Выбери любимый жанр

Спляча красуня - Гуляшки Андрей - Страница 12


Изменить размер шрифта:

12

— Якщо так, то ми з вами, сусідо, налагодимо міцні й постійні творчі зв'язки! — Губи професорові розтяглися в щасливу, але все ще непевну усмішку.— Я, звичайно, маю на увазі поважні ребуси, з алгебраїчними транспозиціями, циклами, круговими інтегралами та диференціальними рівняннями. Над цим варто помізкувати. Як ви гадаєте?

— Я такої ж думки, як і ви,— засміявся Авакум. Йому було приємно бачити вогники, що засяяли в очах цієї паралізованої людини.

— Тоді вважайте нашу зустріч за щасливу подію у вашому парубоцькому житті, дорогий сусідо. Я маю найкращі європейські збірки математичних ребусів. До речі, чи не зробите ви мені честі, повечерявши разом зі мною?

Не дочекавшись Авакумової відповіді, професор поспішив натиснути кнопку маленького дзвоника біля телефону.

— На жаль,— сказав він,— є ребуси, в яких чимало різних дурниць, скажімо, літературного або музичного характеру. Одного разу мені довелося попросити нашу філармонію надіслати мені нову партитуру моцартівського концерту, щоб з'ясувати відношення між цілими та четвертними нотами.

Зайшов кухар і виструнчився біля дверей. Він наче не помічав Авакума або вдавав, що не помічає його.

— Вечерю на двох,— сказав професор, кивнувши злегка на гостя.

— На чотирьох, професоре! — поправив його досить безпардонно кухар. І через те, що професор глянув на нього здивовано, додав, так само безцеремонно посміхаючись: — А ваш племінник з нареченою?

Фамільярність кухаря не розсердила професора.

— Гаразд, сервіруй на чотирьох.— Професор махнув рукою, і огрядна постать кухаря зникла за дверима.— Пробачте за паузу,— сказав він і, помовчавши трохи, провадив з тією самою балакучістю: — Що ж до труднощів літературного характеру, то я дещо придумав, і ви пересвідчитесь: це дуже практично. Я склав класифікацію за алфавітом усіх найвідоміших письменників та їхніх творів — з допомогою бібліографічного інституту, звичайно, бо в літературі я справжній невіглас. Тепер у моїй картотеці майже всі найвідоміші світові письменники і всі найвідоміші твори — за початковими літерами їхніх назв. Я готуюся скласти також картотеку головних героїв цих творів — теж за початковими літерами. Робота досить копітка, але, як ви самі пересвідчитесь, дуже корисна.

І ось чому. Не так давно мені довелося працювали над загадкою, ключ до якої був у розв'язанні рівняння четвертого ступеня. Це не становило б для мене ніяких труднощів, якби числове значення однієї з величин не було зашифроване «літературно». Отже, йшлося про число, квадратний корінь якого відповідав би порядковому номеру тієї літери латинського алфавіту, з якої починається прізвище автора відомого роману. А назва цього ж роману починається з літери «Є». Шифр, на перший погляд, елементарний, та спробуйте розгадати його! ,.

— Справді,— промовив Авакум. Він закурив сигарету і затягнувся.— Вам пощастило відгадати це таємниче число?

— О! — кивнув професор. В його очах засяяли переможні вогники. На восковому обличчі старого чоловіка вони нагадували мерехтіння цвинтарних лампад.— Я, здається, вже казав допіру, що мені досі не траплялося задачі, якої б я нє міг розв'язати. У даному разі мені дуже допомогла картотека. А картотеку творів я довів якраз до літери «Є» включно.

— І ви встановили, що число, яке ви шукаєте,— «4»,— сказав Авакум, струшуючи попіл з сигарети. Він говорив ніби всупереч своїй волі, шкодував, але не міг стриматись.— Автор Бальзак, а твір, якщо не помиляюсь, «Євгенія Гранде».

Лампадки на восковому обличчі професора спалахнули, наче ліхтарі, і одразу ж згасли. Він став наче ще блідішим і виснаженішим.

— Ви що,— сказав професор і кілька секунд дивився на Авакума, роззявивши рота. Його штучні зуби вилискували синявою, можливо, через колір губ, які тепер здавалися майже фіолетовими.— Чи не розв'язували ви часом цей ребус? Ви одержуєте журнал «Enigmes Mathematigues» [«Математичні ребуси»].— У нього ще була невелика надія, він ще сподівався чогось.

