Пригоди Тома Сои?єра - Твен Марк - Страница 29

• Предыдущая
• 29/45
• Следующая

Зате Том був знову вільним хлопцем - це теж багато значило. Тепер він міг курити й лаятися скільки завгодно. Але, на здивовання своє, він помітив, що йому цього зовсім не хочеться. Саме тому, що не було ніякої заборони, всі його гріховні бажання зникли і втратили свою принадність.

Незабаром Том помітив, що такі бажані колись канікули почали ставати ніби нудними.

Він заходився був писати щоденника, але за три дні нічого особливого не сталось, і він кинув.

Та ось до міста приїхав негритянський оркестр і справив на всіх велике враження. Том і Джо Гарпер теж зібрали собі групу музикантів і були щасливі аж два дні.

Навіть святкування 4 липня майже провалилося. Цього дня був великий дощ: отже, процесія не відбулась. А найбільша людина в світі (так принаймні думав Том), містер Бентон, справжній сенатор Сполучених Штатів, розчарував усіх, бо виявилося, що він зовсім не був велетнем двадцяти п'яти футів заввишки, а найзвичайнісіньким чоловічком.

Приїхав цирк. Хлопці три дні гралися в цирк у наметі з старих килимів. Плата за вхід була: три шпильки з хлопця, дві - з дівчини. А потім і цирк набрид.

Потім з'явилися гіпнотизер і френолог, та й вони поїхали геть, і стало ще нудніше.

Відбулося кілька вечірок для хлопчиків і для дівчаток. Але влаштовувались вони так рідко, що проміжки між ними відчувались як біль.

Беккі Течер поїхала на літо з батьками до свого рідного містечка Константинополя. Після її від'їзду життя ніби потьмарилось.

Увесь час Тома гнітила жахлива таємниця вбивства. Вона, подібно до гнійної рани, мучила його впертим, невгамовним болем.

І раптом Том захворів на кір.

Протягом двох довгих тижнів хлопець лежав у постелі, наче в'язень, байдужий до цілого світу. Хвороба була важка. Ніщо не цікавило Тома. Коли він, нарешті, став на ноги і слабкими кроками пішов по місту, сумну зміну помітив він скрізь і всюди. Всі впали в релігійну гарячку, - не тільки дорослі, а навіть хлопці й дівчата. Том блукав, марно сподіваючись побачити хоч одного грішника, але всюди на нього чекало розчарування. Він пішов до Джо Гарпера, але той вивчав біблію, і Том зажурено поквапився піти від цього гнітючого видовища. Він почав розшукувати Бена Роджерса, але виявилося, що Бен відвідує бідних жителів з кошиком релігійних книжок. Він побіг до Джіма Холліса, а той почав запевняти його, що кір був небесним застереженням грішникові. Кожна нова зустріч додавала ще більше до його смутку. І коли, у відчаї, він спробував втішитися на грудях у Гекльберрі Фінна, той зустрів його цитатою з біблії. Цього Том не витримав: серце його лопнуло. Він ледве дійшов додому і впав у ліжко, почуваючи, що один тільки він у цілому містечку грішник, приречений на муки вічні у пеклі.

Цієї ночі була жахлива буря. Дощ лив, грім гримів, блискавки спалахували.

Том закрив ковдрою голову і злякано чекав своєї загибелі… бо в нього й тіні сумніву не було, що весь цей шарварок вчинено через нього. Він був певний, що своїми гріхами занадто довго роздратовував вищі сили - і ось йому кара. Щоправда, коли б хто надумався вбити блощицю з артилерійської батареї, Том визнав би це за марну трату сил і снарядів, але він нічого дивного не бачив у тому, що небо послало такі дорогі громи й блискавки, щоб знищити таку нікчемну істоту, як він.

Помалу буря вщухала і пройшла, не виконавши свого головного завдання. Першим бажанням хлопця було подякувати богові і постаратись виправитися. Потім він вирішив трохи почекати, бо грози може більше й не буде.

Наступного дня знов довелося кликати лікарів: до Тома повернулася хвороба. Три тижні пролежав він на спині, і цей час видався йому довгим, як ціла вічність. Коли нарешті Том вийшов із дому, він навіть не радів, що смерть не взяла його. Він пам'ятав, яким самотнім і безпритульним був він останнім часом. Він ліниво почвалав вулицею і побачив, що Джім Холліс разом з іншими хлопцями судить кішку за вбивство пташки. Жертва кішки була тут же. Далі під кущами сиділи Джо Гарпер і Гек Фінн і вминали украдену диню. Бідолахи! До них, як і до Тома, повернулась колишня хвороба.

Розділ двадцять третій

Порятунок Мефа Поттера

Нарешті сонна атмосфера була струшена і дуже міцно. Призначено було день суду над убивцею. Тепер у містечку тільки про це й говорили. Том не знав, куди сховатися від розмов. Кожен натяк на вбивство змушував його тремтіти, бо нечиста совість підказувала йому, що такі розмови ведуться для того, щоб піймати його. Правда, він не знав, як могли б довідатись, що він знає дещо про вбивство, але міські пересуди не могли не бентежити його. Тома весь час кидало в жар. Він одвів Гека в затишне місце, щоб поговорити по щирості. Треба ж було хоч на деякий час дати волю своєму язикові і поділитися з товаришем. До того ж Том хотів ще раз довідатися, чи Гек не проговорився.

