Київські бомби - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 14

• Предыдущая
• 14/62
• Следующая

Піднялася назустріч Штерну тільки Фаїна: сидячи за круглим столом у центрі кімнати, вона займалася зовсім не жіночою справою, котра, втім, захопила її так само, як кожного з чоловіків — піротехнічні ідеї, карти та читання. Жінка чистила револьвери, розібравши кожний окремо, розклавши деталі на окремих же білих полотняних клаптях та орудуючи маслянкою так, як швачки — голкою з ниткою.

З Фаїною старший уже встиг сьогодні побачитися. Після того, як почалося на Володимирській і філери заметушилися, на мить втративши його, Штерн скористався шансом уповні. Вирвавшись із лещат стеження, дременув дворами, плутаючи сліди та скидаючи навіть натяки на «хвости», пересидів у трактирі на Липках, а тоді рушив униз, на Поділ — там, на Яро­славській, неподалік «Асторії», ще раніше визначили місце, де буде чекати Фаїна з візником. Правда, цього разу вона прогулювалася сама, завбачливо відіславши Вольфа повертати орендований транспорт. Фая зробила поправку на обставини, вона завжди так чинила і була єдиною з групи, кому Штерн це без жодних додаткових пояснень дозволяв.

— Ну? — запитала коротко. — Що там?

Зараз Фаїна теж трохи грала, втім не переграючи. Адже загалом уявляла собі, про що зараз піде мова. Поговорити вони тоді, на Подолі, встигли дуже коротко. Вона знала — часу буде замало, тож швидко все обдумала й виклала Штерну власні міркування. Висновків не робила, і це теж вважалося її особливістю. За собою вона залишала право діяти відповідно до обставин, що складалися на дану хвилину. Проте право аналізувати, підсумовувати, робити глобальні висновки, будувати стратегічні плани та приймати рішення щодо діяльності групи Фаїна без жодних застережень віддавала керівнику.

— Там? — перепитав Штерн, пройшов до столу, завмер, роздивляючись розібрану зброю так, ніби бачив подібні іграшки вперше, тоді підняв очі на Фаїну, далі обвів поглядом інших. — Там — нічого. Зовсім нічого. Крім того, що топтуни підчепили мене за Либіддю[37], так, наче чекали, коли вийду до них.

— Вломили? — не стільки поцікавився, скільки запитав сам у себе Малюта, тут же киваючи: — Вломили, вломили.

— Вірно, але з цим ще розберемося. Є деякі думки. Та є й ін­ше, — відступивши на крок від столу й ставши так, аби бачити всіх і щоб усі теж бачили його, кожен зі свого місця, Штерн клацнув пальцями. — Сьогодні дещо сталося.

— Що? — спитав Гірш зі свого кутка.

— Нехай це пояснить Левін, — мовив Штерн холодно.

— Хіба Левін вам ребе, аби пояснювати суще? То батько мій ребе, у нього питайтеся, — блазнювато, за прикрою для Штерна звичкою сказав той.

— Не кривляйся. Хто тебе уповноважував? Ми слухаємо. Чого я не знаю про нашу групу, Левін?

— Мене? — щиро здивувався він, тепер випроставшись і сівши. — Мене? Які повноваження, ти про що, Штерне?

Замість відповіді той глянув на Фаїну. Молода жінка теж підвелася, відчеканила сухо, дивлячись прямо на Левіна, але говорячи не до нього:

— Був сигнал тривоги. Я вказала на нього товаришу Левіну. За планом акція повинна була згорнутися. Група переходила до операції прикриття товариша Штерна. Левін вирішив інакше.

— Ну нате вам! — вигукнув той. — Хіба я не пояснив…

— Зараз, Левін, ти будеш пояснювати мені, чому вирішив не виконувати мого наказу! — Голос Штерна більше не віяв холодом — креснула крига.

Тепер уже Левін звівся на рівні.

— Ми готували акцію місяць, Штерне. Це всі знають. Хотілося бити напевне, того вимагає момент, і ти це знаєш краще за мене. Я не варюся в партійних смолах, Штерне, я на лінії вогню. Для мене є одна доцільність: виконати вирок, винесений від імені партії соціалістів-революціонерів. Євсєєв повинен був здохнути сьогодні, і цього шансу в нас ніхто не забирав. Те, що почалося потім…

— До того, що було потім і до чого ми не маємо відношення, повернемося, коли на те буде час, — зупинив його Штерн, знову хруснувши пальцями. — Ти так само, як і я, не зможеш згадати такого випадку, коли вирок не виконувався. Може, ти не знаєш історії революційного руху?

