковного співу. Їхали поодинчо й цілими хорами по вісім, дванадцять і шістнадцять чоловік з соборними попами і архідияконами.

Гетьман Хмельницький великі уповання мав на нового патріарха московського Никона, в листах своїх він називав його «наш зверхнейший пастир» і всіляко сприяв патріархові в його сміливих діях ввести переміни не в церкві самій, ай в усьому царстві. Він радо слав на Москву своїх людей, в такий спосіб утверджуючись там словом нашим і думкою, книгою і співом. Великим спільником Богданові був би Петро Могила, але митрополит почив у бозі ще до початку святої війни Хмельницького, а нові київські духовні ієрархи ставилися до намірів гетьмана ревниво, а то й з підозрами. Коли вже по Переяславу з Москви до Печерського архімандрита Іосифа Тризни прислано українських співаків Альошку Лешковського і Клима Кононовського з грамотою государевою про старця Іосифа Загвойського, якому було для начальства к партесному співу бути в Москві на час, то Тризна сказав, що Загвойський не лаврський чернець, а постриженик Братського монастиря, в Лаврі він прожив рік сей, але вже тиждень, як пішов не знати куди. Коли спитано ректора київських шкіл Лазаря Барановича, той відповів, що в Братському монастирі Загвойського нема. Питали самого митрополита Сильвестра, та Загвойського так і не знайшли. Тоді хтось сказав воєводам київським, що є в митрополита прегарний співак Васько Пікулинський, який знає партесний спів і згоден поїхати до Москви. Воєводи просили Сильвестра відпустити Пікулинського, але митрополит не згодився.

Сказав Інокентій Гізель: «Вольность митрополії київської була всіх вольностей корінь і основа».

Навіть півчі, вирушаючи з Києва, найціннішим з свого небагатого майна вважали книгу, бо навчені були так, що могли вільно перекладати з грецької і латини. Київська книга завойовувала Москву без гарматної стрілянини, тихо, мирно, але всевладно. В царя й патріарха, в монастирях і в боярських дворах укладалися цілі книгозбірні Київського друку.

Кияни вказали ті південно-руські учительні й просвітницькі книги, що були конче потрібні московському поспольству. Прикладом України, де при блаженному Петру Могилі здійснено було виправлення богослужебних книг, кияни надихнули патріарха Никона на сю справу. Єпифаній Славинецький вказав патріарху на ті опреділення Константинопольського собору року 1593, які могли виправдати виправлення церковних книг. Ці опреділення Єпифаній переклав з грецької і надрукував. З Арсенієм Сатановським вони пишуть стихірі преподобному Савві Сторожевському, укладають латино-словенський лексикон, Єпифаній укладає для патріарха церковні канони, пише передмови до богословських книг, починає перекладати біблію. Єпифаній переложив правило святих апостолів, правила вселенських і помісних соборів, Номоканон патріарха Фотія з поясненнями візантійських правників Вальсамона і Властаря, Збірник церковних правил і візантійських світських законів, укладених Константином Арменопулом. З латинської він переложив ряд книг світських, як то: «Уставы гражданско-правительные», «От Фукидидовы истории книга первая», «О убиении краля аггельского», «Гражданство и обучение нравов детских», «География две части Европа и Асия», «Книга врачевская, Анатомия, с латинского от книги Вессалия Брукселенска».

Довкруг Єпифанія, вознесеного до самого царя і патріарха, багато було людей з природним розумом та мало вчених, тому приневолені вони були у всьому здаватися на сумлінність і знання київського мужа, він же не просто передавав змисл первовзорів грецьких та латинських, а кував власні слова, витворював власний лад і склад, і книги ті, хоч з облику свого слов’янські, були тяжкі, темні, геть незрозумілі.

Він писав про святий образ:

«Всяка икона изьявительна єсть и показательна, яко что глаголю, понеже человек ниже видного, нагое имать знание телом покровенней души, ниже по нем будущих, ниже местом расетоящихся и отсутствующих, яко местом и летом описанный к наставлению знання и явлення и народствование сокровенних примыслися икона всякоже к пользе и благодеянию и спасению, яко да столиствуем и являемым вещем раззнаем сокровенная».

