Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 17
- Предыдущая
- 17/112
- Следующая
Еге, і пика — мов личак.
Оргон
Що прихилить тебе, якби не мали сили
Чесноти інші всі…
Доріна От цяцю наділили!
Оргон повертається до неї, склавши руки на грудях, і слухає.
Якби це я була… Ну, так ніхто мене
Безкарно силоміць на шлюб не пожене,
Бо показала б я хоч зараз після шлюбу,
Що жінка має чим віддячити нелюбу.
Оргон
(до Доріни)
Так тут зовсім нема ваги моїм словам?
Доріна
Чого ви? Я ж хіба кажу що-небудь вам?
Оргон
А що ж ти робиш тут?
Доріна
З собою розмовляю.
Оргон
(набік)
Гаразд, провчу її, бо в’їдлива без краю.
Я дам ляща, то враз заціпить рота їй.
(Стає в таку позу, ніби хоче вдарити Доріну, повертається до неї з кожним словом, що говорить до дочки. Доріна стоїть мовчки).
Ви, дочко, мусите схвалити замір мій…
І вірте, чоловік… що вмів я вам обрати…
(До Доріни).
А що, мовчиш?
Доріна
Бо вже не маю що казати.
Оргон
Хоч слово ще скажи.
Доріна
Охоти вже нема.
Оргон
Бо я б тебе піймав.
Доріна
Чи я ж дурна сама?
Оргон
Вам, дочко, слід мені слухняністю платити,
Мого обранця ви повинні полюбити.
Доріна
А я сміялась би, та ще й під ніс йому.
(Утікає).
Оргон
(хоче дати їй ляпаса, але не влучає)
Ви, дочко, маєте не дівку, а чуму,
Із нею від гріха втекти немає змоги.
Тепер мої думки геть збилися з дороги,
Бо голова в огні від тих дурних розмов.
Піду хоч проходжусь та втихомирю кров.
Доріна
Скажіть мені, чи ви язик свій загубили?
Чи треба, щоб і в цім вас інші боронили?
Безглуздо хочуть вас до шлюбу потягти;
А ви не кажете ні слова навпроти.
Мар’яна
Що ж з батьком діяти, як він такий упертий?
Доріна
Хоч дещо довести, щоб ту напасть одперти.
Мар’яна
Що?
Доріна
Що в душі любов з наказу не зросте,
Що вам, а не йому, ви пару берете,
Бо тільки ради вас цю справу розпочато,
То й мусите любить самі ви, а не тато,
І що коли Тартюф його причарував,
То треба, щоб він сам вінець із ним узяв.
Мар’яна
Ох, сила батькова для нас така велика,
Що я перед своїм роблюся без’язика.
Доріна
Розважмо це: Валер любов одкрив вам сам.
Скажіть, чи любий він, а чи не любий вам?
Мар’яна
Ой, як же ти моє тим скривдила кохання!
Доріно, чи тобі ж робити це питання?
Я серце все тобі відкрила сто разів,
І знаєш ти, який огонь його зігрів.
Доріна
Хто ж знає, чи душа устами говорила,
Чи справді ця любов вам серце зачепила?
Мар’яна
Недобре робиш ти, що ти непевна в тім,
Я й то любов мою вже показала всім.
Доріна
Так любите його?
Мар’яна
Кохання те безкрає.
Доріна
І він, здається, теж так само вас кохає?
Мар’яна
Я думаю.
Доріна
І з вас обох бажає всяк,
Щоб одружитися скоріш?
Мар’яна
Авжеж, що так.
Доріна
А шлюб із другим тим яку вам дасть надію?
Мар’яна
Скоріш, ніж вийти, смерть собі я заподію.
Доріна
От і рятунок є, а я то й не туди…
Умерти, та й зараз позбутися біди.
Чого ж вам треба ще? Це думка пречудова.
Мене аж гніває така нікчемна мова!
Мар’яна
Доріно, що ж це ти розгнівана така?
Невже тобі дарма недоленька людська?
Доріна
Мені дарма про тих, що плещуть не до речі
І так покірливо беруть біду на плечі.
Мар’яна
Так серце, бач, моє таке вже боязке.
Доріна
Любов йому велить, щоб сталося тривке.
Мар’яна
Хіба ж мою любов що-небудь одмінило?
А батька вмовити — то це ж Валера діло.
Доріна
Але як батько ваш такий цупкий удавсь,
Ще й у Тартюфа так завзято закохавсь,
А слово першеє схотів тепер зламати —
Скажіть, чи то ж Валер у тому винуватий?
Мар’яна
Коли відмовою тому я відповім,
Я людям покажу, хто в серці е моїм.
Як ради нього я, хоч любий він без краю,
Повинність доччину й дівочий стид зламаю?
Чи хочеш, щоб любов мою перед людьми…
Доріна
Ні, ні, не хочу; що ж, я бачу — ви самі
Тартюфа вибрали. Це помилка велика —
Не радить брати вам такого чоловіка.
Навіщо воювать із вашим почуттям?
Це буде партія корисна дуже вам.
Тартюф — ого! Чи бач? А це хіба дурниця?
Бо пан Тартюф, нехай йому все добре сниться,
Ще хоч куди, таки хвороба не взяла.
І з ним побратися — то честь хіба мала?
Про нього слава йде геть по всьому народу,
Він роду панського, він гарний і на вроду:
Там ушка аж горять, а вид немов цвіте.
Ви в щасті цілий вік із ним проживете.
Мар’яна
О боже!
Доріна
Для душі то втіха немаленька
Тулити любого Тартюфіа до серденька.
Мар’яна
Ой, годі вже, не рви душі моєї вкрай,
А краще помочі для мене пошукай.
Я згоджуюсь на все, що скажеш ти робити,
Доріна
Ви батенька свого повинні вдовольнити,
Коли б і мавпу він подружжям вам нарік.
Не плачте ж; доля вам дає щасливий вік,
Ви к ночі в’їдете в його глухе містечко,
Дядьків і братиків чимале там гніздечко,
Ви ж дбати будете на тії всі роти.
А як у вищий світ ви схочете ввійти,
То в гості підете собі шукати втіхи
До пані мерихи або до судіїхи,
Вони ж на складаний стілець посадять вас,
А прийде карнавал — ото веселий час!
Великий бал, музик аж дві кози заграє,
А то й кумедія з паяцом завітає.
Коли ж ваш чоловік…
Мар’яна
Мене вбиваєш ти,
А не подумаєш чим-небудь помогти.
Доріна
Ні, вибачайте.
- Предыдущая
- 17/112
- Следующая
