«Привид» не може втекти - Ростовцев Эдуард Исаакович - Страница 59
- Предыдущая
- 59/85
- Следующая
– Готуйся до чергового «номеру», – всміхнувся Кравчук. – Мадам може таке утнути, що тільки держись. Ти за нею весь час стеж. А може, краще я на всякий випадок побуду на допиті?
– Ні, – рішуче заперечила Наталя. – Для початку побалакаємо з нею віч-на-віч. Вона так хоче, хай. А за мене ти не хвилюйся. Дуже прошу вас, товариші, поменше метушні в її присутності: не входьте, не заглядайте, не дзвоніть. Хай вона не думає, що ми надаємо цьому допиту якогось особливого значення.
Лежнєв в обговоренні плану допиту участі не брав – він зранку кудись поїхав. З’явився по обіді, та й то ненадовго.
– Тут планувати заздалегідь важко, – нетерпляче вислухавши Наталю, сказав він. – Зорієнтуйтеся по ходу допиту. Можливо, я потім надійду, але спеціально не ждіть.
Він узяв якісь папери, сховав їх у портфель і попрямував до виходу. Однак у дверях затримався, гукнув Наталю, якось дуже пильно подивився на неї і сказав:
– Не знаю, що вийде з однієї цікавої експертизи – іду по результат, – можливо, під кінець дня підкину вам солідне підкріплення.
Анісімову привезли о 14.10. Як було передбачено, з тюремної машини її вивели під посиленим конвоєм двох озброєних міліціонерів. Піднялися на третій поверх, пройшли коридором, де ниділи викликані на допит дівиці, яких півтора місяця тому затримали на квартирі в Анісімової. Повістки про виклик на допит їм вручили тільки сьогодні вранці, причому молоденький посильний, який вручав повістки, ніби ненароком дав зрозуміти одній із дівиць – манірній, хімічній брюнетці, що на неї чекає очна ставка. Зроблено це було зумисне – ще до викриття кубла розпусти брюнетка була на замітці в міліції. Сільву Пєтухову на очну ставку не викликали, і це теж було не випадково.
Щойно Анісімова порівнялась із свідками, хімічна брюнетка підбігла до арештованої, спробувавши передати їй пачку сигарет. Але конвоїр, що йшов слідом за Анісімовою, легко схопив сигарети.
– Назад! – крикнув він. – До арештованої не підходити.
– Подумаєш! – фиркнула брюнетка. – Не можна дати людині закурити.
– Не можна. Одійдіть.
– Сигарети поверніть.
– Одержите у слідчого.
Скориставшись із затримки, Анісімова окинула поглядом свідків і спитала в брюнетки:
– Де Сільва?
– Не знаю, – миттю відповіла та. – Я її вже три дні не бачила. Десь зникла. На роботу не виходить…
– Припинити розмови! – обірвав брюнетку конвоїр.
Конвоїри завели Анісімову у бокове відгалуження коридора, і старший, заглядаючи то в одні, то в інші двері голосно питав, де сидить слідчий Супрун. «Заблукав» він для того, щоб, не насторожуючи арештовану, дати знати слідчому про випадок у коридорі. Звелівши Анісімовій і своєму напарникові зачекати, він пішов «розшукувати» Супрун.
У кабінеті криміналістики, де його ждали Наталя, Кравчук і Винник, він поклав на стіл сигарети.
– «Мир», – оглянувши пачку, сказав Кравчук. – Шеф велів Пєтуховій при першій же нагоді, а така нагода могла випасти тільки під час очної ставки, передати Анісімовій пачку сигарет «Мир». Будь-яку пачку, але нерозпечатану. Фіксую вашу увагу на цій деталі. Нерозпечатану.
– Зафіксували, – в тон йому відповіла Наталя. – Але що з цього випливає?
– А те, що не далі як учора Анісімовій у камеру передали таку нерозпечатану пачку сигарет «Мир».
– Хто? – спитав Винник.
– Сусідка по камері, яка мала побачення із своєю сестрою.
– Можливо, сьогоднішня передача – тільки перестраховка, – зауважила Наталя. – Шеф давно намагався якось подати Анісімовій сигнал. Сусідка по камері могла не віддати їй сигарети.
– Можливо, це перестраховка, – кивнув Винник.
– Ні, – всміхнувся Кравчук, – сьогоднішня пачка розпечатана. Ось гляньте, – він показав сигарети. – Целофанова обгортка надірвана, паперова – розкрита. А тепер зверніть увагу на кількість сигарет – усі двадцять штук на місці.
– Цікаво, що це означає? – сказав Винник.
– Якщо ми правильно міркуємо, – тоном лектора мовив Кравчук, – це може означати тільки одне: з учорашнього дня змінилися якісь обставини, і Шеф повідомляє про це Анісімову.
– Знаєте що, – запропонувала Наталя. – Я віддам їй ці сигарети. Певна річ, не відразу – спершу вислухаю її, а потім оддам. Як ви гадаєте?
