Выбери любимый жанр

Таємниця зміїної голови - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 14


Изменить размер шрифта:

14

Одначе просто так, без пригод, вдалося перетнути лише майдан. Щойно старий, хлопець, дівчина та страус зайшли до залу очікування, до них відразу посунув міліцейський патруль. Причому відразу з двох боків, беручи по ходу руху всіх у кільце. Збоку могло видатися: просто зараз озброєні пістолетами та гумовими кийками міліціонери збираються захопити та знешкодити банду небезпечних злочинців.

— Ану, стійте, — тихо мовив дід Гайдамака, виступаючи трошки вперед. — Тепер, мабуть, моя буде черга.

Щойно так сказав, як міліція оточила їх, а старший, пузатий та з погонами, приклав руку до козирка форменого кашкета.

— Лейтенант міліції Недогибченко! Ваші документи!

— А що ми зробили? — мирно поцікавився дід. — Ось у нього, наприклад, точно нема документів, — старий кивнув на страуса. — То що йому за це буде? Ви його заарештуєте?

— Послухайте, шановний, ось не треба нам, як той казав, тюльку травить! — підніс голос міліціонер Недогибченко. — Хто вас знає, що ви за люди…

— Він — точно не людина, — дід Гайдамака потріпав Футбола по гнучкій лисій шиї.

— Це страус, — вирвалося в когось із патрульних.

— Бачте, це страус, — старий задоволено глянув на Недогибченка. — Молодці, хлопці. Добре працюєте. Невідому особу встановили за секунди! То ми можемо йти?

— Так, пане… Гражданін… Товаріщ… Тьфу! — міліцейський лейтенант сам заплутався, навіть не міг придумати, що й сказати.

— А ви чого плюєтеся тут, пане офіцер? — строго запитав дід Гайдамака.

— Так, по-хорошому ви не хочете, — видно, міліціонер вирішив застосувати звичну та знайому тактику в розмові з тими, хто йому чимось не сподобався. — Зараз я викличу сюди патруль, і там з вами розберуться!

— Що з нами не так? — здивовано поцікавився старий.

— Звідки я знаю, де ви стравуса цього взяли! Може, ви його десь украли!

— Скажіть, пане офіцер, — дід Гайдамака хитро глянув на Недогибченка, — що, сьогодні по радіо передавали про викрадення страуса? Якщо це сталося десь у Зімбабве, то це — не ми! І потім: коли щось крадуть, це вкрадене намагаються заховати. А нашого друга ми не ховаємо. Навпаки — йдемо собі вільно та спокійно, як люди з чистою совістю.

Не знаючи, що відповісти, лейтенант підніс до вуст рацію, точно вже збираючись викликати серйозну підмогу. Льонька мимоволі втягнув голову в плечі. Все це йому дуже не подобалося. Та старий жестом зупинив міліціонера.

— Ви мене послухайте, пане офіцер. Будьте мудрим. Про що ви зараз доповісте якомусь там своєму начальству? Що в Києві на залізничному вокзалі гуляють старий дід, двоє школярів та африканський страус? Знаєте, що у вас запитають ще? Чи нема там десь поряд слона… Або мавпи… Краще не робіть цього, пане офіцер.

Недовго вагався лейтенант Недогибченко. Опустив рацію, обсмикнув кітель, набуваючи в очах молодших за званням блюстителів порядку поважнішого вигляду.

— Усе ж таки, господа, отак гулять із стравусом не положено.

— Це десь написано? — вирвалося в Галки.

— Ач, грамотні діти пішли, — гмикнув Недогибченко. — В мене теж таке… Начитаються своїх книжок… Так, ладно. Що ви хоч забули на вокзалі?

— Нічого не забули. Купимо зараз квитки та поїдемо в Подоляни. За розкладом найближчий поїзд туди — через півтори години. У касах черги. Може, якось допоможете, аби ми з птахом у черзі не стовбичили?

Міліцейський лейтенант вказівним пальцем збив на потилицю форменого кашкета. Тоді раптом здригнувся, мов мішком його ззаду стукнули, крутнувся на п'яті, грізно оглянув натовп цікавих пасажирів.

— Шановні, чого ви тут не бачили? Пташки? Поїзди ваші без вас поїдуть! Розходимось, розходимось, звичайна курка, тільки велика!

