Выбери любимый жанр

Лазарит - Вилар Симона - Страница 11


Изменить размер шрифта:

11

– Готово? Тепер геть звідси, і щоб ноги вашої не було в юдерії!

Підлітки кинулися в темряву. Прибирали вони нашвидкуруч, навколо досі страшенно смерділо. Тим часом за дверима зашаруділо, відчинилося невеличке ґратчасте віконечко, у ньому промайнуло світло, і пролунав скрипучий старечий голос:

– Благородний сьєр Мартіне! Слава Богу Авраама, це ви!

Старий Хаїм, далекий родич Ашера бен Соломона, що виконував обов’язки брамника, почав возитися з клямками та засувами. Мартін негайно вказав йому на сліди нечистот навколо мезузи, але той, трясучи пейсами, повторював, що сам упорається, оскільки пана Мартіна чекають і будуть щасливі бачити.

Із середини дому на зчинений старим галас один за одним почали виходити домочадці. Угледівши пані Хаву, Мартін ледь не заплакав, адже ця жінка замінила йому матір. Вона була вже не тією стрункою красунею з оксамитовими очима, якою він побачив її вперше. Після численних пологів пані Хава погладшала, скроні її посріблилися, та коли вона обняла його, промовивши: «Нарешті ти повернувся, дорогий мій хлопчику!», Мартін справді відчув себе вдома. Радісно вітали його старші Ашерові дочки та їхні чоловіки. А ось і друг дитинства товстунчик Йосип!

Друзі міцно обнялися, і тієї миті нікому й на думку не спало б назвати Мартінове обличчя відлюдкуватим чи відстороненим: його сині очі сяяли від надлишку почуттів, він усміхався тією теплою посмішкою, яку зазвичай приховував, але тут йому не було перед ким таїтися, він був серед своїх. Даремно вічно недовірливий Сабір наполягав на тому, що він чужий в Ашеровій родині!

– Мені неодмінно і якнайшвидше треба з тобою поговорити! – звернувся до Мартіна Йосип.

Невисокий, змалечку схильний до повнотілості, він дивився на друга знизу вгору. Мартін охоче пішов би за ним, але його цупкий погляд уже впіймав на галереї ще одну особу, й очі його засяяли. Руф, донька Ашера бен Соломона, йшла сходами, несучи поперед себе срібну лампу, яка освітлювала її лице так, що здавалося, нібито сяйво розходиться не від вогню, а від її обличчя. Її сімара[34] теж була кольору полум’я, а розшите золотистими блискітками покривало не затуляло пасом виткого пухнастого волосся, яке обрамляло смагляве видовжене дівоче лице. Тонкі шляхетні риси, невеличкий, яскравий, мов квітка, рот і величезні, темні, немов ніч, очі. Вона була така гарна, що Мартіну мимоволі згадалися рядки із Cоломонової «Пісні над Піснями»: «Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої оченятка, немов ті голубки, глядять з-за серпанку твого! Твої коси, немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!»

За дівчиною з напівтемряви з’явилася ще одна постать: сутула, але міцно збита, вбрана у світлі одежі суботнього дня. Ашер бен Соломон…

Мартін не міг не помітити, як за його відсутності побіліло, немов присипане сіллю, волосся нікейського даяна, срібляста сивизна вже пробилася і в пишній бороді патріарха. Та Ашерові очі світилися звичною жвавістю й розумом, а глибокі зморшки додавали його обличчю значущості. Тут, у родинному колі, він поводився майже велично, зате, залишаючи дім, мав вигляд звичайнісінького купця-єврея: підлабузнювався, кланявся, лукавив. Мало хто в Нікеї знав, що ту людину малоазійські євреї шанують не менше за древніх царів цього народу.

– Мир тобі, Мартіне, назарянине! – усміхнувся даян.

– Мир і тобі, шановний Ашере бен Соломон, – низько вклонився главі родини лицар.

У присутності даяна Мартін уже не наважувався так відверто милуватися Руф’ю, адже досі й гадки не мав, як Ашер бен Соломон ставиться до його намірів.

– Я чекав на тебе, хлопчику мій, але не сподівався, що ти прийдеш наприкінці дня Шаббат, подарованого моєму народові в пустелі…

Мартін на мить зніяковів, однак Йосип негайно заступився за друга:

– Батьку, не будь таким суворим! Мартін прийшов уже затемна, суботній день закінчується. Що йому заважає бути присутнім на нашому святі?

Мартін полегшено й радісно зітхнув, бо Йосипа підтримали всі присутні, зокрема й Руф, яка не зводила з батька благального погляду.

Ашер усміхнувся в бороду.

