Спляча красуня - Гуляшки Андрей - Страница 17
- Предыдущая
- 17/29
- Следующая
Він дістав сигарети, сховані у шухляді стола, і жадібно затягся.
— Що ти кажеш? — полковник Ленков навіть замовк на мить і розвів руками.— Оце так! Моя справа, голубе, полягала в тому, щоб запеленгувати радіограму і розшифрувати її. Слава богу, цього разу мій старший розшифровувач вчасно впорався з шифром і визначив координати діючої ультракороткохвильової радіостанції. А далі слово за тобою!
— Гаразд, не гарячкуй,— примирливо сказав полковник Манов.— Я пожартував. Ця історія з «Гермесом» стосується нас обох і, можливо, однаковою мірою.
Він прочитав текст розшифрованої радіограми і якийсь час мовчав. Тепер підступна думка про квитки вже геть вискочила з його голови. Не відчував він і печії. З насолодою затягуючись сигаретою, Манов сказав:
— Як бачиш, тут ідеться про якесь виконане замовлення. Чому ти не сідаєш? Йдеться про замовлення, яке вже виконано.
— Авжеж,— кивнув полковник Ленков.— Про замовлення, яке вже виконано. Правильно.— Він глянув на глибоке Шкіряне крісло і поморщився: знав, що, сівши, потоне в ньому і здаватиметься ще більш непоказним, а тому вирішив краще постояти.
Сигарета догоряла в руці полковника Манова.
— А що це за виконане замовлення? І де були ми, як дали змогу виконати його?
Вони помовчали. Кожен з них дивився вбік, свідомо намагаючись не зустрітися поглядом з іншим.
— Тимчасові невдачі цілком можливі,— сказав полковник Ленков. Він був завжди у гарному настрої і не піддавався потокові чорних і недобрих думок, мов досвідчений плавець — течії.
— Але якщо вже ми дали змогу виконати це «замовлення», то треба зробити все, щоб його не вивезли.— Полковник Манов знов зупинив погляд на радіограмі.— Сьогодні буде дано вказівку, кому передати його.
Цього разу вони переглянулися, і обличчя в обох стали чомусь напруженими.
— Нічого не скажеш, цей сектор L — Z приємний під усіма поглядами,— саркастично посміхнувся начальник радіопеленгаторного відділу.
Більше вони не промовили ні слова.
Залишившись на самоті, полковник Манов мерзлякувато повів плечима і тільки тоді відчув печію. «Доведеться знову пити соду,— подумав він.— Це від тютюну. А от полковник Ленков здоровий як віл. Треба наказати розшифровувачам чергувати сьогодні й завтра в повному складі. Аби тільки цей проклятий «Гермес» не скористався умовним кодом!»
Він розкрив пакетик з содою, але тієї миті задзвонив міський телефон. «Я й зовсім забув про диверсію в третьому районі сектора L — Z,— подумав полковник Манов, знімаючи трубку.— Міністр поцікавиться моєю думкою, а я...»
— Ну як, дістав квитки? — нецеремонно спитав його низький грудний голос.
— ...а я все ще стою на першій сходинці,— докінчив Манов уголос свою думку і звичним рухом поклав трубку на місце. Зробивши це, він одразу ж опам'ятався. Низький грудний голос тепер, здавалось, гримів у нього у вухах з подесятереною силою, наче гігантська труба сурмила десь у пустелі.
Полковник випроставшись стояв за столом і напружено думав. Власне кажучи, напружене було тільки його обличчя, а в свідомості утворилась раптом якась дивна порожнеча, пусте поле, де не було нічого — ні травинки, ні кущика, ні горбочка, що могло б привернути увагу. Над полковником ніби завис рідкий, білястий туман, і коли він трохи розвіювався, то тут, то там відкривалися просвітки. І саме в цих просвітках без усякого ладу й послідовності зринали окремі картини або тільки частини картин. То спалахували жовтувато-блакитні вогники і якийсь легковик мчав по оповитому туманом полю, то лежав труп, уткнувшись обличчям у грязюку. То назустріч мчав джип з увімкненими жовтими фарами і зразу ж щезав, то зеленавим світлом сяяла шкала, розграфлена на великі й маленькі квадратики і всіяна дрібними цифрами. Напнута струна рухалась по шкалі то ліворуч, то праворуч, немов шукаючи й переслідуючи якусь невидиму мікроскопічну істоту. Потім усе зникло, і на місці шкали, джипа та трупа, що нерухомо лежав на землі, з'явилося два блискучих ока, знайомих, навіть надто знайомих, сповнених німого й ущипливого докору.
