Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 11
- Предыдущая
- 11/112
- Следующая
Жодле. Війна — чудова річ, але, правду кажучи, в наш час при дворі мало цінують таких служак, як ми з вами.
Маскаріль. Ось чому я й хочу почепити мою шпагу на кілочок.
Като. Щодо мене, то я відчуваю невимовну ніжність до військових!
Мадлон. Я теж їх люблю, але вимагаю, щоб у них із хоробрістю поєднувався розум.
Маскаріль. А пригадуєш, віконте, того півмісяця, що ми його захопили з тобою у ворога при облозі Арраса?
Жодле. Та який там півмісяць? То ж був цілий місяць, цілісінький!
Маскаріль. Мабуть, твоя правда.
Жодле. Ще б пак! Хто-хто, а я те добре пам’ятаю, сто чортів! Мене саме тоді поранило в ногу гранатою, ще й досі видно рубці. Ось помацайте, зробіть ласку! Ви побачите, яка там була здоровенна рана.
Като (помацавши йому ногу). А правда, який великий шрам!
Маскаріль. Будьте ласкаві, дозвольте вашу ручку і помацайте отут, на самій потилиці. Знайшли?
Мадлон. Так, щось там є.
Маскаріль. Це мушкетна рана, яку я дістав під час останнього походу.
Жодле (оголюючи груди). А ось шрам від другої кулі, що прошила мене наскрізь в бою під Гравеліном.
Маскаріль (узявшись рукою за гудзика своїх панталонів). Тепер я вам покажу, яка тут була жахлива рана.
Мадлон. Не треба, не треба: ми віримо вам і без того.
Маскаріль. Це почесні знаки! Вони — найкраща рекомендація для мене.
Като. Ми не сумніваємося, з ким маємо справу.
Маскаріль. Віконте, чи тут твоя карета?
Жодле. А що?
Маскаріль. Ми повезли б цих дам прогулятися за місто і презентували б їм частування.
Мадлон. Ми ніяк не зможемо поїхати сьогодні.
Маскаріль. Ну, то покличмо сюди скрипалів, щоб потанцювати.
Жодле. Чудова думка, сто чортів!
Мадлон. На це ми пристаємо; але ж нас мало, — треба поповнити нашу компанію.
Маскаріль. Гей, ви там! Шампань, Пікар, Бургіньйон, Каскаре, Баск, Ла Вердюр, Лорен, Провансаль, Ла Вйолет! А нехай чорти візьмуть усіх лакеїв! Здається, в жодного вельможного пана у Франції немає таких недбайливих слуг, як у мене. Ці каналії завжди лишають мене самого!
Мадлон. Альманзоре, скажіть слугам пана маркіза, щоб вони покликали скрипалів, та запросіть до нас наших сусідів — кавалерів і дам — залюднити пустелю нашого балу.
Альманзор виходить.
Маскаріль. Віконте, що ти скажеш цро ці оченятка?
Жодле. А ти сам, маркізе, якої ти про них думки?
Маскаріль. Я гадаю, що нашій свободі не минути лиха, — навряд чи пощастить їй дременути звідси цілою та неушкодженою. Принаймні щодо мене, то я відчуваю якесь дивне зворушення і серце моє теліпається на волосинці.
Мадлон. Як натурально він висловлюється! Він уміє всьому надати приємності.
Като. Ах, він так і сипле дотепами.
Маскаріль. На доказ того, що я кажу вам правду, я в цю ж мить складу експромта. (Обмірковує).
Като. О, згляньтесь на благання мого серця: дайте нам почути те, що складено на нашу честь!
Жодле. Я й сам залюбки склав би якогось вірша, та почуваю, що моя поетична жилка зараз трохи охляла, бо цими днями з неї багато разів пускали кров.
Маскаріль. Ото нечиста сила! Перший рядок вірша завжди виходить у мене чудово, а далі справа не йде на лад, ніяк рими не доберу! Ні-ні, не женіть мене в потилицю. Ось побачите, на дозвіллі я складу вам такого експромта, що ви й не нахвалитесь.
