Приватне доручення - Ростовцев Эдуард Исаакович - Страница 14
- Предыдущая
- 14/45
- Следующая
— Вячеслав Аполлінарійович, будьте ласкаві пояснити свою поведінку, — похмуро сказав головний лікар. — Сьогодні вранці ви нагрубіянили черговому лікарю.
«Молодчина лікар! — подумав Карпенко. — Здалеку і міцно починає. Відразу, з плеча головним питанням не б'є».
На щоках Феофанова проступили червоні плями.
— Черговий лікар, ця, як її, Софія Сергіївна, сьогодні вранці в явно неприпустимій формі зробила мені безпідставний закид. — Він поглянув через плече на Карпенка і промовчав. Потім, пильно подивившись на головного лікаря, промовив не голосно, але досить чітко: — Я хотів би поговорити з вами, Аркадію Степановичу, про це зовсім відверто і думаю, що краще це зробити без свідків.
— Ні,—рішуче заперечив головний лікар. — Товариш Карпенко тут зовсім не стороння особа; і я хотів би, щоб ви пояснили все в його присутності.
Феофанов знову подивився на Карпенка, тепер уже повернувшись всім корпусом. І, мабуть, вважаючи його якимось курортним начальством, кивнув головою.
— Ну що ж, звольте! Я не пам'ятаю точно, що говорила мені Софія Сергіївна, але тон і зміст її зауважень мене образили. Я дуже коректно дав їй зрозуміти, що з заступником… тобто відпочиваючим в такому тоні говорити не можна. Крім того, вона зробила спробу втрутитися в мої особисті справи. Визнаю, я дещо порушив режим: за півгодини до підйому вийшов на вокзал. Їхав з Москви мій старий приятель— Морозов — начальник провідного главку союзного міністерства, і я зустрівся з ним. Нічого, як бачите, карного я не вчинив і докоряти мені в цьому просто таки смішно.
— Значить, ви з вокзалу на таксі приїхали? — запитав, підіймаючись з канапи, Карпенко.
— Ну, на таксі, — здивовано подивився на нього Феофанов. — Це що — має якесь значення?
— Дуже велике. — Карпенко сів за стіл на місце, що ним відразу ж поступився головний лікар. — Справа в тому, громадянине Феофанов, що жоден Морозов не проїжджав сьогодні через Клуш з тієї простої причини, що вранці тут не проходить московський поїзд.
— Я вас не розумію, — насупив свої красиві брови Феофанов. — Ну, можливо, я помилився і помилково подумав, що поїзд, яким їхав Морозов, московський, а це міг бути львівський чи ще там який. Морозов провадить інспекційну поїздку по західних промислах. Він міг їхати, нарешті, навіть приміським.
— А ви не можете відрізнити приміські старенькі польські вагони від суцільнометалевих вагонів швидкого поїзда? — посміхнувся Карпенко.
— Це що — допит? — підхопився Феофанов, Він демонстративно пожбурив свою книжку на канапу і пішов до дверей. Але на його шляху в дверях уже стояв Лосько.
— Що? Що таке? — метнув на нього погляд Феофанов. — Звольте пояснити! Яке ви маєте право!..
— Сідайте на місце, Феофанов. Ми в Комітету держбезпеки, і якщо вас цікавить правова сторона нашої бесіди, то ми затримуємо вас. Ось постанова про затримання, винесена на основі статті 100 Карного Кодексу. — Карпенко простягнув листок-бланк.
Феофанов повільно повернувся до столу. Червоні плями знову появилися на його щоках. Він намагався бути спокійним, говорив з меншою бравадою, але кожну фразу вимовляв з гідністю, старанно підбираючи слова.
«Або він хороший актор, цей Феофанов, або я непростимо помиляюся», подумав Карпенко, але розмову вирішив продовжувати в тому ж тоні.
— Де ви були рано-вранці?
— Зустрічав приятеля. На вокзалі.
— Начальника главку Морозова?
— Ні, не його, — запнувся Феофанов. — Це я так, трохи похвастався…
— Кого ж?
— Брата дружини. Він в Закарпатті відпочивав. З Магадана приїхав.
— Магадан далеко, це вірно. Але ми й це можемо перевірити. Прізвище, місце роботи брата вашої дружини?
— Я не розумію, що ви від мене хочете! — підхопився Феофанов. — Мої зустрічі з родичами не загрожують, здається, державній безпеці!
— Можливо. Незрозуміло, правда, як це Морозой вашим приятелем, а потім уже І братом дружини.
— Про Морозова я збрехав, якщо хочете. Але чому брат моєї дружини не міг бути моїм приятелем одночасно — не розумію. їй-богу, не розумію!