Приставлені в помічники до Київського просвіщенного мужа московські справщики і писці печатного діла священик Никифор, ієродиякон Мойсей, бувший ігумен Сергій, Михайло Радостанов, Фрол Герасимов, чудівський чернець Євтимій у всьому слідували «трудам и тщанию государева богомольца, во философии и богословии изящного дидискала и искуснейшего в еллино-греческом и славянском диалектах, пречестного господина отца Епифания, иеромонаха Киевския страны». і коли Єпифаній переклав книгу Іоанна Дамаскина «Небеса», а соловецькі іноки в своїй чолобитній хулили її за єретицтво, ніхто не дав на поталу Славинецького, і сам цар не обходив його своїми милостями, і коли в голодні зими по указу великого государя куповано живої риби і односилася та риба в його государеве жалування в Чудів монастир, то архимандриту Іакиму дарувалася стерлядь і старцю Єпифанію — також стерлядь.

Може, стерлядями хотіли відкупитися від приголомшливої вченості киянина?

Я питав його:

— Отче, чом так затемнюєш просвітлене і нащо легке робиш тяжким?

— Щоб відлякувати невігласів і тим спасатися від їхньої лютості,— мовив Єпифаній, — Великий государ сильний своєю самодержавністю, патріарх Никон лют і немилостив до неслухів, яр і нетерпим до дурнів, строптивих і злих, своєю пастирською владою борониться од них, ігуменів і монахів відсилає під начал, попів і дияконів у колоди і чепи саджає. Я ж грішний уберегтися можу словом єдино, прикликаючи всіх темних і непросвіщенних московитів изсечь душевредное стволие неправды богоизощренным сечивом покаяния, искоренить из сердец пагубный волчец лукавства, сожечь умовредное терние ненависти божественним пламенем любви, одождить мысленную землю душ небесным дождем евангельского учення, наводнить ее слезными водами, возрастить на ней благопотребное былие кротости, воздержания, целомудрия, милосердия, братолюбия, украсить благовонными цветами всяких добродетелей и воздать благой плод правды.

Як то сказано: вонми, єгда воззвах к тобі. Всемогутніми потоками світла струменіло на Москву Слово в київських книгах, принесених, дарованих, купованих. Ставши архімандритом Печерського монастиря, Інокентій Гізель присилав на Москву то монастирського слугу Матвія Федорова, то майстрів печатного двору Печерської Лаври Тимофія Кушву і Олексія Мушича для продажі в столиці 427 книг з книжного складу Печерської печатні. Вони відкрили в Китай-городі першу на Москві книгарню, бо до того книжки продавалися тільки при царському Печатному Дворі. Книги ж ті були: Требники великие, Требники малые, Триоди цветные, Триоди постные, Патерики, «Мир с богом человеку» Гізеля, «Меч духовний» Барановича, Служебники, Новые Заветы, Псалтири с возследованием, Акафисты великие, Акафисты малые, Каноны, Книга Аввы Дорофея, Катехизы Русския печати, Катехизы Польския печати, Литургия Толковыя, Житие св. Владимира, Каноны на Лазарево Воскресение и на св. Пасху, Сказание о Иуде, Каноны Студийские, Завет, како соблюдать четыредесятницу, Агапиты, Шестиднев, Мессии, Жития св. Отцов виршами на польском языке, Беседы на Деяния Апостольские, Книга о Покаяннях Трефолои, Ключи разумения, Листки Печерские.

Разом з Матвієм Федоровим прибули міщани Печерського містечка Супрунов і Васильєв і привезли ще 113 книг: 58 часословів, 12 біблій, 31 азбуку, 7 книг польських, один «Меч Духовний», 4 стопи листків печерських, Федоровим ще привезено 320 канунників по 8 алтин 2 дєньги без обкладинки і по 4 гривні в обкладинці, три патерики по півтора рублі, чотири полуустави по 300 алтин, 50 польських букварів і 50 руських граматик по 7 алтин, всього книг на 256 рублів, і Федоров бив чолом, щоб дозволено продати без мита —14 рублів, 3 алтини, 4 дєньги. Без мита киянам торгувати було дозволено, хоч книжки їхні й були дешевші за московські в казенній продажі; так київські канунники йшли по 8 алтин, а за московські треба було давати по 10. Сам великий государ для сприяння Київській Лаврській Печатні казав купити в Лаврі 12 книг патериків печерських і ті патерики переплести добрим перепльотом в кожу і по обрізу золотом і на купівлю і перепльот тих книг дати гроші з київської Приказної ізби з доходів, що взяті у київських міщан.

• Предыдущая
• 24/204
• Следующая