Джейн Ейр - Бронте Шарлотта - Страница 27

• Предыдущая
• 27/117
• Следующая

— Надто багато шуму, Ґрейс, — мовила місіс Фейрфакс. — Не забувайте про наказ! Ґрейс мовчки присіла й вернулась до кімнати.

— Вона в нас шиє та помагає Лі в господарстві, — провадила далі вдова. — Вона має певні вади, однак працює добре. До речі, як у вас пройшли заняття з вашою новою ученицею сьогодні вранці?

Розмова перейшла на Адель, і ми балакали на цю тему, поки спустилися до веселіших і світліших покоїв нижнього поверху. В холі нам назустріч вибігла Адель.

— Mesdames, обід на столі, — вигукнула вона і додала: — Щодо мене, то я таки добре зголодніла.

Обід уже давно чекав на нас у кімнаті місіс Фейрфакс.

РОЗДІЛ XII

Надія на спокійне життя, що його запорукою ніби стала моя перша зустріч з Торнфілд-холом, не розвіялася, коли я ближче познайомилася з новим місцем та його мешканцями. Місіс Фейрфакс була справді така, якою здалася мені спочатку, — врівноважена, добросерда жінка, добре вихована й досить розумна. Моя учениця була жвава дівчинка, розпещена й трохи примхлива; та що її було цілком віддано на моє піклування і ніхто не втручався в мої методи її виховання, то вона невдовзі забула свої дрібні примхи і стала слухняною й ретельною ученицею. Вона не мала якогось особливого хисту і якихось виразних рис вдачі чи особливих почуттів і смаків, які б підносили її вище звичайного рівня її однолітків, та вона й не мала ніяких вад чи хиб, які ставили б її нижче цього рівня. Навчання в неї йшло непогано, до мене вона виявляла щиру, хоч, може, й не дуже глибоку прихильність, і своєю простодушністю, веселим щебетанням та стараннями догодити викликала в мене приязні почуття. Всього цього було досить, щоб наше взаємне товариство було приємне нам.

Моя мова — зауважу в дужках — може, й здасться сухою всім прихильникам пишномовних балачок про ангельську природу дітей та про обов'язок вихователів захоплюватися ними, та я пишу не для того, щоб потішити батьківський егоїзм, не для того, щоб потурати лицемірству або повторювати всякі дурниці, — я хочу тільки сказати правду. Я сумлінно дбала про розвиток Аделі та про її успіхи в навчанні і по-своєму любила цю крихітку, а до місіс Фейрфакс я почувала вдячність за її доброту, миле поводження, повагу та ласкаве ставлення до мене.

Хай мене за це ганить, хто хоче, але до цього я додам, що іноді, коли я гуляла на самоті у парку або виходила за ворота і дивилась на дорогу, чи — поки Адель бавилася з нянею, а місіс Фейрфакс розставляла в коморі слоїки з варенням, — підіймалася сходами на третій поверх, одчиняла двері на горище й, вилізши на дах, обводила поглядом далекі поля й пагорби аж до туманної риски обрію, я тоді палко бажала мати такі зіркі очі, щоб глянути далі цієї межі, побачити інший діяльний світ, сповнені бурхливого життя міста та краї, що про них я тільки чула; я бажала тоді мати більше життєвого досвіду, бажала спілкуватися з ширшим колом людей, познайомитися з різноманітнішими характерами, ніж ті, що оточували мене досі. Я цінувала всі добрі риси місіс Фейрфакс та Аделі, але вірила в існування іншої, діяльнішої доброти і палко прагнула побачити те, в що я вірила.

Хто мене за це ганитиме? Безперечно, знайдеться багато таких, що скажуть: усе їй недогода. Але що я могла вдіяти? Неспокій глибоко корінився в моїй натурі і часом завдавав мені страждання. Тоді моєю єдиною розрадою було ходити туди й сюди тихим і безлюдним коридором третього поверху і споглядати ті яскраві видива, що один по одному поставали в моїй уяві; я почувала, як у моєму розтривоженому серці наростає радісне хвилювання, сповнюючи його життям. І — то була моя найбільша втіха — слухала ту нескінченну розповідь, що її створювала моя уява, без кінця вплітаючи в неї все нові й нові події, палкі пориви й почуття — одне слово, все те, чого я жадала й чого мені бракувало в моєму нинішньому існуванні.

