Выбери любимый жанр

Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

Тим ча­сом нас­та­ла зи­ма. Після Різдва 1664 р. ко­роль сто­яв уже за Дніпром. З ним йшли значні польські воєво­ди Чернецький та Ма­ховський. В ко­ро­ля бу­ло не­ба­га­то війська. Щоб за­побігти лас­ки в ук­раїнських се­лян, ко­роль ви­ку­пив з не­волі татар ук­раїнських бранців і пус­кав на во­лю.

В Київщині по­ча­лися повс­та­ння про­ти ко­ро­ля і Те­тері. Йо­го підняв слав­ний за­по­рожський ота­ман Іван Сірко. Сірко не лю­бив Польщі та польських панів, не лю­бив і Те­тері за те що він тяг­нув до По­ляків. Він був ду­же при­хильний до прос­то­го на­ро­ду і ждав од мос­ковсько­го ца­ря доб­ра для на­ро­да. Сірко сто­яв за ца­ря і хотів при­вер­ну­ти цілу Ук­раїну до Бру­хо­вецько­го. Цар прис­лав в Січ, на поміч Сіркові Ко­со­го­ва. Поміч бу­ла не­ве­ли­ка. Ко­со­гов привів всього-на-всього трид­цять донських Ко­заків та шістдесят Кал­миків, ди­ко­го на­ро­ду, що жи­ве аж ко­ло Каспійсько­го мо­ря.

Сірко ки­нувся в Крим, щоб не пус­ти­ти татар на поміч ко­ро­леві, взяв Пе­ре­коп, спа­сав йо­го, почім за­чав плюндру­ва­ти та­тарські се­ла під Пе­ре­ко­пом, по­над Дніпром та Дністром, по­бив ве­ли­ку си­лу та­тар, наб­рав вся­ко­го доб­ра і ки­нувся на Поділє на річку Бог… Се­ля­ни й Ко­за­ки за­чув­ши про Сірка, ки­ну­лись на По­ляків та на жидів, на­ча­ли їх вирізу­ва­ти та гра­би­ти. Брац­лавський та Кальницький полк. Мо­гилів, Рашків, увесь уманський повіт од­ки­ну­лись од ко­ро­ля і підда­лись під мос­ковсько­го ца­ря Сірко за­ду­мав од­ня­ти од Те­тері всю пра­вобічну Ук­раїну і од­да­ти ца­реві.

В кінці мая Чер­нецький з Те­те­рею на­па­ли на Бру­хо­вецько­го, би­лися з ним цілий день од ран­ку до са­мо­го ве­чо­ра.

Вступаючи в гетьман­щи­ну Бру­хо­вецько­го, По­ля­ки не наб­ра­ли з со­бою до­волі харчів та сіна для коней. Во­ни сподіва­лись дос­та­ти собі за­пасів, за­во­ював­ши ук­раїнські го­ро­ди, але вий­шло інак­ше. Го­ро­ди не зда­ва­лись. Харч та сіно прий­шлось до­бу­ва­ти си­лою, од­ні­ма­ти в лю­дей по се­лах. Ко­за­ки Бру­хо­вецько­го на­па­да­ли на По­ляків, од­німа­ли во­зи з хлібом та з сіном і вби­ва­ли польських жовнірів. По­ля­кам прий­шлось бра­ти го­ро­ди си­лою, а та­ких го­родів бу­ло ма­ло не трис­та.

Поперед усього По­ля­ки на­па­ли на Во­рон­ко­ве, ог­ра­би­ли йо­го й спа­ли­ли. Потім во­ни обс­ту­пи­ли Бо­риш­поль і по­ча­ли ки­да­ти в го­род бом­би. Го­род за­горівся. Бо­риш­польці жда­ли на поміч мо­сковсько­го війська, а військо не при­хо­ди­ло. Тоді ду­хо­венст­во по­да­ло ра­ду, од­да­ти го­род. Во­ро­та од­чи­ни­лись. По­пе­ред усіх вий­шло ду­хо­венст­во, а за ним вий­шли Бо­риш­польці; во­ни ве­ли з со­бою зв'язаного сот­ни­ка Со­бу і од­да­ли йо­го По­ля­кам. Со­ба не хотів од­да­ва­ти го­ро­да По­ля­кам і да­вав ра­ду сто­яти про­ти По­ляків. По­ля­ки не зачіпа­ли лю­дей, не ки­ну­лись різа­ти, але заб­ра­ли ввесь хліб в го­роді.