Жодле. О, він з біса розумний!
Мадлон. А який галантний, як вишукано висловлюється, як добірно!
Маскаріль. Скажи, будь ласка/ віконте, чи давно ти бачив графиню?
Жодле. Минуло вже тижнів зо три, як я в неї не був.
Маскаріль. А знаєш, сьогодні вранці заїздив до мене герцог і хотів забрати мене з собою на село пополювати на оленів.
Мадлон. А ось і наші подруги.
Мадлон. Боже мій! Даруйте нам, дорогенькі мої! Цим кавалерам спала на думку фантазія дати натхнення нашим ногам, і ми послали запросити вас, щоб заповнити пустку нашої асамблеї.
Люсіль. Ми вам дуже вдячні.
Маскаріль. Це так собі, маленький імпровізований бал, нашвидкуруч, але незабаром ми. справимо бал на всю губу. Скрипалі прийшли?
Альманзор. Так, пане, вони вже тут.
Като. Ну що ж, дорогі мої, ставайте на місця.
Маскаріль (танцює сам, немовби вступ до танців). Ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла!
Мадлон. Яка в нього елегантна постать!
Като. І, певно, чудово танцює.
Маскаріль (запросивши Мадлон до танцю). Свобода моя танцюватиме куранту разом з ногами. Додержуйте такту, скрипки, додержуйте такту! О, які неуки! Неможливо танцювати під таку паскудну музику. Хай вас біс візьме. Та невже ж ви неспроможні додержати такту? Ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла! Та грайте ж як слід! У, мугиряки, та й годі!
Жодле (танцюючи). Ну, ви там! Повільніше, повільніше! Я ще не цілком очуняв.
Лагранж (з ціпком у руці). Ага-а! То ви тут, шахраї! Що це ви тут робите? Ми вже три години вас розшукуємо!
Маскаріль (якого лупцюють). Ай-ай-ай! Ви ж мені не казали, що й стусани будуть!
Жодле. Ай-ай-ай!
Лагранж. Ах, ви ж паскуди! То вам заманулося вдавати з себе вельможних панів?!
Дюкруазі. Це вам наукам в чужі черевики ніг не суньте.
Мадлон. Що все це означає?
Жодле. Ми побилися об заклад.
Като. Як! Ви дозволяєте себе бити?!
Маскаріль. О боже мій! Я хотів і взнаки, не давати, що я це помічаю, бо я дуже запальний і втратив би самовладання.
Мадлон. Стерпіти в нашій присутності таку наругу!
Маскаріль. Ет, пусте! Давайте краще танцювати. Ми з ними давні знайомі, а друзям не випадає сваритися за таку дурницю.
Лагранж. ІІу, мерзотники, годі! Зараз вам буде не до жартів, слово честі!.. А йдіть сюди, хлопці!
Входять троє або четверо кремезних хлопців.
Мадлон. Дозвольте, та як ви смієте зчиняти такий скандал у нашій господі?
Дюкруазі. Як, шановні панни! Та невже ж ви гадаєте, що ми можемо стерпіти, щоб наших лакеїв вітали краще, ніж нас, щоб вони амурилися з вами за наш рахунок, та маніжились отут, та з вами витанцьовували?
Мадлон. Ваші лакеї?
Лагранж. Так, наші лакеї. І це дуже негарно, дуже непристойно? вашого боку, що ви їх нам так розбещуєте!
Мадлон. О небо! Яка зухвалість!
Л агранж. Проте їм не пощастить більше пишатися в наших убраннях, щоб вам туману пускати; а якщо ви хочете їх кохати, то кохайте їх — прошу! — але заради їхніх чудових очей… Ну ж бо — роздягайте їх мерщій!
Жодле. Прощай, наше розкошування!
Маскаріль. І маркізові, й віконтові — кінець!
Дюкруазі. Ах, паскуди! Ви насмілюєтеся нас мавпувати! Ні, досить! Ідіть же та деінде пошукайте собі якої, принади, щоб на неї пішли ваші кралі.
- Предыдущая
- 11/112
- Следующая