Кажуть, що людину повинно вдовольняти спокійне життя, але це не так: їй потрібна діяльність, і, якщо її позбавлено цього, вона її собі придумує. Мільйони людей приречені на ще одноманітніше існування, ніж я, і ці мільйони безмовно бунтують проти своєї долі. Ніхто не знає, скільки таких бунтів, крім політичних, назріває в глибинах буденного життя. Жінки взагалі вважаються спокійними, проте жінки відчувають так само, як і чоловіки, вони мають ту саму потребу виявляти свої здібності і шукають поля діяльності так само, як і їхні побратими чоловіки, вони страждають від суворих обмежень та застарілих звичаїв так само, як чоловіки страждали б на їхньому місці. Отож дуже вузьку думку висловлює привілейована стать, заявляючи, що жіноцтву лишається тільки пекти пудинги, плести панчохи, грати на роялі та вишивати сумочки. Нерозважно ганити або висміювати жінок, якщо вони намагаються робити або вивчати щось більше, ніж те, що визначено звичаєм для їхньої статі.

Походжаючи на самоті коридором, я нерідко чула сміх Ґрейс Пул — той самий уривчастий, глухий сміх, що спочатку так мене налякав. До мене долинало і її чудне бурмотіння, ще дивніше за її сміх. Бували дні, коли вона мовчала; але звуки її голосу завжди дуже мене дивували. Іноді я її бачила: вона виходила з кімнати з мискою, тарілкою або тацею, спускалася на кухню і невдовзі поверталася (пробач мені, романтичний читачу, за таку неприкрашену правду!), звичайно з кухлем портеру в руці. її зовнішній вигляд завжди вгамовував у мені цікавість, викликану її дивним сміхом: сувора, спокійна, вона зовсім не відзначалася нічим таким, що могло б збудити інтерес. Я кілька разів пробувала завести з нею розмову, та вона, видно, була дуже неговірка: коротка відповідь відразу уривала кожну таку спробу.

Інші мешканці будинку — Джон та його дружина, покоївка Лі та Софі — няня-француженка — були пристойні люди, однак нічим не визначались. Із Софі я розмовляла французькою мовою й іноді розпитувала її про батьківщину, але вона не вміла ані розповідати, ані щось описати і завжди давала такі нецікаві й плутані відповіді, що тільки відбивали охоту до подальших розпитів.

Минули жовтень, листопад і грудень. Якось у січні місіс Фейрфакс попросила мене звільнити Адель по обіді від занять, бо мала трохи застудилася, та й сама Адель благала мене погодитися, що нагадало мені, яким щастям бували для мене самої в дитинстві такі випадкові вільні дні; тож я дала дозвіл, вважаючи, що в даному разі виявляю доречну поступливість. Стояв ясний тихий день, хоча й дуже холодний; я стомилася, просидівши весь ранок у бібліотеці. Місіс Фейрфакс щойно написала листа, і його треба було відіслати, тож я зголосилася віднести його до Ґея — дві милі туди й назад по морозяному повітрю будуть для мене гарною пообідньою прогулянкою. Я наділа пальто й капелюшок, всадовила Адель на її стільчик перед каміном у вітальні місіс Фейрфакс, і, давши їй найкращу воскову ляльку (яка звичайно лежала у мене в шафі загорнена в срібний папір), а також книжку з малюнками, я пішла, відповівши поцілунком на її: «Повертайтесь скоріше, моя люба, моя дорога мадемуазель Жанет». Земля під ногами була тверда, погода безвітряна, а дорога безлюдна; я швидко йшла вперед, поки зігрілася, а потім пішла тихше, щоб досхочу натішитися чудовим осіннім надвечір'ям. Була третя година: церковний дзвін продзвонив тричі, якраз коли я проходила під дзвіницею. Стояла та чарівна пора, коли вже насуваються сутінки і бліде сонце сяє низько над обрієм. Я вже відійшла за милю від Торнфілда, прямуючи вузькою дорогою, обабіч якої влітку пишно квітла шипшина, а восени було повно горіхів і ожини - ще й тепер серед гілля де-де червоніли ягідки шипшини та ґлоду. Та найбільше чарувала вона взимку своєю безлюдністю та німою тишею. Коли й повіє вітрець, ніде ніщо ані шелесне, бо не росли тут ні падуби, ні якісь інші вічнозелені рослини, а голі колючі шипшинові віти та ліщинові кущі були такі ж безмовні, як і біле обчовгане каміння, яким була вимощена дорога. Обабіч, скільки сягало око, розкинулись голі поля, де тепер не паслась жодна худобина і не було видно ніяких ознак життя, а брунатні пташки, що метушилися в кущах, скидалися на поодинокі поруділі листочки, які забули опасти.

• Предыдущая
• 27/117
• Следующая