Завоювання Плассана - Золя Эмиль - Страница 31

• Предыдущая
• 31/83
• Следующая

На всю цю балаканину абат Фожа і Марта відповідали короткими фразами, коли він звертався безпосередньо до них. Звичайно ж вони, підвівши голови, витали десь далеко, у височині. Якось увечері Муре задрімав. Тоді вони почали розмовляти пошепки, схилившись головами одне до одного. А за кілька кроків від них пані Фожа, склавши руки на колінах, уся насторожившись і широко розплющивши очі, але нічого не чуючи і не бачачи, неначе охороняла їх.

Минуло літо. Абат Фожа, здавалось, нітрохи не поспішав використати свою чимдалі більшу популярність. Як і раніше, він замикався в будинку Муре, втішаючись відлюдністю садка, куди нарешті почав виходити і вдень. Повільно, опустивши голову, він походжав по алеї вздовж огорожі, читаючи свій требник. Іноді він згортав книжку і ще більше уповільнював ходу, ніби поринувши в якісь глибокі роздуми. Муре стежив за ним; врешті його охопило глухе роздратування: цілими годинами ця чорна постать стовбичить перед очима, ходячи сюди й туди за його фруктовими деревами.

— Наче ти не у себе вдома, — бурчав він. — Не можу тепер підвести очей, щоб не побачити цієї сутани… Він скидається на ворона, цей молодець, і очі у нього круглі, наче когось підстерігають або щось підглядають. Не дуже я вірю в його безкорисливість.

Тільки на початку вересня приміщення для Притулку пречистої діви було готове. Роботи в провінції тягнуться без кінця. Треба сказати, що дами-патронеси двічі примушували пана Льєто переробляти плани по-їхньому. Коли будинок був переданий комітетові, дами-патронеси нагородили архітектора за його старання найлюб’язнішими похвалами. Все їм було до вподоби: просторі зали, широкі коридори, двір, обсаджений деревами і прикрашений двома невеличкими фонтанами. Пані де Кондамен була в захваті від фасаду, оздобленого за її планом. Над дверима на чорній мармуровій табличці золотими літерами були написані слова: «Притулок пречистої діви».

З нагоди відкриття притулку було влаштоване дуже зворушливе свято. Прибув сам епіскоп зі своїм причетом, щоб особисто ввести в заклад сестер громади св. Йосифа, які мали обслуговувати притулок. Зібрано було на вулицях старого кварталу до п’ятдесяти дівчат віком від восьми до п’ятнадцяти років. Щоб їх прийняли до притулку, батькам досить було заявити, що робота змушує їх на цілі дні відлучатися з дому. Пан Делангр виголосив промову, яка викликала гучні оплески; він довго і пишномовно пояснював, що це буде притулок зовсім нового типу. Він назвав його школою високої моральності і праці, «де молоді створіння уникнуть гріховної спокуси». Всі помітили в кінці промови тонкий натяк на те, що справжнім творцем цієї ідеї був абат Фожа. Він був там серед інших священиків. Його поважне обличчя лишилося, як завжди, спокійне, коли всі очі звернулися до нього. Марта, яка сиділа на естраді серед дам-патронес, почервоніла.

Коли церемонія закінчилася, епіскоп побажав оглянути весь будинок. Незважаючи на явне незадоволення абата Феніля, епіскоп звелів покликати абата Фожа, який ні на мить не зводив з нього своїх чорних очей, і попросив супроводити його, додавши голосно і з усмішкою, що кращого, більш обізнаного із справою провідника він не міг би знайти. Ці слова облетіли всіх присутніх, які вже розходились, а ввечері весь Плассан обговорював вчинок епіскопа.

Комітет дам-патронес залишив одну кімнату для себе. Вони запропонували епіскопові закусити, він з’їв шматочок бісквіта і випив чарочку малаги; для кожної дами у нього знайшлося ласкаве слово. Це сприяло щасливому завершенню побожного свята, бо і перед церемонією, і під час її між дамами, самолюбство яких було уражене, виникли якісь непорозуміння. Тонкі компліменти монсеньйора Руссело відновили їхній добрий настрій. Коли вони залишились самі, всі погодились на тому, що все обійшлося дуже добре, вони не переставали вихваляти добрість і люб’язність прелата. Одна тільки пані Палок сиділа бліда від злості: розсипаючи свої компліменти, епіскоп зовсім забув про неї.