Була страш­на гря­зю­ка. Польське військо на си­лу тяг­лося далі до Ост­ра. Ос­тер сто­яв в кут­ку над Дес­ною і ма­леньки­ми річка­ми Ост­ром та Пап­ро­ком, там де во­ни вли­ва­ються в Дес­ну. По один бік го­ро­да бу­ло страш­не бо­ло­то, по дру­гий бік сто­яла твер­ди­ня. Во­да в той час ду­же при­бу­ла і підто­пи­ла го­род. Взя­ти го­род бу­ло ду­же труд­но, але на щас­тя По­ляків зра­зу вда­ри­ли мо­ро­зи та такі здо­рові, що че­рез кілька днів мож­на бу­ло хо­ди­ти по льо­ду. На Ми­ко­ли По­ля­ки на­ки­да­ли по льоду хво­рос­ту і по­ча­ли підсту­па­ти під го­род, а військові слу­ги ки­ну­лись по се­лах, по­розбира­ли ха­ти і по­ча­ли ста­ви­ти мос­ти. Че­рез мос­ти по­ко­ти­ли гар­ма­ти і по­ча­ли би­ти на го­род; піше військо полізло че­рез ва­ли. Ко­за­ки од­били по­ляків, але опівночі втекло з го­ро­да мос­ковське військо. Ко­роль обіцяв помішу­ва­ли Ос­терців, як во­ни самі од­да­дуть го­род; він став на ква­тирі в пе­редмісті, в одній ха­тині, роз­пус­тив військо на ква­тирі по се­лах на од­по­чи­нок. Так По­ля­ки сто­яли цілі Різдвяні свят­ки. Во­ни жда­ли, по­ки ми­нуть страшні мо­ро­зи, котрі вда­ри­ли нес­подіва­но.

Тим ча­сом дру­га по­ло­ви­на польсько­го війська, під ру­кою польсько­го воєво­ди, спо­ля­че­но­го Ук­раїнця, Чер­нецько­го, пішли на дру­гий бік од Ост­ра забира­ти го­род­ки та се­ла. До Чер­нецько­го прис­та­ли ко­зацькі Те­те­рині пол­ков­ни­ки Бо­гун та Гу­ля­ницький. По­ля­ки взя­ли Ро­мен. В Ромні лю­ди ви­пус­ти­ли мос­ковське військо й самі повтіка­ли, по­ки­нув­ши ха­ти пуст­ка­ми. За Ром­ном поз­да­ва­лись і другі го­род­ки та се­ла не стільки По­ля­кам, скільки Бо­гу­нові, кот­ро­го ймен­ня бу­ло слав­не між ко­за­ка­ми.

Одно Ма­нас­ти­ри­ще дов­го не од­да­ва­лось. По­ля­ки взя­ли йо­го, ог­ра­би­ли лю­дей і од­да­ли в по­лон татарам.

Набравши в по­лон ук­раїнських лю­дей, татари більше не хотіли по­ма­га­ти ко­ро­леві і пішли собі в Крим. Ко­роль про­сив їх зіста­тись. Та­та­ри не пос­лу­ха­ли. Тоді ко­роль пос­лав зва­ти до се­бе Те­те­рю, кот­рий сто­яв за Дніпром. Те­те­ря, дос­тав­ши од ко­ро­ля при­каз, пе­рей­шов че­рез Дніпро і прос­ту­вав до ко­ро­ля з своїми ко­за­ка­ми че­рез При­лу­ки.

Зараз після Різдва, 1664 ро­ку, ко­роль Ян Ка­зимір за­ду­мав іти прос­то на мос­ковське царст­во і вис­ту­пив з військом з Ост­ра. По­ля­ки по­ми­ну­ли Ніжин, бо в Ніжині бу­ла ду­же сильна твер­ди­ня, і пря­му­ва­ли до гра­ниці мос­ковсько­го царст­ва. По до­розі тра­пи­лось над са­мою Дес­ною містеч­ко Сол­ти­ко­ва Дівка. Кру­гом місточ­ка бу­ли на­си­пані ва­ли, об­го­ро­жені час­то­ко­лом. Кінець місточ­ка сто­яв за­мок, збу­до­ва­ний круг­ло на спосіб міся­ця-мо­ло­ди­ка. З трьох боків зам­ку тек­ла річка. В то­му місці во­да ніко­ли не за­мер­за­ла, бо на дні ріки бу­ло ба­га­то дже­рел. За­мок і містеч­ко бу­ли в ру­ках од­но­го Дон­ця, на прізви­ще Три­ка­ча. Ко­за­ки за­то­пи­ли по­ро­ми в воді і ду­ма­ли ви­тяг­ти їх тоді, як прий­деться втіка­ли од По­ляків.

