Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 25
- Предыдущая
- 25/243
- Следующая
— Я хочу знати, що відбувається, — миттєво сказав Гаррі. Він не дивився на місіс Візлі. Його зворушили її слова про те, що він для неї майже як син, але надмірна опіка його втомила. Сіріус має рацію: він уже не дитина.
— Чудово, — надтріснутим голосом сказала місіс Візлі. — Джіні... Рон... Герміоно... Фред... Джордж... прошу вас негайно вийти з кухні, негайно.
Здійнялася буча.
— Ми — повнолітні! — заволали Фред із Джорджем.
— Чому Гаррі можна, а мені — ні? — обурювався Рон.
— Мамо, я теж хочу чути! — залементувала Джіні.
— НІ! — місіс Візлі підвелася, метаючи очима блискавки. — Категорично забороняю...
— Молі, Фредові з Джорджем ти не можеш заборонити, — втомлено втрутився містер Візлі. — Вони вже повнолітні.
— Вони ще школярі.
— Але за законом вважаються дорослими, — так само втомлено пояснив містер Візлі.
Обличчя місіс Візлі спалахнуло:
— Я... що ж, Фред і Джордж можуть залишитися, але Рон...
— Гаррі все одно розповість нам з Герміоною! — заперечив Рон. — Правда?.. Ти ж розкажеш? — додав він невпевнено, перехопивши погляд Гаррі.
Якусь мить Гаррі хотілося сказати Ронові, що він не розкаже йому ані слова, щоб Рон відчув, як то приємно — коли ти ні сном ні духом не знаєш про те, що відбувається. Та це гидке бажання щезло, коли він поглянув Ронові у вічі.
— Звичайно, розкажу, — підтвердив Гаррі. Рон і Герміона засяяли.
— Чудово! — крикнула місіс Візлі. — Чудово! Джіні... СПАТИ!
Джіні нелегко було впокорити. Вона обурено кричала й сперечалася з матір'ю, піднімаючись по сходах, а коли вони опинилися в коридорі, до їхнього галасу додався ще й пронизливий вереск місіс Блек. Люпин побіг утихомирювати портрет. Лише коли він повернувся і, зачинивши за собою двері, вмостився за столом, Сіріус заговорив знову.
— Ну, Гаррі... то що ти хочеш знати?
Гаррі набрав повні легені повітря й задав питання, що мучило його цілий місяць.
— Де Волдеморт? — спитав він, незважаючи на те, що всі знову здригалися або зіщулювалися, почувши це ім'я. — Що він робить? Я намагався стежити за маґлівськими новинами, але там не було жодного натяку, жодних химерних убивств, нічого.
— Бо досі й не було жодних химерних убивств, — відповів Сіріус, — принаймні ми ні про що таке не чули, а нам відомо дуже багато.
— Принаймні більше, ніж він припускає, — додав Люпин.
— А чому він більше нікого не вбиває? — спитав Гаррі. Він знав, що лише за минулий рік на совісті Волдеморта було чимало смертей.
— Щоб не привертати до себе уваги, — пояснив Сіріус. — Це для нього небезпечно. Його повернення відбулося не зовсім так, як він хотів, розумієш? Він усе собі зіпсував.
— Точніше, ти йому зіпсував, — задоволено всміхнувся Люпин.
— Як? — здивувався Гаррі.
— Ти не повинен був вижити! — відповів Сіріус. — Ніхто, крім смертежерів, не мав знати про його повернення. Але ти вижив і став свідком.
— Для нього було найважливіше, щоб про його повернення не довідався Дамблдор, — сказав Люпин. — А ти його відразу попередив.
— І що це дало? — поцікавився Гаррі.
— Жартуєш? — недовірливо перепитав Білл. — Якщо Відомо-Хто когось і боїться, то лише Дамблдора!
— Завдяки тобі Дамблдор відновив Орден Фенікса вже через годину після Волдемортового повернення, — пояснив Сіріус.
— А що робить цей Орден? — спитав Гаррі, дивлячись на них.
— Наполегливо працює над тим, щоб Волдемортові не вдалося здійснити його плани, — відповів Сіріус.
— А звідки ви знаєте про його плани? — випалив Гаррі. — Дамблдорові сяйнула одна прониклива думка, — сказав Люпин, — а його проникливі думки зазвичай попадають у десятку.
— І що ж, на Дамблдорову думку, він замислив?
— Перш за все він хоче знову зібрати своє військо, — пояснив Сіріус. — Колись він командував цілими полчищами: відьмами й чаклунами, яких страхом або чарами примушував коритися, вірними своїми смертежерами, всілякими темними створіннями. Ти чув, що він має намір завербувати велетнів, але не тільки їх. Звісно, він не збирається воювати з Міністерством магії, маючи на своєму боці всього з десяток смертежерів.
— То ви намагаєтеся завадити йому залучати нових прихильників?
— Робимо, що можемо, — підтвердив Люпин.
— Але як?
— Найголовніше — переконати якомога більше людей, що Відомо-Хто справді повернувся, щоб це не заскочило їх зненацька, — пояснив Білл. — А це нелегко.
— Чому?
— Через позицію міністерства, — сказала Тонкс. — Ти ж бачив, як Корнеліус Фадж поставився до звістки про повернення Відомо-Кого. Він уперся на своєму. Категорично відмовляється вірити, що це справді сталося.
— Чому? — розпачливо спитав Гаррі. — Чому він такий дурний? Якби Дамблдор...
— Ага, отут якраз і заковика, — криво усміхнувся містер Візлі. — Дамблдор.
— Розумієш, Фадж його боїться, — сумно сказала Тонкс.
— Боїться Дамблдора? — недовірливо перепитав Гаррі.
— Боїться його планів, — пояснив містер Візлі. — Фадж вважає, що Дамблдор задумав його скинути. Він гадає, що Дамблдор хоче стати міністром магії.
— Але ж Дамблдор не хоче...
— Авжеж, ні, — погодився містер Візлі. — Він ніколи не прагнув міністерської посади, хоч багато хто волів би, щоб Дамблдор став міністром ще після відставки Мілісент Беґнольд. Але до влади прийшов Фадж, і він не забув, яку велику підтримку мав Дамблдор, хоч той цієї посади ніколи й не домагався.
— Глибоко в душі Фадж усвідомлює, що Дамблдор значно розумніший і могутніший за нього, і, починаючи працювати на цій посаді, він постійно звертався до Дамблдора за допомогою й порадами, — сказав Люпин. — Але, видно, Фадж надто полюбив владу і тепер почувається набагато впевненіше. Йому подобається бути міністром магії, і він переконав сам себе, що він найрозумніший, а Дамблдор просто вигадує собі проблеми заради проблем.
— Як він може так думати? — розгнівався Гаррі. — Як він може думати, що Дамблдор усе просто вигадує... і що я все вигадав?
— Визнати, що Волдеморт повернувся, для міністерства означає втримати таку велику проблему, з якою воно не стикалося уже майже чотирнадцять років, — гірко пояснив Сіріус. — Фадж просто боїться. Йому вигідніше переконувати себе, що Дамблдор бреше, щоб підірвати його авторитет.
- Предыдущая
- 25/243
- Следующая