— Ти мав рацію, — розлючено сказала вона чоловікові, коли вони повернулися додому, — в їхніх безглуздих витівках я була жалюгідним цуциком. Чудова думка зібрати докупи цих зіпсутих дівчат! Я віддавала їм весь свій час, а цей бовдур епіскоп, який тремтить перед кожним священиком, не знайшов для мене жодного слова подяки!.. Хіба пані де Кондамен зробила хоч що-небудь! Вона тільки хотіла показати свої туалети, ця колишня… Ми ж добре знаємо, хто вона така, правда? Скінчиться тим, що нам доведеться розказати такі історії, від яких нікому не буде весело. Але нам самим нічого ховати… А пані Делангр і пані Растуаль! Дуже легко можна примусити їх почервоніти від сорому. Чи вони хоч крок ступили із своїх салонів? Чи взяли на себе хоч половину роботи, яку навалили на мене? А ця пані Муре, що начебто всім керувала, а насправді весь час чіплялася за сутану свого абата Фожа! Ще одна лицемірка, вона себе ще покаже… І що ж! Для кожної з них знайшлося ласкаве слово, тільки для мене нічого. Я для них якийсь нікчемний цуцик! Досить з мене! Чуєш, Палоку! Цуцик почне кусатись.

З цього дня пані Палок стала значно менш ретельною. Вона бралася за писання паперів абияк, відмовлялася від доручень, які їй не подобались, отож дами-патронеси зрештою вирішили найняти когось для ведення цих справ. Марта розповіла про це абатові Фожа і спитала йото, чи не може він порекомендувати якусь підходящу людину.

— Не шукайте нікого, — відповів він їй, — можливо, я знайду таку людину. Почекайте два-три дні.

З якогось часу він почав одержувати листи з безансонським штемпелем. Всі вони були написані тим самим, негарним і розгонистим почерком. Роза носила їх нагору і казала, що він дуже гнівався, побачивши такий конверт.

— Абат аж міниться на обличчі. Безперечно, він дуже не любить людину, яка йому так часто пише.

Це листування викликало на якийсь час колишню цікавість у Муре. Одного разу він сам поніс такого листа нагору, пояснивши з люб’язною усмішкою, що Рози немає вдома. Абат, очевидно, був до цього готовий: він прикинувся дуже задоволеним, так ніби нетерпляче чекав цього листа. Але Муре не дав себе обдурити цією комедією, він залишився на площадці і приклав вухо до замкової щілини.

— Знову від твоєї сестри? — почувся грубий голос пані Фожа. — Чого вона прив’язла до тебе?

Запала мовчанка. Потім зашелестів рвучко зібганий папір, і сердитий голос абата забурчав:

— Хай їй біс! Та сама пісня. Вона хоче приїхати до нас і привезти свого чоловіка, щоб ми йому знайшли роботу. Вона думає, що ми тут купаємося в золоті… Я боюсь, щоб вони не зробили дурниці і одного чудового ранку не наскочили сюди.

— Ні, ні, вони нам не потрібні, чуєш, Овідію! — знову заговорила мати. — Вони ніколи тебе не любили, завжди заздрили тобі… Труш — негідник, а Олімпія — бездушна тварюка. От побачиш, що вони намагатимуться все загарбати собі. Вони тебе осоромлять і заважатимуть тобі в усіх твоїх справах.

Муре, дуже схвильований тим, що чинить не гаразд, чув погано. Йому здалося, що хтось торкнувся дверей, і він утік. Певна річ, він не хотів хвалитися своїми успіхами. За кілька днів по тому на терасі в йото присутності абат Фожа дав Марті остаточну відповідь.

— Я можу запропонувати вам рахівника, — сказав він своїм спокійним тоном, — це мій родич, сестрин чоловік, який цими днями приїде з Безаисона.

Муре насторожився. Марта дуже зраділа.

— Ах, тим краще! — вигукнула вона. — Мені так важко було когось знайти… Ви розумієте, до тих дівчаток можна взяти тільки людину високоморальну… Але коли йдеться про вашого родича…

— Так, — сказав священик. — У сестри був невеликий білизняний магазин у Безансоні, вона мусила ліквідувати його через стан свого здоров’я; тепер вона хоче знову жити з нами, тим більше, що лікарі рекомендують їй оселитися на півдні… Мати моя дуже радіє з цього.

— Безперечно! — підхопила Марта. — Ви, мабуть, ніколи не розлучалися, і вам буде приємно знову опинитися в колі своєї родини… І знаєте, що треба зробити? Нагорі є дві кімнати, якими ви не користуєтесь. Чому б вашій сестрі з чоловіком не оселитися там?.. У них немає дітей?

• Предыдущая
• 31/83
• Следующая