— Все можливо, коли людина говорить правду. А вй, пробачте, брешете і про Морозова, і про брата дружини, і про те, що пішли з будинку відпочинку за півтори години до підйому. Ви тут взагалі не ночували!
По тому, як Феофанов заворушив бровами і засовався на стільці, Карпенко зрозумів, що він вгадав. Треба було лише вияснити, коли Феофанов поїхав: вчора вдень, ввечері, чи лише вночі, чи на світанку? Це було дуже важливо.
— Куди ви поїхали вчора?
— В Стопачі попутним таксі.
— О котрій годині?
— Ввечері.
— Ви їхали один?
— Тобто, як один! Я ж сказав, що машина була попутною, отже в ній були й інші пасажири, — в'їдливо сказав Феофанов.
— А серед пасажирів не було ваших знайомих або родичів? — Жартувати зволите?
— Ні, я запитую серйозно.
— Не було.
— І останнє питання. — Карпенко звівся, подивився прямо в очі Феофанову. — У кого ви були в Стопачах і що робили в цю ніч?
— Вас це дуже цікавить?
— Так.
— В баби! Повідомити деталі?
— Ви!..
— Що?! — підхопився той.
— Сидіти! — різко наказав Карпенко. — Як вам не сором. Ви прекрасно розумієте, про що вас запитують, а замість прямої відповіді хочете відкупитись низькопробними побрехеньками. Тут нікого не цікавлять ваші любовні пригоди. Нам треба знати, де ви були цієї ночі. Адреса вашої знайомої?
Феофанов мовчав. Карпенко пройшовся по кімнаті.
— Ось що, Феофанов, — присів він на край столу, — я серйозно попереджую, що рано чи пізно ми все про вас довідаємось самі, але у ваших інтересах, щоб ми дізналися про це від вас і до того ж якнайскоріше. Ви мене зрозуміли?
— Повірте мені, я ні в чому не винен! — раптом якось плаксиво заговорив Феофанов, звертаючись до Карпенка. — Клянусь щастям своїх дітей, я нічого протизаконного не робив. Я…
— Адреса і прізвище вашої знайомої? — перебив його Карпенко.
— Стефанія Грель, тридцяти років, Стопачі, вулиця Привокзальна, 86. Учителька.
— Оце повна відповідь, — посміхнувся Карпенко. — Більше нічого істотного про свої нічні походеньки додати не хочете?
Карпенко підійшов до Лоська і щось йому тихо сказав. Той швидко вийшов.
— Ось що, Феофанов, — Карпенко повернувся до столу. — Ми вирішили все ж затримати вас на кілька годин, доки не виясниться одна обставина. Я домовився з головним лікарем і вам тут дадуть окрему кімнату. З вами піде ось цей товариш, — кивнув Ігор на співробітника, що зайшов до кабінету.
— Коли Феофанов в супроводі співробітника райвідділу пішов, Карпенко розстебнув верхнього ґудзика сорочки і витер хустиною обличчя та шию. Сівши на канапу, жестом запросив Лоська, показуючи на місце біля себе.
— Що у нас виходить, Стасю? Парашутист вчора був у будинку відпочинку і тут з кимсь зустрічався. Цей «хтось» без сумніву має якийсь стосунок до будинку відпочинку: він або з тих, хто відпочиває, або з персоналу. Можна майже напевно сказати, що в Клуші парашутист не залишився. В невеликому селі кожен перехожий западає у очі, в будинку відпочинку — теж. Напевно він майнув кудись подалі, і я не маю сумніву, що вчора ж ввечері. Смерком в той же день з будинку відпочинку крадькома їздив у Стопачі й Феофанов. Коли його запитали, де він був, він почав брехати, викручуватись, плутати. Чи можна вважати, що Феофанов і є той «хтось», що з ним зустрівся в кущах парашутист? Чи можна вважати, що після зустрічі Феофанов супроводжував парашутиста кудись в Стопачі? Мені здається, що не лише можна, але й слід так думати. Тепер, хто така Стефанія Грель? Про неї Феофанов без сумніву сказав правду. Його коханка чи співучасниця? Треба негайно її допитати. Тільки обережно. Можливо, що Феофанов, передавши парашутиста кому слід, вже потім зайшов до цієї дами, щоб замести за собою сліди. Це теж треба вияснити. Маршрутне таксі, в якому начебто вчора ввечері їхав Феофанов, ішло з боку Вишгорода. Я пошлю Авер'янову шифровку, нехай займеться пошуками цієї машини. А ти підеш до Грель. Бери «газик» і давай відразу туди! Захопи з собою хлопців з райвідділу, прикордонника з собакою я вже відправив. Я залишуся поки що тут. Дивись, будь обережним. До Грель підеш сам, щоб не викликати в неї підозри.
- Предыдущая
- 14/45
- Следующая
