Гаррі Поттер і таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 8

• Предыдущая
• 8/88
• Следующая

— Так, — в один голос відповіли Гаррі й Рон.

— Драко Мелфой, — пояснив Гаррі. — Він мене ненавидить.

— Драко Мелфой? — перепитав, обертаючись, Джордж. — То часом не син Луціуса Мелфоя?

— Мабуть, це не таке вже й поширене прізвище, правда? — відповів Гаррі. — А що?

— Я чув, як тато розповідав про нього, — пояснив Джордж. — Він був великим прихильником Відомо-Кого.

— А коли Відомо-Хто щез, — додав Фред, повернувши голову до Гаррі, — Луціус Мелфой виправдовувався, що ні до чого непричетний. Лайно собаче!.. Тато каже, що він був серед найближчих спільників Відомо-Кого.

До Гаррі й раніше долинали такі чутки про родину Мелфоїв, тож тепер він анітрохи не здивувався. Порівняно з Мелфоєм Дадлі Дурслі видавався добрим, уважним і дбайливим хлопчиком.

— Я не знаю, чи Мелфої мають ельфа-домовика, — засумнівався Гаррі.

— Ну, хоч невідомо, чий то ельф, але він, безперечно, належить давній чаклунській родині, і то досить заможній, — сказав Фред.

— Еге ж, мама завжди мріяла про ельфа-домовика, що прасував би білизну, — додав Джордж. — Але натомість ми маємо тільки старого паршивого упиря на горищі та купу гномів у саду. Ельфи-домовики водяться у давніх великих маєтках, замках і подібних до них місцях, а в нашій розвалюсі їх годі й шукати.

Гаррі мовчав. Судячи з того, що Драко Мелфой завжди мав усе найкраще, його родина купалася в чаклунському золоті. Він легко міг уявити Мелфоя. який самовдоволено походжає по своєму великому замку. Ну, а вислати родинного слугу, щоб той не пустив Гаррі до Гоґвортсу, це якраз у стилі Мелфоя.

Невже Гаррі був такий дурний, що повірив тому Добі?

— Хай там як, але я радий, що ми тебе забрали, — сказав Рон. — Знаєш, як я переживав, коли ти не відповів на жодного листа. Спочатку я думав, що то винна Ерола…

— Хто це?

— Наша сова. Дуже стара. Їй уже частенько бракує сил доставити пошту. Тоді я хотів позичити Гермесу…

— Кого?

— Теж сову. Мама з татом купили її для Персі, коли його призначили старостою, — сказав з переднього сидіння Фред.

— Але Персі не позичив її мені, — пояснив Рон. — Сказав, що вона йому потрібна.

— Персі цього літа взагалі дуже дивно поводиться, — спохмурнів Джордж. — Він справді відіслав цілу купу листів і годинами сидить замкнений у своїй кімнаті. Не розумію, скільки можна натирати той значок старости?.. Фред, ти занадто відхилився на захід, — додав він, показуючи на компас на панелі приладів.

Фред повернув кермо.

— А чи знає ваш тато, що ви взяли його машину? — поцікавився Гаррі, здогадуючись, якою буде відповідь.

— Ну-у… ні, — відповів Рон, — він сьогодні на роботі. Сподіваюся, ми встигнемо поставити її в гараж так, щоб мама не помітила.

— А що, до речі, робить ваш тато в Міністерстві магії?

— Працює в найнуднішому відділі, — відповів Рон. — Відділі нелегального використання маґлівських речей.

— Що?

— Розумієш, вони мусять знечаровувати всякі речі, виготовлені маґлами, бо раптом вони знову опиняться в маґлівській крамниці або хаті. От, наприклад, торік померла одна стара чарівниця, а її чайний сервіз продали антикварові. Якась маґелка купила його, принесла додому й вирішила почастувати друзів чаєм. То був кошмар — тато кілька тижнів мусив працювати понаднормово.

— А що сталося?

— Чайничок мовби сказився: плювався гарячим чаєм, а щипці для цукру затиснули ніс одному панові, і він опинився в лікарні. Тато мало не збожеволів: у відділі, крім нього, був тільки підстаркуватий маг на ім'я Перкінс, і їм обом довелося насилати всілякі там чари забуття й таке інше, щоб тільки замести сліди.

— Але ж твій тато… Ця машина… Фред засміявся:

— Ой, тато захоплюється всім, що пов'язане з маґлами! У нашому сараї повно всіляких маґлівських штучок. Він їх розбирає, зачаровує і знову збирає. Якби він робив обшук у своєму будинку, то мав би заарештувати сам себе. Мама просто дуріє від цього.

— А ось і головна дорога, — повідомив Джордж. зазираючи в лобове скло. — Будемо хвилин за десять. Досить вчасно, бо вже світає.

На обрії зі сходу проступило бліде рожеве сяйво. Фред почав знижуватись, і Гаррі побачив темні клаптики нив і гайків.

— Уже підлітаємо до села, — сказав Джордж. — Отері-Сент-Кечпол.

Летюча машина опускалася дедалі нижче. Поміж деревами вже виднів краєчок червоного сонця.

— Посадка! — вигукнув Фред, і машина з глухим ударом торкнулася землі. Приземлилися на маленькому подвір'ї біля напіврозваленого гаража, і Гаррі вперше побачив Ронів дім.

Здавалося, ніби то колись був великий кам'яний хлів, до якого то тут, то там прибудували додаткові кімнати, аж поки він став кількаповерховим будинком. Проте будинок був такий перехняблений, що все це могло триматися купи хіба лише завдяки чарам (мабуть, подумав Гаррі, воно так і є). З червоного даху стирчали чотири чи п'ять димарів.

Біля воріт з землі випинався стовп із кривобокою табличкою з написом "Барліг". Коло вхідних дверей лежала купа високих чоботів і вкритий іржею казан. Декілька тлустих рудих курок дзьобали щось на подвір'ї.

— Нічого особливого, — сказав Рон.

— Тут класно, — радісно вигукнув Гаррі, згадуючи Прівіт-драйв.

Усі вийшли з машини.

— А тепер піднімаймося тихенько нагору, — розпорядився Фред, — і чекаймо, поки мама покличе нас снідати. Тоді Рон хай біжить униз зі словами: "Мамо, дивися, хто завітав до нас уночі!", і вона так зрадіє, коли побачить Гаррі, що ніхто й не здогадається, що ми брали машину.

— Гаразд, — погодився Рон. — Пішли, Гаррі, я сплю в…

Рон раптом позеленів, прикипівши очима до будинку. Всі обернулися туди ж.

Подвір'ям, розганяючи курей, до них прямувала місіс Візлі. То була низенька, огрядна, мила жіночка, але тієї миті вона скидалася більше на шаб-лезубого тигра.

— Ой! — зойкнув Фред.

— О Господи! — додав Джордж.

Місіс Візлі зупинилася перед ними, вперлася руками в боки і стала переводити погляд з одного винуватого обличчя на інше. На ній був квітчастий фартух, з кишені якого стирчала чарівна паличка.

— Ну? — насупилася вона.

— Доброго ранку, мамо! — привітав її Джордж бадьорим, як йому здалося, і, звісно, впевненим голосом.

• Предыдущая
• 8/88
• Следующая