— Я практик, — так само сухо нагадав Левін.

— Звичайно, ти практик, — легко погодився Штерн, і решта групи відчула, як повітря невеличкої вітальні в дачному будиночку починає заряджатися електрикою. Ці розряди навіть при бажанні можна було помітити, але повітря й без того почало нагадувати атмосферу, котра зазвичай буває перед травневою грозою.

Між Штерном і Левіним подібне виникало останнім часом доволі часто, але як передбачити це, так і звикнути до цього ніхто з бойовиків не міг. Утішало це чомусь тільки Фаїну.

— Так, може, ти скажеш, практику, скільки часу наші товариші готували страту Плеве? І чого коштувало виконати, нарешті, партійний вирок[38]? — повів далі Штерн. — Чи раптом ти забув, скільки років борці з «Народної волі» наближали те саме перше березня[39]? Царський сатрап Євсєєв нікуди від нас не подівся, йому просто нема куди діватися. Виконати вирок — справа нашої честі, честі нашої бойової групи, бойового відділення нашої партії. Тобі, Левін, практику, як сам кажеш, це напевне мусить бути відомо. Тим не менше, ти приймаєш самовільне рішення продовжувати акцію.

— Чим ставиш під загрозу подальшу долю товариша Штерна, — додала Фаїна, ніби ставлячи крапку в розмові, яку сама з подачі старшого й почала.

— Товариш Штерн стоїть перед нами. Живий та здоровий. І ні для кого не секрет, що про свою особисту безпеку товариш Штерн дбає сам, — тепер Левін говорив, перейнявши тактику опонентів — про присутніх у третій особі, звертаючись до решти, мов до арбітрів, хоча ані Малюта, ані Гірш, ані Вольф у групі від часу її створення нічого самі не вирішували.

— Це не твоя заслуга, Левін, — відрізав Штерн.

— Я і не претендую, — розвів той руками.

— Справді? Не претендуєш? Зовсім ні на що? Тоді хто тобі дав право не виконувати наказу, проговореного заздалегідь, натомість віддаючи свій?

— Обставини вимагали, — вперто гнув своє Левін. — У нас тут що відбувається? Партійний суд чи прави?ло босяцьке? Всім дуже хочеться це знати, Штерне. Бо подібні розбори вже починають входити в коло…

— Не прикривайся партією. Тим більше що прикриватися нема чим. Цілісної організації соціалістів-революціонерів уже рік як не існує.

— Чому ти раптом про це згадав?

— Аби ти не пересмикував карти, Левін. Немає центрального комітету. Тут, у нашій організації, дисципліна не партійна. А тут, у цьому будинку, не бордель на Ямській, — відрізав Штерн. — Значить, інші члени групи виконують мої накази. Не партійні, мої, Левін. — Для переконливості він ткнув себе пальцем у груди. — Ще — чітко дотримуються правил. Усякий раз я думаю, що така наша розмова остання, і всякий же раз прикро помиляюся. Я ціную тебе, Левін, і…

— А Фаїна? — перервав його раптом той. — Товариш Фаїна чого ж?

— До чого тут товариш Фаїна? — питання справді заскочило Штерна, із цього боку він не чекав нападу.

— Бо сьогодні не тільки я порушив дисципліну… Хоч цього не визнаю, але якщо ти хочеш так думати — думай. Про мене поговорили, далі Фаїна на черзі.

— З якого переляку ти ставиш мене раптом у якусь чергу, Левін? — брови Фаїни стрибнули вгору.

— Бо всі вже завдяки тобі знають про мої гріхи. Час винести на загальний суд твої.

— Тут не суд, — мовив Штерн. — Поки що не суд.

— Значить, просто поговоримо, — легко погодився Левін. — Я не знаю, хто виступив соло сьогодні на Прорізній, кого ще цікавили наші пасажири. Вже начувані, вбито якогось товариша прокурора. Між іншим, під шумок і ми могли долучитися, зігравши з ними дуетом, довівши до кінця наші справи. Та не про те мова: Фаїна — товариш Фаїна — допомогла втекти одному з них, тому криворукому метальнику. Їхня група перетягнула на себе увагу, наші опинилися поза нею. Але дії Фаїни, реальні дії, не ті, котрі лише обдумувалися на ходу в критичний момент, ставили під загрозу нашу групу швидше. Не кажу вже про грубе порушення правил конспірації. То як, готовий говорити про це, Штерне? Чи в нашій групі єдиний хлопчик для биття — Левін?

• Предыдущая
• 14/62
• Следующая