Корольовий тру­бач приїхав до ва­лу і зак­ри­чав, щоб ко­за­ки од­да­ли По­ля­кам містеч­ко. Ко­за­ки крик­ну­ли, що Сол­ти­ко­ва Дівка за­ле­жить не од ко­ро­ля а од ца­ря. Тру­бач од'їхав і знов приїхав вдру­ге. Ко­за­ки по­ча­ли на йо­го стрі­ля­ти. Тоді ко­роль звелів По­ля­кам нас­ту­па­ти на містечко. Бу­ло вже над ве­че­ром. Заг­риміли гар­ма­ти. Дим піднявся хма­ра­ми, аж на дворі стемніло. Кулі по­летіли в містечко. По­ля­ки полізли на ва­ли. Ко­за­ки так по­час­ту­ва­ли їх шаб­ля­ми, що По­ля­ки одс­ту­пи­лись од валів. Ко­за­ки вис­ко­чи­ли з-за валів і по­ча­ли би­ти По­ляків. На дворі по­ча­ло смер­ка­тись. По­ля­ки по­ко­ти­ли по­пе­ред се­бе зас­та­ви з ко­ло­док, щоб зас­ло­ни­ти се­бе од ко­зацьких куль, але ко­за­ки знов од­ки­ну­ли По­ляків. Вже нас­та­ла ніч, а бит­ва тяг­лася. В той час, як ко­за­ки би­лись на ва­лах, польські військові слу­ги пішли шу­ка­ти на річці бро­ду і нат­ра­пи­ли на за­топ­лені по­ро­ми. Слу­ги пе­ре­ко­па­ли греб­лю. Во­да шу­бовс­ну­ла в прокіп і по­ро­ми ви­ри­ну­ли з во­ди. По­ля­ки ско­чи­ли на по­ро­ми, і підпли­вли під са­мий за­мок і по­ча­ли ру­ба­ти час­токіл. В зам­кові бу­ли самі мо­ло­диці та діти, кот­рих схо­ва­ли там ко­за­ки. Прис­лу­ги да­ли зна­ти в польський стан. Польські жовніри на­па­ли на за­мок, при­ко­ти­ли та­ра­ни і про­ло­ми­ли та­ра­на­ми стіни. Ко­за­ки по­чу­ли, по­ки­ну­ли ва­ли і побігли в за­мок спа­са­ти жінок та дітей, але опізни­лись.

- Згода! про­си­мо ми­лос­ти! - зак­ри­ча­ли ко­за­ки.

Поляки обіця­ли по­ми­лу­ва­ти їх, як во­ни зда­дуться їм. Ко­за­ки од­чи­ни­ли во­ро­та: «Не­ма вам ми­лос­ти!» зак­ри­ча­ли По­ля­ки, вско­чив­ши у во­ро­та тем­ної ночі, і по­ча­ли ру­ба­ти в пень ко­заків, жінок і дітей.

Один польський капітан хотів спи­ни­ти одубілих По­ляків, але йо­го скалічи­ли. Де­сять ти­сяч на­ро­да виріза­ли польські жовніри. Тру­бач упав з прост­ре­ля­ним гор­лом.

Після та­ко­го крива­во­го діла ко­роль ру­шив на Сос­ни­цю: В Сос­ниці не бу­ло пол­ков­ни­ка; війська бу­ло не­ба­га­то, і ко­за­ки са­мохіть од­да­ли го­род ко­ро­леві. З Сос­ниці ко­роль пішов на містечко Нові Мли­ни. В Но­вих Мли­нах зовсім не бу­ло війська: во­но й не ­обо­ро­ня­лось. По­ля­ки пе­рей­шли че­рез йо­го і за містечком роз­п'я­ли шат­ра і розікла­ли ба­гат­тя. Один польський воєво­да Праж­мовський віз з со­бою ба­га­то грошей, до­ро­гої по­су­ди од ко­ролівсько­го сто­ла і всякі па­пері. Він став на ніч в місточ­ку. Про се довідався ко­но­топський сот­ник Нуж­ний і з своїми ко­за­ка­ми нес­подіва­но вско­чив в містечко. Праж­мовський ледве встиг вис­ко­чи­ти і втекти, а всі гроші, до­ро­га ко­ролівська по­су­да, па­пері, навіть військо­ва срібна чор­нильни­ця, все по­па­лось в ко­зацькі ру­ки.

2
Перейти на страницу:
Мир литературы