Дарма він так сказав. Ще точно не досліджено, чи розуміють африканські страуси людську мову. Але точно відомо: слово «курка» дуже добре розуміє українізований страус Футбол. І дуже це слово благородному птахові не подобається. Тому Футбол витягнув шию, загрозливо клацнув дзьобом, навіть готовий був копнути кривдника. Галка вчасно поклала йому руку на спину, інакше хто знає, чим би завершилася для всієї компанії ця невеличка дорожня пригода.

А Недогибченко і не помітив нічого, надто перейнявся своїми думками. Умовивши таки людей розійтися, він знову повернувся до діда.

— Добре… Ось взяли ви квитки, скажімо. А як же птах? Для них, здається, квитків ще не придумали.

— Папуг же возять у клітках, — подала голос Галка.

— Ага, тільки він у вас без клітки. І зовсім не папуга, дівчинко!

— Це ви правильно говорите, — серйозно зауважив дід Гайдамака. — Ось у цьому, пане офіцер, суть цілого нашого експерименту.

— Експерименту?

— Так точно, пане офіцер, — старий правив своєї впевнено. — Бачте, собак возити можна. Котів можна. Навіть папуг чи канарок. Тим часом у нас чим далі, тим більше стає страусових ферм. І досить скоро страус стане такою ж домашньою твариною. Тому ми проводимо перший в Україні експеримент по здатності людини та страуса існувати разом. Усе, ясна річ, знімається на відео.

— Де? — міліціонер перелякано закрутив головою. — Де знімають? Хто дозволив?

— Прихована камера, наче так це називається, — не моргнувши, видав старий. — Ви не про це думайте, пане офіцер. Краще уявіть, який вигляд ви матимете потім на відео. Ось напишуть вчені, що охоронці порядку не сприяють цікавим дослідам…

Недогибченко швидко поправив кашкета, виструнчився, обсмикнув кітель. Те ж саме зробили інші, а один, зовсім молодий, навіть нагнувся й тернув носаки черевиків рукавом.

— Значить, так, шановні, — поважно кахикнув міліціонер. — Українська міліція всіляко сприяє науковим експериментам. Тому зараз ми самі проведемо вас до спеціальної каси. Там можна взяти квитки без черги. Якщо проблеми які — з начальником поїзда вирішимо, не хвилюйтеся, шановний… Як вас, до речі?

— Професор Гайдамака, — дід теж викотив груди колесом, навіть трошки надув щоки. — Доктор орнітологічних наук. Будемо вам дуже вдячні за допомогу, пане офіцер!

— Тоді гайда! — вигукнув страж порядку і тут же поспішив уперед.

Інші міліціонери посунули за ним. Компанія мандрівників трошки відстала і Льонька захоплено смикнув старого за лікоть.

— Ну діла, діду! Ну ти й придумав! Слухай, класно! Круто! Крутезно! Я б так не зміг!

Старий Гайдамака задоволено посміхнувся у вуса.

— А ти, онучку, думав, я завжди наш місцевий музей сторожував? Були й ми молодими, були і в нас історії. Потім колись мо' щось розкажу… для науки. А тобі для початку треба за книжки взятися, фантазія відразу запрацює. Тепер давайте швидше, бо й, правда, поїзд без нас піде.

Розділ 16

У якому стає зрозуміла користь від страусів на залізниці

Аж до самої колії, де стояв потяг, котрий їхав через Подоляни, компанію зі страусом уже ніхто не зупиняв. Воно зрозуміло: якщо поруч міліція, значить — усе в порядку, хлопці контролюють ситуацію і все законно. Отже, знайте: в супроводі стражів порядку страуси цілком можуть ходити по вокзалу.

Правда, спочатку касирка не дуже-то й хотіла давати квитки. Бо справді не знала, чи можна з таким птахом проходити до вагона.

Тут уже дід Гайдамака почав сердитися не на жарт:

— Послухайте, ми купуємо ціле купе! Ось гроші, будь ласка! — старий акуратно просунув купюри у віконце каси. — Ви нам дайте квитки. А ми вже самі розберемося, кого або що в цьому купе перевозити!

— Вибухівку не можна, — нагадала чомусь касирка, позираючи зі свого місця на дивовижного птаха. — Ще ці, як їх… Речовини отруйні.

— Він не вибухне, — заспокоїв касирку дід. — І зовсім не отруйний. До речі, його Футболом звати.

— Отак! — стрепенувся міліцейський лейтенант. — Може, він ще й до футбольного чемпіонату має стосунок?

— А ви як думали! — старий багатозначно підніс догори пальця. — Так що це, можна сказати, державна справа і корисний для держави екземпляр.

14
Перейти на страницу:
Мир литературы