Бомба для голови - Семенов Юлиан Семенович - Страница 19
- Предыдущая
- 19/77
- Следующая
— Це фальшивка Гейдріха.
— Є свідчення охоронника й лікаря.
— Це люди гестапо.
Дігон підвівся з табуретки, підійшов до Дорнброка й ударив його кулаком в обличчя. Потім він повалив його на підлогу й почав топтати ногами. Це була страшна сцена: сивий, високий, як жердина, Дорнброк лежав на підлозі, а маленький, почервонілий, весь у сльозах Дігон, сопучи, топтав його ногами.
А потім, знесилений, він сів на цементну підлогу біля Дорнброка. Той підняв скривавлене обличчя й поклав руку з розбитими пальцями на плече Дігона.
— Тільки не кричіть, — шепнув він. — Може почути охорона, тільки не кричіть…
На другий день Дігон уклав з Дорнброком таємну угоду про початок аналітичних розробок уранових руд, у Фіхтельгебіргері. На поточний рахунок тієї фірми, що виконувала роботи в Фіхтельгебіргері, лозаннський банк переказав довгострокову позику в розмірі сорок чотири мільйони двадцять шість тисяч доларів. Один мільйон двадцять шість тисяч доларів — це були проценти, шо встигли нарости після смерті Самуеля К. Дігона. Дорнброк вніс у це підприємство сто мільйонів доларів через підставних осіб. Ці гроші він одержав від союзників, як компенсацію за всі відібрані металургійні заводи та вугільні копальні концерну…
Дорнброк після цього цілий тиждень не вставав з ліжка. Він лежав, одвернувшись до стіни, і повільно розглядав пухирці й лінії, що лишилися від великого жорсткого пензля: тут кожного місяця фарбували камери в сірий, мертвотний колір блискучою, жирною олійною фарбою. Іноді він починав мляво лічити пухирці, але збивався на другій сотні, а лінії, що лишилися від пензля, були розмиті, не різкі, тому він їх не лічив, хоча йому дуже хотілося вивести якусь закономірність у сусідстві точок і протяжності прямих.
«Боже мій, як усе це жахливо, — думав він, важко перевертаючись на спину. — Навіщо все це? Навіщо така гидота? Чи є межа допустимого в моїй релігії діла? Я міг би закричати тоді, і стражники заарештували б цього кабана, і він сів би на лаву підсудних. Мою провину треба ще довести, його провина була очевидна».
Він не міг спати навіть після того, як тюремний лікар приніс йому заспокоюючі ліки. Ночами він лежав, закинувши худі довгі руки за голову, і мріяв про одне — заплакати. Заплакати, як у дитинстві, щоб у душі настав сонний спокій і блаженна тиша.
«Поможи мені, боже, заплакати, — благав Дорнброк, — поможи мені виплакати своє горе». Але заплакати він так і не зміг жодного разу.
Він уперше встав, коли йому сказали, що дозволили побачення з сином. Він поголився, старанно зробив масаж обличчя, щоб не було видно, як запали щоки й прорізалися зморшки біля ушей. Він вийшов до Ганса усміхнений, спокійний і сказав:
— Здрастуй, мій дорогий Ганс, здрастуй, друже мій…
Хлопчик кинувся до грат, і серце Дорнброка стиснулося, але він примусив себе засміятись.
— Нічого, — мовив він, — леви лишаються левами навіть у зоопарку. Ну розповідай, як справи в школі. Мені казали, що ти зовсім запустив математику?
— Я запустив математику, — відповів Ганс і заплакав. — Що вони роблять з тобою, таточку?
Дорнброк знизав плечима й відчув, як усе те гидке й принизливе, що було в ньому ці дні, відступає, бо є Ганс, є хлопчик — його любов і надія, і в ньому заново народжується колишній Дорнброк, який може програти, але який ніколи не може здатися.
— Ганс, — сказав Дорнброк і, почувши свій сильний голос і подивившись на себе стороннім оком, розпрямився, й підняв голову, — якщо ти віриш мені, то знай: незабаром усе буде добре.
Я ні в чому, ніколи не підводив тебе. І попроси водія одвезти наші ракетки в хорошу майстерню, ми ще позмагаємося з тобою на корті, але фору я, правда, дати тобі не зможу. Вище голову, синку! Ти — Дорнброк! Чуєш? Ти — Дорнброк!
Після від’їзду Дігона (він поїхав за тиждень перед початком трибуналу) адвокатам удалося влаштувати Дорнброку зустріч з Вернером Науманом, заступником Геббельса, людиною, яка була учасником останньої наради в бункері, що відбулася через сорок хвилин після самогубства Гітлера.