- Геку, ти кому-небудь казав про це?

- Про що?

- Знаєш, про що…

- Ага! Звичайно, ні.

- Ані слова?

- Ані словечка, щоб мені з місця не зійти. А чого ти питаєш?

- Так. Я боявся.

- Ну, Томе Сойєре, нам і двох днів не прожити, якщо ми проговоримось. Ти ж це сам знаєш.

Томові полегшало. Помовчавши, він спитав:

- Геку, ніхто не може тебе змусити проговоритися?

- Мене? Е, ні. Коли б я хотів, щоб цей диявол-метис утопив мене в річці, тоді либонь.

- Ну, все гаразд. Я так думаю, що ми можемо не боятися нічого, поки тримаємо язика за зубами. Але - заприсягнімось ще раз. Так вірніше буде!

- Згода.

І вони знов надзвичайно урочисто заприсяглися.

- А про що балакають, Геку? Я наслухався всячини.

- Про що балакають? Та все одне - Меф Поттер, Меф Поттер, Меф Поттер, та й годі. Мене аж в жар кидає. Хоч би сховатися кудись.

- Отаке й зі мною! По-моєму, він пропаща людина! Йому смерть! А тобі не буває шкода його… іноді?

- Дуже часто… так, дуже часто. Непутяща він людина. Але ж він і зла нікому не робить. Нікому ніколи. Ловить собі рибку - заробляє, щоб випити. А потім швендяє… Та, боже мій, адже ж всі ми такі. Принаймні більшість із нас: попи, наприклад, тощо. Але він дуже добрий: одного разу він віддав мені піврибини, а сам голодний лишився. І частенько він захищав мене і визволяв з біди!

- А мені він лагодив повітряних зміїв і прив'язував гачки до вудочок. Хотів би я, щоб ми допомогли йому втекти з в'язниці.

- Отакої! Як же ми допоможемо йому, Томе? Та це й ні до чого. Він утече, а його піймають.

- Так, піймають. Це правда. Але я прямо чути не можу, коли вони лають його казна-як, а він зовсім не винний.

- Я теж, Томе. Розумієш, я чув… говорять, що він найкровожерніший убивця в нашому штаті, і дивуються, як це його досі не повісили!

- Весь час отаке говорять. Я чув, як казали, що коли суд його виправдає, то його повісять за законом Лінча¹³.

- Так і зроблять, повісять.

Довго говорили хлопці, але розмова мало їх заспокоїла. У присмерку вони пішли вештатися біля маленької самітної в'язниці, мабуть, з невиразною надією, що сталося щось таке, що розв'яже всі їхні труднощі. Але нічого не сталось: очевидно, ні ангели, ні добрі чарівниці не зацікавилися нещасним в'язнем.

Хлопці зробили те, що робили частенько й раніше: підійшли до ґрат і дали Поттерові трохи тютюну й кілька сірників. Він сидів на першому поверсі, і вартових поблизу не було.

Його вдячність за такі подарунки й раніше бентежила їхню совість. А цього разу вона вразила їх ще більше. Вони почували себе боягузами й останніми зрадниками, коли Поттер сказав їм:

- Дуже добрі ви були до мене, хлопці, ніхто в цьому містечку не жаліє мене. Лише ви самі. І я не забуду цього, не забуду. Частенько я кажу собі: адже я колись лагодив усім хлопцям повітряних зміїв і всякі речі, показував їм, де краще ловиться риба, приятелював з ними і допомагав їм, як тільки міг. Тепер усі забули старого Мефа, коли він ускочив у біду. Але Том не забув і Гек не забув - вони не відцурались мене, - кажу я, - і я не забуду їх… Ох, хлопці, я зробив жахливу річ - я був п'яний, з глузду з'їхав… ось воно й сталось… А тепер мене за це на шибеницю поведуть… І це справедливо, справедливо… Та й краще це, слово честі, краще. Ну, не будемо говорити про це. Не хочу я вам настрій псувати; ви ж завжди допомагали мені. Я тільки ось що хочу вам сказати: ніколи не пийте цієї проклятої горілки, то ніколи за грати не потрапите. Станьте-но трохи вбік, ось так! Приємно бачити обличчя друзів, коли ти вскочив у таку халепу, і ніхто не приходить сюди, крім вас… Милі, приязні обличчя… А станьте-но один одному на плечі, щоб я міг торкнутися вас. Ось так. Дайте потисну руку - ваші руки пролізуть крізь грати, а мої лапи занадто великі. Маленькі рученята, слабенькі, але вони таки здорово допомогли Мефові Поттеру і ще більше допомогли б, якби тільки могли.

• Предыдущая
• 29/45
• Следующая