Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 21
- Предыдущая
- 21/243
- Следующая
Розмова знову повернулася до слухання справи, але Гаррі не хотів про це й згадувати. Він гарячково шукав іншої теми, але його врятували кроки: хтось піднімався по сходах.
— Овва.
Фред щосили потягнув за видовжене вухо. Знову щось гучно ляснуло, і вони разом з Джорджем зникли. За мить У Дверях з'явилася місіс Візлі.
— Збори закінчилися, можете йти на вечерю. Гаррі, усі аж вмирають, так хочуть тебе побачити. А хто підкинув під кухонні двері какобомби?
— Криволапик, — не змигнувши й оком відповіла Джіні. — Він завжди ними бавиться.
— Ага, — сказала місіс Візлі, — бо я вже було подумала на Крічера, він любить щось таке утнути. Не забувайте, в коридорі не можна галасувати. Джіні, що ти робила? У тебе брудні руки. Помий перед вечерею.
Джіні скривилася й пішла за мамою, залишивши Гаррі в кімнаті з Роном та Герміоною. Вони боязко поглядали на Гаррі, побоюючись, що тепер, коли всі пішли, він знову закотить істерику. Але Гаррі почувався присоромленим.
— Слухайте... — ніяково мовив він, але Рон захитав головою, а Герміона тихенько сказала: — Ми знали, Гаррі, що ти розгніваєшся, і зовсім на тебе не ображаємось, але зрозумій нас — ми справді намагалися переконати Дамблдора...
— Я знаю, — коротко мовив Гаррі.
Він вирішив перевести розмову на щось інше, щоб не говорити про директора, бо від самої згадки про Дамблдора все Гарріне нутро знову закипало від люті.
— Хто такий Крічер? — поцікавився він.
— Ельф-домовик, він тут мешкає, — відповів Рон. — Псих. Я ще такого не бачив.
Герміона відразу спохмурніла.
— Ніякий він не псих, Роне.
— Він мріє про одне: щоб його дурну голову відрізали й почепили на тарілку, як було з його матір'ю, — роздратовано випалив Рон. — Це що, нормально, Герміоно?
— Ну... це ж не його провина, що він трохи дивакуватий. — Герміона ще й досі носиться зі своєю "сечею", — закотив очі Рон.
— Це не сеча, а ССЕЧА! — обурилася Герміона. — Спілка Сприяння Ельфам-Чорноробам Англії. І не я одна така, Дамблдор теж каже, що до Крічера треба ставитися поблажливо.
— Так, так, — скривився Рон. — Ходім, бо я голодний як вовк.
Він перший вийшов на сходи, та щойно вони почали спускатися донизу..
— Чекайте! — видихнув Рон, зупиняючи рукою Гаррі й Герміону. — Вони й досі в коридорі, може, щось почуємо...
Друзі обережно визирнули через бильця. Тьмяний коридор унизу був заповнений чаклунами й чарівницями, включно з Гарріною охороною. Всі вони схвильовано перешіптувались. У самому центрі юрби Гаррі побачив масну чорну голову й гачкуватий ніс його найнеулюбленішого гоґвортського вчителя професора Снейпа. Гаррі ще дужче перехилився через бильця. Йому було дуже цікаво, що ж робить Снейп для Ордену Фенікса...
Раптом перед Гарріними очима з'явилася тонесенька струна тілесного кольору. Поглянувши вгору, він побачив на верхньому майданчику Фреда й Джорджа, котрі обережно опускали вниз видовжене вухо. Проте наступної миті усі чарівники попрямували до дверей і зникли з виду.
— Западло, — почулося Фредове шепотіння, і видовжене вухо поповзло вгору.
Вхідні двері відчинились і знову зачинилися.
— Снейп ніколи тут не вечеряє, — тихенько повідомив Рон. — І слава Богу. Ходімо.
— І не забудь, Гаррі, що в коридорі не можна кричати, — прошепотіла Герміона.
Проминаючи ряд ельфівських голів, вони побачили біля вхідних дверей Люпина, місіс Візлі й Тонкс. Усі троє магічно замикали безліч замків і засувів за тими, хто вийшов.
— Будемо їсти в кухні, — прошепотіла місіс Візлі, зустрівши їх біля сходів. — Гаррі, любий, треба тільки пройти навшпиньки до тих дверей...
ТОРОХ!
— Тонкс! — роздратовано вигукнула місіс Візлі, озираючись через плече.
— Вибачте! — простогнала Тонкс, простягшись на підлозі. — Це та дурна підставка для парасоль, я вже вдруге через неї перечепилася... її заглушив жахливий пронизливий вереск, від якого у жилах холола кров. Поїдені міллю оксамитові портьєри, повз які Гаррі уже проходив, відхилилися, але за ними не виявилося дверей. На мить Гаррі здалося, що він дивиться у вікно, за яким верещить стара жінка в чорному капелюшку, верещить так, наче її катують... та потім він зрозумів, що це просто натуральної величини портрет, але такого реалістичного й бридкого портрета він іще ніколи не бачив.
Стара жінка бризкала слиною, закочувала очі, пожовкла шкіра на її обличчі розтягувалася від крику; а в коридорі прокидалися інші портрети і також починали кричати так, що Гаррі аж зіщулився й затулив долонями вуха.
Люпин і місіс Візлі кинулися туди, намагаючись закрити стару жінку портьєрами, але портьєри не рухалися, а жінка репетувала як навіжена, розмахуючи кігтистими пальцями, ніби хотіла роздряпати їм обличчя.
— Бруд! Лайно! Гібриди калу й ницості! Покручі, мутанти, почвари, геть звідси, геть! Як ви посміли осквернити дім моїх батьків...
Тонкс вибачалася знову і знову, піднімаючи з підлоги величезну важку тролеву лапу. Місіс Візлі облишила спроби затулити жінку і побігла коридором, приголомшуючи інші портрети чарівною паличкою, а з дверей навпроти Гаррі вискочив чоловік з довгим чорним волоссям.
— Ану заткнися, стара карго, ЗАТКНИСЯ! — заревів він, ухопившись за портьєру, яку облишила місіс Візлі.
— Ти-и-и-и! — завила жінка, вирячивши очі. — Кривавий зрадник, мерзотник, ганьба моєї плоті!
— Я сказав... ЗАТКНИСЯ! — гаркнув чоловік, і разом з Люпином вони неймовірними зусиллями таки затягай портьєри.
Крик старої ущух, і запала лунка тиша. Втомлено відкидаючи з чола своє довге чорне волосся, Гаррін хрещений батько Сіріус обернувся до нього.
— Здоров, Гаррі, — похмуро привітався він, — бачу, ти вже познайомився з моєю матір'ю.
- Предыдущая
- 21/243
- Следующая
