Ярослав Мудрий - Кочерга Иван Антонович - Страница 15
- Предыдущая
- 15/18
- Следующая
Бо, як i ти, я прагнув теж просторiв
В блуканнях довгих, мандрах i борнi...
1 Борисфен (грецьк.) - Днiпро.
Входить Сильвестр, за яким Свiчкогас несе кiлька великих книжок.
С и л ь в е с т р
Дозволь менi, великий господине,
Розважити книжками смуток твiй.
До тебе вiдрядила нас княгиня,
Та й книги є цiкавi i новi.
Я р о с л а в
(зворушений).
Яка ж вона ласкава i дбайлива...
Бо кращого я сам би не хотiв.
Ану, давай, якi там в тебе дива...
С и л ь в е с т р
(бере в Свiчкогаса i розгортає книгу).
Все грецькi, бач, але яснi без слiв,
Бо чудним всi художеством вiдмiтнi,
Наприклад, ось "Усiх святих вiнок"
Семена Метафраста. Тут на всi днi
Про кожного святого є урок.
Представлено художеством умiлим,
Який вiн був, що дiяв, як страждав,-
Що й не читавши навiть зрозумiло...
Я р о с л а в
Ну, про святих чимало я читав,
I всi вони вже надто тут похилi.
А що там ще?
(Сильвестр бере в Свiчкогаса другу велику книгу).
Ну що, брат Свiчкогас,
Ще голова од книг не потерпiла?
А може, знову хочеш кинуть нас
I, як варяг, пуститися на хвилi
Шукать в свiтах добичi i пригод?
Тодi скажи.
С в i ч к о г а с
Нi, княже господине,
Нiде нема у свiтi тих щедрот,
Що я знайшов отут на батькiвщинi,
У Києвi бiля твоїх чеснот,
Де чудних книг вкусить менi дано.
Я р о с л а в
I де у князя добре є вино.
Чи не його вкушаеш ти, монаше?
С в i ч к о г а с
Нема грiха за князя випить чашу.
С и л ь в е с т р
Нi, справдi-бо змiнився Свiчкогас,-
У мiру п'є i не марнує час,
Недурно, бач, його гойдали хвилi,
Злi домiшки якраз на дно осiли.
Я р о с л а в
Гойдавсь i я чимало на човнах,
Та не позбувсь, на жаль, порокiв давнiх.
Ну, що там далi?
С и л ь в е с т р
В чудних малюнках
Псалтир розкiшна грецького писання,
Iскуством дивна.
Я р о с л а в
(у захватi).
О, яка ж краса!
Якi тут фарби радiснi й прозорi,
Якi церкви в лазурних небесах
Здiймаються у золотих узорах,
В струнких просвiтах, на струнких стовпах!
Коли менi дадуть хоч рiк покою
Серед моїх походiв i турбот,
Клянусь, такий я храм собi построю
В iм'я Софiї - мудростi чеснот!
Так, дивний твiр! Нехай в опочивальнi
Вона лежить у мене на столi.
Вона мене розважить в час печалi,
Бо є ще дiло князю на землi.
Спасибi, друже!
С и л ь в е с т р
(замiшаний).
Вибач менi, княже,
Проте цю книгу я ще не купив.
Я р о с л а в
Як не купив? Що ти верзеш? Чия ж
Вона тодi?
С и л ь в е с т р
То грек з чужих країв
Її привiз, та дорого, бач, хоче:
Сто гривен золотом.
Я р о с л а в
(обурений).
Та що це вiн, здурiв?
За книгу сто! Та вiн смiється в очi!
Сто гривен золотих! Та це ж село
Купити можна з нивами, млинами
Та всiм добром.
С и л ь в е с т р
Так, дорого зело...
Я р о с л а в
Ану, поклич його, хай перед нами
Насмiлиться цю цiну повторить.
(Свiчкогас хутко виходить).
Сто гривен золотом! Та я торiк
За бiблiю вiддав дванадцять гривен!
Ну, де ж той грек?
Сильвестр виходить.
III
Входить Володимир, тримаючи в руках невеличку, розкiшно оправлену книжечку.
В о л о д и м и р
Мiй тату, там прийшов
Якийсь мандрiвець, видом надто дивен.
I передав оцей молитвослов...
(Дає Ярославу).
I просить, щоб...
Я р о с л а в
(дуже схвильований).
Великий боже! Де ти...
Хто дав тобi? Та це ж Єлизавети
Молитвослов! Веди його сюди!
