Гаррі Поттер і таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 74

• Предыдущая
• 74/88
• Следующая

— Ми стільки разів товклися в тому туалеті, а вона ж була через три кабінки від нас! — бідкався Рон наступного ранку за сніданком. — Ми ж могли її спитати, а тепер…

Знайти павуків було нелегко. А ось утекти на тривалий час від учителів і пробратися в дівочий туалет — та ще й у той, що був поряд із місцем першого нападу — майже неможливо.

Але на першому уроці сталося таке, що вони — вперше за кілька тижнів — навіть забули про Таємну кімнату. На початку трансфігурації професорка Макґонеґел оголосила, що іспити розпочнуться першого червня, тобто рівно за тиждень.

— Іспити? — заволав Шеймус Фініґан. — Невже у нас таки будуть іспити?

За Гарріною спиною щось грюкнуло — у Невіла Лонґботома вислизнула з рук чарівна паличка і знищила одну з ніжок його парти. Професорка Макґонеґел відновила ніжку помахом своєї палички і похмуро глянула на Шеймуса.

— Ми не закрили нашої школи тільки для того, щоб дати освіту таким, як ти, — суворо пояснила вона. — Тому іспити відбудуться як звичайно, і сподіваюся, що ви ретельно повторюєте матеріал.

Ретельно повторюєте!.. Гаррі не допускав навіть думки про цьогорічні іспити — у замку ж таке діється!.. Кімнату заповнив невдоволений гамір. а професорка Макґонеґел спохмурніла ще більше.

— Згідно з настановами професора Дамблдора, школа повинна працювати якомога нормальніші — сказала вона. — А для цього, як ви розумієте, необхідно перевірити, чого ви навчилися за цей рік.

Гаррі глянув на пару білих кроликів, яких він мав перетворити на капці. Що він вивчив за цей рік? Він не міг згадати нічого такого, що згодилося б йому на іспитах.

Рон мав такий вигляд, ніби йому щойно повідомили, що він житиме в Забороненому лісі.

— Ти можеш собі уявити, як я здам екзамен із оцим? — запитав він Гаррі, тримаючи в руках свою чарівну паличку, що раптом почала гучно свистіти.

За три дні до першого іспиту професорка Макґонеґел зробила за сніданком ще одне оголошення.

— Маю гарні новини, — почала вона, і в притихлій Великій залі зчинився галас.

— Повертається Дамблдор! — радісно заволали кілька учнів.

— Зловили спадкоємця Слизерина! — пискнула дівчинка за рейвенкловським столом.

— Відновлюються матчі з квідичу! — збуджено заревів Вуд.

Коли гамір ущух, Макґонеґел повела далі:

— Професорка Спраут мені повідомила, що нарешті можна зрізати мандрагору. Сьогодні ми зможемо оживити наших паралізованих бідолах. Вам, мабуть, не треба пояснювати, що дехто з них, можливо, розповість, хто або що на них напало. Я сподіваюся, що цей жахливий рік закінчиться тим, що ми піймаємо злочинців.

Зала радісно загомоніла. Гаррі кинув погляд на слизеринський стіл і зовсім не здивувався, що Драко Мелфой не поділяв загальної радості. А от Рон уперше за останні дні видавався щасливим.

— Тепер уже байдуже, що ми так і не розпитали Мірти! — сказав він Гаррі. — Герміона, мабуть, усе нам розповість! Попереджаю: вона ошаліє, коли довідається, що через три дні екзамени. Вона ж нічого не повторила! Мабуть, їй було б краще не прокидатися до закінчення екзаменів.

До них підійшла Джіні й сіла поруч із Роном. Вона мала напружений і схвильований вигляд, а її руки постійно теребили одна одну.

— Що сталося? — запитав Рон, накладаючи собі каші.

Джіні не відповіла, а тільки перелякано поглядала на ґрифіндорський стіл. Вираз її обличчя когось дуже нагадував Гаррі, але він не міг пригадати, кого.

— Кажи вже! — мовив Рон, дивлячись на сестру. Гаррі раптом збагнув, на кого скидалася Джіні.

Вона хиталася в кріслі вперед і назад точнісінько як Добі, коли той вагався — розповідати чи не розповідати щось заборонене.

— Я маю вам щось сказати, — пробелькотіла Джіні, старанно уникаючи Гарріного погляду.

— Що саме? — запитав Гаррі. Джіні, здавалося, не могла підшукати слушних слів.

— Що? — нетерпеливився Рон.

Джіні відкрила рот, але не видобула жодного звуку.

Гаррі нахилився вперед і тихенько, щоб чули тільки Джіні й Рон, сказав:

— Це щось пов'язане з Таємною кімнатою? Ти щось бачила? Хтось дивно поводився?..

Джіні набрала в легені повітря, але саме тієї миті з'явився Персі Візлі, втомлений і блідий.

— Джіні, якщо ти вже поїла, я сяду на твій стілець. Умираю з голоду. Я щойно з чергування.

Джіні підскочила, немов стілець ударив її струмом, перелякано глянула на Персі й вибігла.

Персі сів на її місце і взяв з середини столу кухоль.

— Персі! — сердито вигукнув Рон. — Вона от-от мала розповісти нам щось важливе!

Персі, що якраз почав пити чай, похлинувся.

— Що саме? — запитав він, відкашлюючись.

— Я її запитав, чи не бачила вона чогось дивного, й вона почала говорити…

— А-а! Це… це не має нічого спільного з Таємною кімнатою, — відразу урвав його Персі.

— Звідки ти знаєш? — запитав Рон, вигнувши брови.

— Ну, е-е… якщо вам цікаво, Джіні… е-е… одного разу застукала мене, коли я був… ну, гаразд, це пусте!.. Річ у тім, що вона побачила, як я щось робив, і я… гм… попросив, щоб вона нікому цього не розповідала. Мушу сказати, я сподівався, що вона дотримає слова. Це справді дурниця, я б краще…

Гаррі ще ніколи не бачив Персі таким розгубленим.

— А що ж ти таке робив, Персі? — хихикнув Рон. — Розкажи нам, ми сміятися не будемо.

Але Персі навіть не усміхнувся у відповідь.

— Передай мені он ті булочки, Гаррі. Я вмираю з голоду.

Гаррі знав, що завтра таємниця, мабуть, буде розкрита, і то без їхньої допомоги. Але все ж хотів поговорити з Міртою. На його щастя, така нагода і справді трапилася того самого ранку, коли Ґільдерой Локарт вів їх на урок історії магії.

Локарт, який так часто запевняв їх, ніби небезпека минула (хоч потім одразу виявлялося, що він помилявся), був тепер щиро переконаний, що нарешті відпала потреба й супроводити учнів коридорами. Ще б пак: його волосся було не таке лискуче, як завжди; чергуючи на п'ятому поверсі, він, напевне, не спав цілу ніч.

— Запам'ятайте мої слова, — сказав він, завертаючи за ріг разом з учнями, — перше, що нам скажуть ті спаралізовані бідолахи: "Це зробив Геґрід". Чесно кажучи, мене вражає те, що професорка Макґонеґел і досі не відмінила всі ці заходи безпеки.

• Предыдущая
• 74/88
• Следующая