– Ти завжди мав тут особливе становище, синьоокий. Зовсім не таке, як шалапут Ейрік чи похмурий Сабір. То проходь, і нехай разом із тобою ввійдуть у наш дім мир та благословення!..

Так Мартін знову опинився серед людей, яких знав змалечку і в глибині душі вважав найближчими. А відколи підросла красуня Руф, це відчуття стало для нього надто важливим.

У прохолоді весняного вечора вся родина зібралася на відкритій терасі внутрішнього дворика, і пані Хава запалила світильник. Це світло мало особливе значення: вогонь, запалений на заході сонця в п’ятницю, відділяв суботу від буднів і символізував світлу радість приходу сьомого дня тижня, а ввечері в суботу полум’я світильника сповіщало про закінчення дня спокою та повернення до повсякденних справ. Руф узяла в матері світильник, підняла його над головою, і всі присутні одночасно зітхнули чи то із жалем, чи полегшено.

Димок від благовонного куріння наповнював кімнату. Глава родини промовив благословення над повною по вінця чашею з вином, не забувши вилити додолу кілька крапель. У цьому так само був свій сенс: пролите вино – знак процвітання дому.

Розмова за трапезою була негучною і сповненою доброзичливості. Спершу йшлося про даянових дочок, які жили з чоловіками в інших малоазійських містах, потім усі дружно взялись обговорювати майбутнє одруження Йосипа з дочкою багатого купця на ім’я Біньямін із міста Сіс, що в Кілікійському царстві. Ашер бен Соломон зауважив: євреї за влади царя Левона[35] в Кілікії розкошують, тому синове одруження допоможе йому розширити там свої торговельні зв’язки і заснувати нові підприємства, а Йосипові він доручить керувати всіма справами. Водночас, даян побідкався, що задля справи доведеться на певний час розстатися з єдиним сином і спадкоємцем, оскільки інших двох синів Господь забрав до себе.

Йосип слухав батька, ні в чому не заперечуючи, вочевидь скорившись визначеній йому долі. Хоча Мартін досі чудово пам’ятав, як невтішно горював його друг за своєю першою молодою дружиною, котра померла під час пологів. Що ж, час лікує. Тепер Йосип готується від’їжджати, і, скоріш за все, одна з причин, через яку Мартіна викликано в Нікею, – це бажання Ашер бен Соломона, щоб лицар супроводжував його сина під час тривалих мандрів через Малу Азію.

Але зараз Йосип відпочивав душею в колі батька й матері, старших сестер, їхніх чоловіків і численних нащадків, а також далеких родичів, які заполонили дім даяна. Він, звісно ж, помітив погляди, що їх кидали одне на одного його друг-воїн та молодша сестра. Йосипа це зворушувало: що може бути краще, якщо їхні мрії здійсняться, і колись він зможе назвати Мартіна не лише другом, а й братом.

Тому, щойно завершилася трапеза й настав час відпочинку, він перекинувся кількома словами з Руф’ю, а потім перехопив Мартіна на півдорозі до відведеного йому покою і відвів убік.

– Іди в сад, – прошепотів він. – Руф чекатиме на тебе біля великого ялівцю за водограєм.

Мартін швидко потиснув другові руку й квапливо вирушив туди, де в темряві дзюркотіла вода. Руф невагомою золотистою пташечкою пурхнула в його обійми.

– Поцілуй же мене! Поцілуй, як тоді, коли ми відкрили одне одному наші серця!

Тіло її тріпотіло в його дужих руках, дівчина стала навшпиньки, насолоджуючись поцілунками Мартіна, її покривало впало, кучері скуйовдилися. Руф була палка й нестримна, і ця її пристрасність доводила Мартіна до шаленства. Та він і на мить не забував, що ця дівчина – дочка його друга й благодійника. І коли вона потягнула його руку до себе і він відчув атласну прохолоду її стегна, то відступив першим.

– О, ні, солодка моя трояндо! Хоч я і втрачаю з тобою розум, але зможу дозволити собі сміливіші ласки, лише назвавши тебе своєю дружиною…

Він на крок відступив й опустився на застелену килимом лавку, намагаючись упоратися зі своїм збудженням. Руф млосно зітхнула й сіла поруч, схиливши скуйовджену кучеряву голівку йому на плече. І, немов читаючи його думки, почала ледь чутно наспівувати із «Пісні над Піснями»:

вернуться

34

Сімара – довге плаття в євреїв, що прилягає до тіла й застібається від верху до низу.

вернуться

35

Левон II – цар Кілікійської Вірменії з 1187 до 1219 рр. Час його правління був епохою розквіту Кілікії, коли вона стала однією з найвпливовіших країн Близького Сходу.

11
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Вилар Симона - Лазарит Лазарит
Мир литературы