– Хто його знає, – похитав головою Винник. – Тут є певний риск. Треба зачекати Лежнєва.
– Навіщо? Хіба я неправильно міркую?
– Наталя має слушність, – підтримав її Кравчук. – Одержавши розпечатану пачку в кінці допиту, Анісімова змушена буде зробити якийсь новий, суперечливий з її попередньою грою хід. Цим вона викриє себе.
Винник почухав потилицю.
– Арештована питала про Пєтухову, – скориставшись із паузи, сказав конвоїр, який усе ще був у кабінеті.
– Сподіваюся, ти не перешкодив відповіді? – спитав його Кравчук.
– Особливо теревенити я їм не дозволив, але дівиця встигла сказати, що Пєтухова вже три дні не виходить на роботу.
Кравчук весело підморгнув Наталі:
– Усе йде як слід. Можеш починати.
До кабінету Лежнєва, куди прийшла Наталя, конвоїр ввів Анісімову.
– Підслідну приведено на допит, – офіційно доповів він. – У коридорі їй намагалися передати сигарети. Ось.
Ставши до Анісімової спиною, він дістав із кишені і віддав Наталі сигарети. Вона поклала їх у шухляду столу.
– Гаразд, – кивнула Наталя конвоїру. – Чекайте на підслідну в коридорі. Сідайте, Анісімова.
Це був початок поєдинку, в наслідку якого Наталя не сумнівалась. Їй здавалося, що все враховано, все передбачено. У сусідній кімнаті були Винник і Кравчук; у коридорі – конвоїри, невдовзі мав надійти Лежнєв. На якусь мить їй навіть стало шкода Анісімову. Немолода жінка вже понад місяць сиділа в камері попереднього ув’язнення. Тепер її охороняють наче якогось хижака. Може, все це даремно? Може, вона просто жінка, що заплуталась і безнадійно опустилась?
Одначе треба було починати допит, і Наталя постаралася зосередитись. Як вона й чекала, Анісімова попросила сигарети.
– Я не терплю диму, – сказала Наталя. – Після допиту віддам їх вам.
Анісімова не стала сперечатися. Вона поводилася незвичайно: сиділа згорбившись, розмовляла тихо. На її спотвореному обличчі алкоголічки застигла гримаса, що ледь нагадувала усмішку.
Наталя сказала, що прохання Анісімової про допит порушило план слідства: на сьогодні призначено очні ставки і вже викликали свідків.
– Те, що я хочу сказати, їх не стосується, – махнула рукою Анісімова.
– Тим краще. Тоді давайте спершу виконаємо цю, як ви самі розумієте, необхідну формальність, а потім я уважно вислухаю вас, Дарино Федорівно.
Анісімова не заперечувала. Чотири очні ставки пройшла швидко, оскільки нічим, крім іще чотирьох протоколів, не доповнили справи. Ні звинувачена, ні свідки не відмагалися, не викручувалися. Що було – те було. Свідки недобрим словом згадали Пашку-Трактора, який запропонував їм і їхнім приятелям зібратись у той нещасливий вечір на квартирі в Анісімової і навіть дав гроші на випивку, але сам не прийшов. До Анісімової особливих претензій не мали. Підтвердили свої попередні свідчення про те, що господиня тільки пила з ними горілку, а потім пішла спати. Всі визнавали аморальність вчиненого, присягалися більше такого не повторювати і слізно благали не повідомляти, що сталося, на місце їхнього проживання, роботи і навчання.
Кілька разів згадували ім’я Сільви Пєтухової. Хімічна брюнетка сказала, що Сільва була ініціатором тієї гидоти, яка мала місце після випивки. Анісімова цього свідчення не підтвердила, зіславшись на те, що дуже сп’яніла і пішла на кухню. Вона навіть обірвала брюнетку:
– Чого ти на Сільву гребеш? Вона непогана дівчина: добра, не нахабна – не така, як ти. Не пофортунило їй у житті, і в цьому вся причина… Жаліла я вас, через те й страждаю. Мені ж не було ніякого навару з усього цього. Склянка горілки та порожні пляшки.
Коли брюнетка пішла, Анісімова важко зітхнула і сказала Наталі:
– Знаю, осуджуєте мене. Мовляв, і така Дарина, і сяка. А ви в душу мою загляньте, життя моє розберіть. Може, тоді й по-іншому думатимете. Пияцтво? Розпуста? Правда – не заперечую. Але коли це почалося? Не знаєте? Тож-бо й воно! Ви на обличчя моє подивіться: рот скривлений, ніс набік, ліва щока до правої тягнеться. Потвора. Мара! Плюнути в таку пику, та й то не кожен захоче. А я ж не завжди була така. Скажу – сміятися почнете, я була красива. По-справжньому красива. Не вірите?
- Предыдущая
- 59/85
- Следующая