Входять Микита i Джема. Вiн в рудуватому одязi пiлiгрима, в сандалiях, з непокритою головою, з вiдкритим капюшоном; вона в короткiй спiдницi i сандалiях, з цитрою в руках.
Я р о с л а в
Микито! Ти? Невже ти був у неї?
Кажи ж мерщiй!
М и к и т а
Багато, княже, де я
Помандрував i землю iсходив
З того часу, як в розпачi i горi
Покинув Київ в ту нещасну нiч...
Я побував i в Римi, i за морем,
Скрiзь гнав мене, неначе божий бич,
Про батька згубу невiдчепний спомин...
Нарештi, вже на третiй, мабуть, рiк
В Норвегiю причалив я свiй човен...
Я р о с л а в
(нетерпляче).
Ну, що ж вона, її ж ти бачить мiг!
Ти говорити з нею мiг, щасливий!
М и к и т а
Бiля вiкна, самотня i журлива,
Вона сидiла в замку короля
I все туди дивилась, де земля,
Здавалось їй, на пiвдень простяглась,
I сумно так спiвала край вiкна,
Що в серцi гостра закипала жалiсть.
Я р о с л а в
О боже мiй! Як мучилась вона!
М и к и т а
Про Київ все спiвала недосяжний
I так згасала, мов свята свiча...
Коли ж прийшов її останнiй час,
Дала менi цей молитовник княжий,
Щоб я тобi на спомин передав.
Я р о с л а в
(цiлує книжечку).
Бiдняточко... Якби я тiльки знав...
М и к и т а
I ще тебе просила, вже окремо,
Щоб прихилив у себе бiдну Джему,
Яка весь час отам на чужинi
Була при нiй i подiляла з нею
I сум за рiдним краєм, i пiснi,
Хоч в рiзнi землi линули душею.
Я р о с л а в
(кладе руку на плече Джемi).
Її iм'ям тобi я все зроблю
I з радiстю у себе прихилю.
Коли ж захочеш далi в землю рiдну,
Тебе туди вiдправлю в час погiдний,
Лиш розкажи, як з нею ти жила,
Як сум її в цих струнах зберегла...
Д ж е м а
О, дякую тобi, великий княже!
Нехай розкажуть струни гомiнкi,
Нехай пiснi мої тобi розкажуть
Про сум твоєї любої дочки...
Твою дочку всiм серцем я любила...
Про мене ж не турбуйся, мiй сеньйоре,
До мандрiв довгих звикла я в життi,
Пiду й тепер, за тим пiду, хто в горi
Мене утiшив на моїй путi...
Не як коханка... Як раба служить
Тепер я буду доброму Микитi...
Дозволь менi цi струни розбудить,
Щоб Ельзи душу викликать на мить.
(Сiдає й бере на цитрi кiлька акордiв, тодi спiває).
Отак вона сидiла
У замку край вiкна,
Дивилася на хвилi,
На бурнi, сивi хвилi,
Самотня i сумна.
Туди дивилась, бiдна,
Де в дальнiй далинi
Десь край лишився рiдний,
Десь Київ сяє рiдний
На сонцi в вишинi.
Коли ж плили стрункiї
На морi кораблi,
Вона спiвала - в Київ,
Полинула б я в Київ,
До рiдної землi...
I все спiвала з плачем:
О Київ, рiдний край...
Тебе вже не побачу,
Тебе вже не побачу,
Прощай, навiк прощай!
Я р о с л а в
(витирає очi).
Бiдняточко... моя Єлизавето,
Прости мене, що не помiг тобi.
Тобi ж спасибi... втiшила мене ти.
Цiлющi сльози визвала в журбi.
IV
Хутко входять задиханi Сильвестр i Свiчкогас, ведучи грецького купця Парфенiя.
С и л ь в е с т р
Пробач нас, княже, ледве розшукали
Цього ми грека в ближньому кружалi,
Де чашi вiн зi смаком вихиляв.
С в i ч к о г а с
(витирає губи рукою).
Насилу вже його я розшукав...
Я р о с л а в
Найпаче ти - стезя, мабуть, знайома.
Недурно вуса мокрi од вина.
(До грека).
Ти, може, справдi випив, що загнув
Таку цiну безбожну й безсоромну.
П а р ф е н i й
Повiр менi, великий государ,
Що коли я вiзьму сто гривен плати,
- Предыдущая
- 15/18
- Следующая