Манов підняв трубку внутрішнього телефону і попросив секретарку, щоб його якийсь час не з'єднували із зовнішнім світом.
У наступному році, що б не було, що б не скоїлося, він неодмінно поїде кудись відпочивати. Нервове напруження, втома мине. Це дуже легко — знайти кімнату без телефону. А місце відпочинку буде щонайменше за тисячу кілометрів від різних опер та концертних залів.
Такого ідеального місця, звичайно, немає, але чому б не помріяти! Адже ця історія в третьому районі сектора L — Z надто ясна. Схильність в усіх випадках будь-що дошукуватись чогось великого і значного інколи призводить до неправильних висновків, до марнування сил та цінного часу. Це погана риса. Чи не краще йти протилежним шляхом, дотримуючись простого і природного?
Отже, ворог учиняє напад водночас на два пункти, головні в системі нашої оборони. Саме тут концентрує значну вогневу силу. Імітує початок серйозного бою. І то діє раптово. Але за яких погодних умов усе це відбувається? За найгірших: густий туман, непроникний морок, дощ. Ворог явно хотів перевірити, як діятиме наша оборона, якщо завдати раптового удару за найважчих погодних умов. Ось ключ до розгадки диверсії. Просто і зрозуміло!
Обстановка прояснилася ненадовго, хоча ключ до розгадки диверсії в секторі L — Z було знайдено. Але що являла собою ця проста авантюра проти таємничого «Гермеса»?
Полковник Манов зажадав від радіопеленгаторної служби досьє з розшифрованими радіограмами цієї радіостанції і знов переглянув їх. Жодна з них не повторювала іншої, кожна немовби стосувалась чогось іншого, не мала нічого спільного з попередньою, а кодові символи могли довести до відчаю навіть найздібнішого і найдосвідченішого розшифровувача.
Полковник викликав начальників секторів, на нараді було висловлено силу-силенну здогадів. Що ж до очікуваної передачі «Гермеса», то тут усі дійшли одностайної думки: затримка з розшифруванням останньої радіограми може призвести до того, що виконане «замовлення» буде передане за призначенням, що в чужі, ворожі руки потраплять документи, експонати або таємні відомості, які зібрав агент «Гермеса».
А затримка і навіть неуспіх при розшифруванні цілком можливі. «Гермес» — твердий горішок.
Тоді слово забрав старший шифрувальник відділу, елегантно вдягнений вродливець з білосніною хусточкою у верхній кишені піджака. Він мав приємний ліричний голос і завжди весело всміхався, виблискуючи двома золотими передніми зубами, навіть коли говорив про сумні речі.
— Чи пам'ятаєте ви,— почав він,— історію з довозом пеніциліну на Близький Схід? Чи пощастило б нам тоді викрити злочинця, якби не було вчасно прочитано останню шифрограму ультракороткохвильової радіостанції «Места»? Тієї «Мести», що вела передачі всього за тридцять кілометрів на північний схід від місця дії теперішнього «Гермеса».— Він усміхнувся і, помовчавши, вів далі: — А втім, я завжди думав, що між «Гермесом» та «Местою» нема ніякої різниці. Ми завдали удару «Месті», і вона перемістилась трохи на північний захід, змінивши назву, але зберігши суть. Це я кажу так, між іншим. Та я почав про історію з пеніциліном. Чи пам'ятаєте ви радіограму-аваграму? Хто виявив її знаки, так майстерно розкидані поміж фразами невинного тексту, в якому описано красу заходу сонця на морі? Ми морочилися аж два дні з текстом, осліпли від напруження і кінець кінцем викинули білий прапор. Пам'ятаєте? Ми визнали себе переможеними.
Він весело засміявся, немов таке визнання могло викликати радість у слухачів.
— Тоді, в обстановці трагічної безвиході, полковник Манов згадав про колишнього співробітника шифрувального відділу, відомого вченого — професора Найдена Найденова. Коли людина тоне, вона хапається за соломинку, так? Але, як ви знаєте, ця людина в галузі розшифрування не соломинка, не деревина і навіть не рятувальний катер, а справленій океанський пароплав. Як позаштатний секретний співробітник відділу він приніс нашій контррозвідці таку велику користь, якої всі ми, штатні розшифровувачі, не принесли за все своє службове життя.
- Предыдущая
- 17/29
- Следующая
