Джейн Ейр - Бронте Шарлотта - Страница 15
- Предыдущая
- 15/117
- Следующая
Якось по обіді (я провела у Ловуді вже три тижні), коли я сиділа з грифельною дощечкою в руках, ламаючи голову над важким прикладом на ділення, перед моїми очима, які я замислено підвела до вікна, промайнула якась людина. Я майже підсвідомо впізнала цю довготелесу постать, а коли через дві хвилини вся школа разом з учительками підвелася en masse, мені не треба було дивитися, чию появу вони так вітають. Широкі кроки перетнули клас, і ось уже біля міс Темпл, яка теж підвелася, височить та сама чорна колона, що так грізно супилась на мене з прикамінного килимка в Ґейтсхеді. Я скоса глянула на цей монумент. Так, я не помилилась: то був містер Броклґерст; в застебнутім на всі ґудзики пальті він здавався ще вищим і худішим, ніж тоді.
Мене недарма вжахнула його поява: я добре пам'ятала злісні обвинувачення місіс Рід та обіцянку містера Броклґерста розповісти міс Темпл та іншим вчителькам про мої лихі нахили. Мене весь час мучив страх, що колись він виконає цю обіцянку, і я щодня чекала появи цього чоловіка, чия розповідь про мої колишні слова і вчинки мала навіки затаврувати мене як лиху дитину. І ось він прийшов.
Він стояв біля міс Темпл і щось стиха говорив їй на вухо. Я не мала найменшого сумніву, що він розповідає їй про мою зіпсутість, і з болісним острахом стежила за виразом її обличчя, щомиті чекаючи, що її темні очі подивляться на мене з огидою й презирством. Я пильно прислухалася до його слів, а що сиділа досить близько, то змогла розібрати майже все. Те, що я почула, трохи мене заспокоїло.
— Я гадаю, міс Темпл, оті нитки, що я придбав у Лоутоні, згодяться; такими нитками добре шити перкалеві сорочки. Я дібрав до них і голки. Перекажіть, будь ласка, міс Сміт, що я забув записати штопальні голки, але на тому тижні їй пришлють кілька пачок. І ще скажіть їй, щоб вона ні в якому разі не видавала ученицям більше як по одній голці. Якщо давати їм по кілька, вони розкидатимуть їх і всі погублять. О, мало не забув, добродійко! Я б хотів, щоб краще берегли вовняні панчохи. Коли я був тут останнього разу, то виходив на город і оглядав одежу, що сохла на мотузках; багато панчіх були дуже погано заштопані, дірки на них свідчать, що вони лагодяться рідко й недбайливо.
Проказавши це, він замовк.
— Ваші вказівки буде виконано, сер, — відказала міс Темпл.
— А потім, добродійко, — повів він далі, — праля сказала мені, що деякі дівчата беруть чисті комірці двічі на тиждень. Це занадто часто: правила дозволяють міняти їх тільки один раз.
— Я вам зараз поясню, сер. Минулого четверга Агнесу й Катаріну Джонстон запросили на чай їхні лоутонські друзі, і я дозволила їм нашити з цієї нагоди чисті комірці.
— Що ж, один раз — то ще нічого, але, прошу, не дозволяйте цього дуже часто. Іще одна річ вразила мене: перевіряючи рахунки з економкою, я виявив, що протягом останнього півмісяця вихованки двічі дістали другий сніданок, що складався з хліба й сиру.
Як це розуміти? Я ще раз переглянув статут, але й згадки не знайшов про якийсь другий сніданок. Хто запровадив цей новий порядок? І з чийого дозволу?
— Це я сказала нагодувати їх, сер, — відповіла міс Темпл. — Сніданок був приготований так погано, що учениці не могли його їсти, тож я не могла допустити, щоб вони сиділи голодні аж до обіду.
— Хвилиночку, добродійко! Вам добре відомо, що, виховуючи цих дівчат, я ставлю собі за мету не розпестити їх та призвичаїти до розкошів, а, навпаки, навчити їх витривалості, терпіння й самозречення. Отож, якщо їх спіткало таке невеличке розчарування, як зіпсована страва, куди чогось передали або недодали, то не слід було старатися пом'якшити цю прикрість, даючи їм натомість щось смачніше; це тільки тішить їхню плоть і зводить нанівець призначення цього доброчинного закладу. Навпаки, кожний такий випадок повинен допомагати нам зміцнити дух вихованок, навчити їх стійко терпіти земні нестатки. При такій оказії не завадила б коротенька промова; розумний наставник нагадав би вихованкам про страждання перших християн, про тортури мучеників, про те, як син Божий закликав своїх учнів узяти кожному свій хрест і йти за ним; про його напучення, що не самим хлібом живе людина, а кожним словом, яке виходить з уст Господніх; про його божественну втіху: «Якщо ви терпите голод і спрагу задля мене, то ви блаженні єсте». Добродійко, коли ви вкладаєте в дитячі роти хліб із сиром замість підгорілої каші, то ви, може, й даєте поживок їхній грішній плоті, але ви не думаєте про те, яким голодом морите їхні безсмертні душі!