…Вони тоді сиділи вчотирьох: рейхсміністр пропаганди Геббельс, Борман, Науман і вождь гітлерюгенду Аксман. Борман мовчав: за весь час, поки йшла нарада, він не вимовив жодного слова. Говорив Геббельс:
— Німеччина встане з попелу. Ідеї фюрера завжди будуть притягальною силою для німців. Ім’я Гітлера завжди буде в ореолі любові, і, лише вірячи в його геній, можна повернути рух до його споконвічної могутності. Борман і я кажемо це саме вам, фюреру гітлерюгенду й найкращому пропагандистові рейху. Ви повинні зробити ставку на молодь. Ви повинні донести до підростаючого покоління німців усю правду про наш рух.
Науман побував у Дорнброка, який поїхав у свій маєток ще в половині квітня, коли росіяни підходили до Берліна, й розповів йому про останню промову Геббельса.
Дорнброк поморщився:
— Базікання! Все треба робити не так, Науман. Швидких результатів у політиці ждуть тільки міщани, які вважають, що, змінивши одного президента й поставивши другого, можна все змінити на краще. Коли Геббельс говорив про ставку на наступне покоління — тут він мав рацію. Але справа в тому, хто і як формуватиме це нове покоління. Якщо формувати молоде покоління, дотримуючись, доктрини покійного фюрера, то всі ми приречені на крах, Науман… Ні, не націонал-соціалізм має стати прапором майбутнього покоління, а патріотизм; не Гітлер має стати богом, а Роммель — можна розплатитися ім’ям убитого, щоб живий Гітлер був у кожному з нас. Зберегти пам’ять про фюрера не можна тими методами, які пропонував кривий, — це утопія. Ми, що розуміли всю складність проблем, які стояли перед рейхом, коли до влади прийшов фюрер, — після інфляції, розрухи, голоду, ротфронту, — ми розуміли необхідність репресій і концтаборів. Але коли про це на весь голос почне говорити німцям пропагандистська машина окупантів, народ Німеччини прокляне фюрера, забувши все те, що він їм дав. Лише невеличка група фанатиків дертиме горлянки, прославляючи його; решта зрадить ще до того, як перший півень проспіває. Союзники — і в цьому парадокс — довбатимуть гітлеризм з двох боків: ні Сталіну, ні Трумену не потрібна Німеччина Гітлера, тобто могутня одиниця сили. Заходові потрібна Німеччина, включена в орбіту їхніх егоїстичних інтересів. Сталіну потрібна Німеччина ротфронту. В цьому, і тільки в цьому я бачу не вихід, ні, я бачу лише лазівку в майбутнє. Ви мусите закликати до демократії, а не до диктатури, бо тільки розхитавши демократію ще більш розгнузданою демократією, ми зможемо підвести обивателя до вимоги: «Дайте нам залізного канцлера, який буде гарантом нашого майбутнього!»
Науман дещо записав у пошарпану записну книжку, попрощався й зник. Дорнброка незабаром заарештували. Потроху звикнувши до тюрми, він знайшов Наумана. Той був на волі — його навіть не допитували. Зустріч улаштував Джон Лорд — і не в камері, а, як просив Дорнброк, у тюремному садку, під час двогодинної ранкової прогулянки.
— Ну як ви поживаєте? — спитав Дорнброк і, взявши Наумана під руку. Повів по двору. — Старі ідеї вже не переслідують вас чи ви ще й досі пригадуєте минуле?
— Якщо минуле можна забути, значить, його не було.
— Красиво. І правильно, загалом дуже правильно. Я хотів запитати вас: як ви мислите своє майбутнє?
— Ви, звичайно, знаєте про «німецьку партію»?
— Це блеф. Ви намагаєтеся зробити націонал-соціалістську німецьку партію. Не вийде. Підготовка створення соціалістської імперської партії — ще більший блеф. Не можна в політиці показувати кінчик фалоса; не треба партії заявляти себе організацією захисту сильних. Не треба гальванізувати труп. Ставте на майбутнє. Потрібна партія, яка в своїй назві мала б два слова: «демократія» і «нація». Мої друзі розповідали, що ви, коли зустрічаєтесь з однодумцями, цитуєте Геббельса й зітхаєте за Гітлером: «Це був справжній вождь!» Не треба вам цього робити б, якщо ви справді зберігаєте в серці вірність своїм учителям… Іти в майбутнє треба шляхом, визначеним Гітлером, але під іншими прапорами… Я чув, що ви ганяєтеся за кількістю, — це нерозумно. Не треба робити ставки на стадо; шукайте тих, хто пройшов серйозну школу промисловості, банку, науки. Партія, яка в майбутньому прийде до влади, мусить відмовитися від ролі всевідаючого пророка — стосовно до економіки, звичайно. Ніхто не повинен претендувати на роль всезнаючих месій… Коли зараз ви намагаєтеся стверджувати, що фюрер програв тому, що його «обманював апарат», ви робите йому ведмежу послугу — канцлер повинен ходити пішки по своїй країні, без сотні озброєних есесівців, які заступають його від народу… Ми ж ходимо по цехах наших заводів, не боячись забруднити штанів…
- Предыдущая
- 19/77
- Следующая
