Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 57
- Предыдущая
- 57/243
- Следующая
Гомін у Великій залі поступово вщух. Першокласники поставали рядочком перед учительським столом, обличчями до решти учнів, а професорка Макґонеґел акуратно поставила попереду ослінчик і відступила.
Обличчя першокласників блідо відсвічували у сяйві свічок. Маленький хлопчик посеред ряду, здається, затремтів. Гаррі на мить пригадалось, як він сам злякано стояв отам, чекаючи невідомого випробування, що мало визначити, в якому гуртожитку він опиниться.
Всі учні затамували подих. Раптом капелюх широко, мов рота, роззявив свій отвір біля крисів і заспівав:
Давно, коли я юним був,
І Гоґвортс щойно народивсь,
Хто думав, що його батьки
Навік розлучаться колись?
Метою спільною вони
Були зігріті:
Створити школу чаклунів —
Найкращу в світі.
"Навчати будемо дітей!" —
Казала так четвірка друзів,
Не знаючи, що дружба ця
Піддасться зраді і нарузі.
Друзяк вірніших не було.
Ніж Слизерин і Ґрифіндор,
Рівнятися на них могли
Лиш Гафелпаф і Рейвенклов.
Та що там трапилось, чому
Тій дружбі враз настав кінець?..
Я спробую розповісти,
Бо я ж там був (хай йому грець!).
Раз каже Слизерин: "Вчимо
Лиш чистокровних в нашій школі",
А Рейвенклов йому: "Ні, тих,
Хто має розуму доволі".
А Ґрифіндор: "Навчаймо лиш
Відважних, мужніх і сміливих".
"Для мене ж", — каже Гафелпаф, —
Немає учнів особливих".
Отак сварилися вони,
Ніяк дійти не в змозі згоди,
Аж врешті кожен заснував
Гуртожиток окремий згодом.
Відтоді Слизерин навчав
Лиш чистокровних,
А Рейвенклов — розумних лиш
І красномовних.
Відважні, з духом бойовим
До Ґрифіндора прямували,
А Гафелпаф приймала всіх,
Що чарів вчитися бажали.
Завирувало там життя,
Роки у радості минали.
Аж доки знов гіркі часи
Зневіри й розпачу настали.
Гуртожитки, що мов стовпи,
Тримали на собі цю школу,
Сварились люто, мов сліпці,
І все валилося додолу.
Уже здавалось, що кінець
Настане Гоґвортсу навіки,
Коли ішов на друга друг,
І полились криваві ріки.
Та несподівано тоді
Старенький Слизерин помер,
І вщухли сутички, однак
Не стало злагоди й тепер.
Засновники усі утрьох
Шкільні вирішували справи,
Та єдності не знали вже
Колись незламні їхні лави...
Спливли століття, й нині знов
Я сортувати буду вас,
Я — Сортувальний Капелюх,
Настав мій день, настав мій час.
Та цього року вам скажу
Одну доволі дивну штуку —
Те, що ділити мушу вас,
Завдасть мені і болю, й муки.
Це мій обов'язок, тож я
Сортую чесно вас щороку,
Але боюсь, щоб не приніс
Розподіл цей біди, нівроку.
Остерігайтесь небезпек,
Розгадуйте таємні знаки,
Готуються на Гоґвортс наш
Смертельних ворогів атаки.
Єднаймося, допоки час,
Відкиньмо геть усі вагання, —
Я попередив... а тепер
Розпочинаймо Сортування.
І Капелюх знову завмер. Залунали оплески. І вперше на Гарріній пам'яті вони переривалися бурмотінням і шепотінням. Скрізь у Великій залі учні перемовлялися одні з одними, і Гаррі, аплодуючи разом з усіма, чудово знав, про що вони говорять.
— Щось його цього року занесло, га? — здивовано підняв брови Рон.
— Ще й як, — погодився Гаррі.
Зазвичай Сортувальний Капелюх обмежувався описом різних ознак, необхідних для кожного з чотирьох гоґвортських гуртожитків, а також своєї ролі в процедурі Сортування. Гаррі не пригадував, щоб він будь-коли намагався учням щось радити.
— Цікаво, чи раніше він робив якісь попередження? — трохи стривожилася Герміона.
— Авжеж, — обізнано відповів Майже-Безголовий Нік, нахиляючись до неї крізь Невіла (Невіл аж здригнувся, бо Це доволі неприємне відчуття, коли крізь вас проходить привид). — Капелюх вважає справою честі зробити школі відповідне попередження, коли відчуває...
Але професорка Макґонеґел, що збиралася зачитати прізвища першокласників, зиркнула спопеляючим поглядом на учнів, що перешіптувалися.
Майже-Безголовий Нік приклав до вуст прозорого пальця й виструнчився на стільці, а бурмотіння в залі миттю стихло. Востаннє суворо окинувши поглядом столи всіх чотирьох гуртожитків, професорка Макґонеґел опустила очі на довжелезний сувій пергаменту й оголосила перше прізвище.
— Юан Аберкромбі.
Переляканий хлопчик, на якого Гаррі звернув увагу перед цим, поплентався до Капелюха й надів його на голову. Тільки великі відстовбурчені вуха не давали Капелюхові впасти хлопчикові аж на плечі. Капелюх на мить замислився, а тоді роззявив свого "рота" й крикнув:
— Ґрифіндор!
Гаррі голосно заплескав разом з усіма ґрифіндорцями, а Юан Аберкромбі пошкандибав до їхнього столу і сів з таким виглядом, ніби волів провалитися крізь підлогу, аби лишень на нього не витріщалися.
Поволі зменшувалася довжелезна вервечка першокласників. У паузах між називанням їхніх прізвищ та оголошенням рішень Сортувального Капелюха Гаррі чув голосне бурчання Ройового живота. Нарешті останню в списку Розу Зеллер розподілили в Гафелпаф, професорка Макґонеґел винесла з зали Капелюха й ослінчика, і на ноги звівся професор Дамблдор.
Попри своє останнім часом гірке ставлення до директора, Гаррі одразу заспокоївся, коли Дамблдор став перед ними. Він відчував, що Геґрідова відсутність і драконисті коні будуть далеко не останніми несподіванками, що їх принесе довгоочікуване повернення до Гоґвортсу — це було наче нові деренчливі звуки у знайомій пісеньці. Але принаймні ось це відбувалося саме так, як і мало бути: директор школи підводився, щоб привітати їх перед початком бенкету з нагоди нового навчального року.
— Наші новоприбулі, — лунким голосом проказав Дамблдор, розкинувши в боки руки і сяючи усмішкою, — мої вам вітання! Наші старожили — з поверненням вас! Є час для виголошення промов, але зараз нам не до цього. Напихаймо кендюхи!
Пролунав схвальний регіт і вибухли оплески, а Дамблдор повільно сів на місце й закинув за плече свою довжелезну бороду, щоб вона не заважала йому їсти — бо прямо з повітря виникли страви, і всі п'ять столів уже вгиналися під вагою різних м'ясив, пирогів, овочевих салатів, хліба, приправ та глечиків з гарбузовим соком.
- Предыдущая
- 57/243
- Следующая