Містер Броклґерст знову замовк — мабуть, від надміру почуттів. Коли він заговорив, міс Темпл опустила очі, але тепер вона дивилася просто перед себе, і її завжди бліде обличчя стало холодне й непорушне, мов викарбуване з мармуру, а уста були стиснені так міцно, що, здавалось, їх міг розтулити тільки різець скульптора. Тим часом містер Броклґерст, що стояв біля каміна, заклавши за спину руки, велично розглядав вихованок. Раптом він закліпав очима, мовби їх щось засліпило або запорошило; повернувши голову, він заговорив набагато швидше, ніж доти:
— Міс Темпл, міс Темпл, а що то за дівчинка з кучерявим волоссям? Онде, добродійко, ота руда, у якої вся голова в кучерях!
І, піднявши ціпок, він показав ним на дівчину, що його вжахнула; рука його дрібно тремтіла.
— То Джулія Северн, — спокійно відповіла міс Темпл.
— Джулія Северн! Хоч би хто вона була — чого в неї кучеряве волосся? Як вона сміє так безсоромно нехтувати усі правила й засади цього дому? Тут, в євангельському доброчинному закладі, ходити з копицею кучерів на голові!
— Джулія кучерява з природи, — ще спокійніше відповіла міс Темпл.
— З природи? Таж ми не повинні підлягати природі, — я хочу, щоб ці дівчатка були дітьми Милосердя. Ну навіщо оця кучма? Я знову і знову повторюю свою вимогу, щоб волосся було зачесане просто, скромно й гладенько. Міс Темпл, цю дівчину треба коротко обстригти. Завтра я пришлю перукаря. Я бачу тут іще кількох патлатих — онде ота висока: хай-но вона повернеться до мене спиною. Накажіть усьому старшому класові підвестись і стати обличчям до стіни. Міс Темпл провела носовичком по губах, немовби стираючи мимовільну усмішку, однак дала наказ, і старші дівчата, второпавши, нарешті, чого від них вимагають, виконали його. Я трохи відхилилась назад і бачила, як вони при цьому перезиралися й викривлялися. Шкода, що містер Броклґерст не міг бачити їхніх облич, а то б він, може, збагнув: хоч би що він чинив із зовнішнім виглядом, на душі він не мав ніякого впливу.
Хвилин п'ять він розглядав зворотний бік тих живих медалей, а тоді сказав, неначе виголошуючи смертний вирок:
— Зрізати всі ці куделі!
Міс Темпл, видно, щось заперечила.
— Добродійко, — провадив він, — я служу владиці, який править неземним царством. Моє завдання придушити в цих дівчатках всі плотські бажання, виховувати в них скромність і поміркованість, а не пристрасть до пишних уборів та зачісок. Кожна з цих молодих дівчат має косу, а до цього їх могло довести тільки марнославство, їх, повторюю, треба обстригти. Подумайте, скільки часу гається тільки на те...
Але тут містерові Броклґерсту перебили мову: до кімнати зайшли нові гості — якісь три панії. Їм годилося б з'явитися трошки раніше і послухати лекцію про одяг, бо
вони були пишно вбрані в оксамит, шовк та хутра. Дві молодші з цієї трійки (гарні дівчата шістнадцяти й сімнадцяти літ) мали на головах, за тодішньою модою, сірі касторові капелюшки, оздоблені страусовими перами, а з-під крисів цих елеґантних головних уборів спадало на плечі густе, світле, старанно завите волосся. Літня пані була запнута в дорогу оксамитову шаль, оторочену горностаєм, і її обличчя прикрашали штучні французькі локони.
То були дружина й дочки містера Броклґерста. Міс Темпл шанобливо їх зустріла і відвела на почесні місця. Вони, певне, прибули в одній кареті з велебним главою родини і нишпорили по горішніх кімнатах, поки він провадив ділову розмову з економкою, допитував пралю та повчав міс Темпл. Посідавши, вони одразу почали чіплятися з різними зауваженнями та докорами до міс Сміт, якій було доручено наглядати за білизною та порядком у спальнях. Однак мені не було коли слухати, що вони там казали, — мене займало інше, поглинаючи всю мою увагу. Прислухаючись до розмови між містером Броклґерстом та міс Темпл, я водночас не забула подбати про свою власну безпеку: мені здавалось, що найкраще лишатись непоміченою. Отож я низько схилилась над грифельною дощечкою, немовби зайнята своєю задачею, тримаючи дощечку так, щоб затулити нею лице. Мене б, може, й не помітили, та клята дощечка раптом вислизнула у мене з рук і, гучно брязнувши, привернула до мене всі очі. Я знала — тепер усе пропало, й, нагнувшись, щоб підняти половинки, приготувалась до найгіршого. І воно не забарилось.
- Предыдущая
- 15/117
- Следующая