Авакум похитав головою і повернувся до широкого вікна, що виходило на вулицю. Вже почало смеркати. Йшов дощ.

— Дивуюсь, як тоді ви припустилися цієї помилки, розкриваючи дужки,— тихо сказав професор.

— Мабуть, випадково, зовсім випадково,— стримано всміхнувся Авакум.

Внизу хтось подзвонив. Товстун кухар когось вітав, регочучи.

7

Ось як потрапив Авакум у дім доктора фізико-математичних наук Найдена Найденова. На перший погляд, випадково, принаймні якщо тут і була причина, то незначна,— в житті такі причини стоять лише на одну сходинку вище за випадковість.

Одного разу — це сталося десь так за місяць до його першої зустрічі з професором,— коли Авакум повертався додому з лісу, йому здалося, ніби з професорового будинку вийшов якийсь знайомий йому чоловік. У темряві Авакум не міг добре розгледіти його обличчя, тим більше що той був у низько насунутому на чоло капелюсі. Чоловік швидкою ходою дійшов до першого перехрестя, де його чекала машина з погашеними фарами. Світилися лише підфарники. Коли чоловік підійшов до машини, шофер завів мотор і відчинив дверцята. Машина рушила раніше, ніж чоловік плюхнув на сидіння.

Авакум не встиг розгледіти обличчя, не зміг прочитати номера машини. Проте постать, манера носити капелюха, хода чоловіка здалися йому знайомими. А що машина була «татра», свідчили обриси корпусу та характерний гул мотора.

Чоловік, якого Авакум начебто пізнав за одягом і ходою, не міг мати нічого спільного з паралізованим професором-пенсіонером. Уявити щось подібне здавалось навіть дивним. Та й «татра» тут була ні до чого.

І Авакум перестав думати про ту зустріч. В усякому разі, вирішив не думати. Адже його на певний час звільнили від оперативної роботи і заборонили навіть по-аматорському займатися подібними справами. Він поважав дисципліну, хоч у глибині душі й ставився зі скептичною іронією до деяких її формальних положень.

Так чи інак, важко припустити, щоб саме цей випадок з таємничим чоловіком став причиною знайомства Авакума з професором. А хіба помилка, якої він припустився при розкритті дужок, не випадковість? Навмисно чи ненавмисно, але з того вечора Авакум став частим гостем в особняку із заскленим еркером — крайньому будинку на вулиці Латина.

А вона, Прекрасна Фея, немов передчувала, що стрінеться того вечора з такою незвичайною людиною. Вона наділа небесно-блакитне плаття з шовкової тафти, бо воно найкраще гармоніювало з кольором її волосся — золотасто-русявого, мов нагріта сонцем живиця, приколола до грудей малесеньку білу троянду, напахтилася ніжними парфумами і майже не пофарбувала губ — вони і без помади мали колір гвоздики, яка щойно розпустилася. Плаття на ній було без викоту, зате щільно облягало її наче виточену фігуру, відверто окреслюючи досконалі форми. А втім, вона, усвідомлюючи свою чарівність, як усяка молода жінка, відчувала потребу показати себе. Руки її, оголені до плечей, були ніжні, навіть тендітні, і на відміну від того, що підкреслювало її плаття, чарівно жіночні. Вони здавалися спокійними і стриманими і ніби обмірковували свої рухи, перш ніж їх зробити.

Авакум ще перед тим, як почув ім'я дівчини з уст професора, вже знав, хто вона. Він пізнав Марію Максимову, як тільки вона з'явилась у дверях.

— О! — вигукнув він, підводячись зі стільця.— Кохана Дерев'яного принца! Який сюрприз! — І запанібрата подав їй руку. Вона належала до типу жінок, які не спонукають чоловіків поводитися з ними стримано й офіційно.

Авакум бачив її в ролі Принцеси в балеті Бартока «Дерев'яний принц». Пихата і легковажна красуня вважала за краще мати своїм коханим нехай навіть дерев'яного чоловіка, зате з короною на голові і з князівською мантією на плечах. Простий смертний її не цікавив — правда, він був молодий, але чого варта молодість без корони та князівської мантії? Вона мала б доскочити свого — з цією білою трояндою на грудях і в цьому платті з тафти, яке так спокусливо обпинало її стегна.

— Так,— сказала вона і подала йому маленьку гарну руку,— кохана Дерев'яного принца. Я та — дурненька.— І хтозна-чому не поспішала відняти руку, наче рука його була їй добре знайома.

12
Перейти на страницу:
Мир литературы