Выбери любимый жанр

Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович - Страница 9


Изменить размер шрифта:

9

Що воску назбирають в дубi тiм

Для тих свiчок...

С в i ч к а

Зате вже є сокира,

Що вирубає борть в отих дубах.

О л ь ш а н с ь к и й

Щось дуже смiлий ти. Дивись, i в нас

Сокира є про голови свавiльнi...

С в i ч к а

Не про свавiльнi, мабуть, а такi,

Що втiхам вашим панським заважають,

Коли князiвське око до дiвчат

Придивиться, буває, дуже пильно.

Тобi не раю, княже, я вночi

В ярах ходити наших - темно дуже.

О л ь ш а н с ь к и й

(хапається за меч).

Як смiєш ти, зухвальче!

К е з г а й л о

(регоче, радий).

Га! Ха-ха!

Виходить, i у тебе перець є.

У мене в горлi, а у тебе в оцi.

О л ь ш а н с ь к и й

Зухвалий кмете!1 Знатимеш мене,

Коли весiлля здумаєш справляти -

Хоч не покличеш в гостi - сам прийду.

1 К м е т - селянин, хлiбороб.

З брязкотом ховає меч i виходить.

В о е в о д а

I справдi, щось ти дуже розпустив

Тут язика - iди мерщiй на вежу

I лагодь дзигарi, та пам'ятай

I кожум'якам всiм своїм скажи,

Що замiсть свiтла я по тих ярах

Поставлю варту - буде вам свiтити.

К е з г а й л о

А змерзнете - нагрiє, ха-ха-ха!

В о є в о д а

Тепер iди на вежу.

Свiчка уклоняється i йде.

К о з е к а

(втручається).

Постривай!

А все ж таки менi чогось здається,

Що й ти там був, коли в отих ярах

Ми дiвчину затримали за свiтло.

(Береться за голову).

К е з г а й л о

(втручається).

А хоч i був! Було тодi хапать,

Коли тобi макiтру вiн пошарпав.

Що б вiн за хлопець був, якби свою

Та дiвчину не мiг одборонити.

Iди, та в другий раз не попадайсь.

Люблю таких. Апчхи! Бодай з тим перцем!

Свiчка виходить.

В о є в о д а

Гей! Що ж той вiйт! Iди скажи, Козеко.

Козека виходить.

Цей Свiчка зух - та небезпечно зараз

Це кожум'яцьке кодло ворушить.

IV

Входять Шавула i Козелiус. Тим часом Кезгайло, усiвшись на дзиглику й витягнувши довгi свої ноги, починає з видимим обуренням розглядати свої подарунки, нюхає, чхає, плює.

К е з г а й л о

I хто той перець вигадав! Апчхи!

Напевно, чорт, щоб дратувать людей...

Ш а в у л а

Чолом тобi, великий воєводо,

Од всiх мiщан, i цехiв, i поспiльства

До тебе в справах наших...

В о є в о д а

Що таке?

Ш а в у л а

Дозволь тобi повiдать по порядку...

В о є в о д а

Коротше тiльки - вже часу нема.

Ш а в у л а

(почила урочисто).

Як вiдомо тобi, громада наша

З давнiх-давен звичаї стародавнi

I вiльностi мiськiї береже.

Ще Вiтовт, князь великий i преславний,

Нам грамоту уставну дарував.

Князь Олександр...

В о є в о д а

(перебиває).

Кажи до справи ближче,

Облиш князiв - їх добре знаю сам.

Ш а в у л а

То я ж кажу - князь Олександр...

В о е в о д а

(нетерпляче).

Ти знов!

Доволi вже князiв тут поминати,

Неначе в церквi. Дiло говори.

По що прийшов?

Ш а в у л а

(витирає хусткою лоб).

Та я ж хотiв казати,

А ти менi всi думки сколотив...

Про що, пак, я - екхм, з давнiх-давен

Громада наша твердо й непорушне...

От халепа... зав'яз, як пес в тину.

Громада наша...

В о є в о д а

Чули вже про це!

К е з г а й л о

Понюхай перцю - може, в головi

Яснiше стане.

Ш а в у л а

(в розпачi).

Вже не перший день,

Бач, скаржаться всi нашi городяни,

Що ти вiд нас всi грамоти забрав.

(Воєвода стукає кулаком).

Та це ж не я! Я ж нi! Крий мене боже!

Але ж несила! Скаржаться, що ти

Їм свiтла не даєш вночi свiтити,

Хоча на те князiвський дозвiл є.

I справдi - князь великий Олександр

Нам грамоту давно вже дарував,

Де, всi вини й притуги одложивши,

I свiтло теж дозволив всiм свiтить...

I ось як вiйт...

Воєвода схоплюється в гнiвi.

В о є в о д а

Аж ось воно куди!

То ти як вiйт? А ти хiба не знаєш,

Що з ласки ти моєї тiльки вiйт?!

Що справжнiй вiйт я сам, як воєвода!

Ш а в у л а

Та я ж нiчого!

В о є в о д а

Що якби схотiв,

Давно б себе проголосив за вiйта!

Ш а в у л а

Та я ж нiчого. Я хiба про це...

Про грамоту я тiльки та про свiтло.

В о є в о д а

А, грамоту! А знаєш ти, що в нiй,

В тiй грамотi, написано про вiйта?

Не знаєш?

(Виймає з дубової окутої скринi грамоту й кидає

Козелiусовi).

Прочитай йому мерщiй.

К е з г а й л о

Попався, друже, - вiн тобi наперчить.

В о є в о д а

Читай отут.

К о з е л i у с

(читає).

"Коли вночi з огнем

На мєсте в домєх сиживали, iно

За те вини з них воєвода брав,

Ми то їм отложили".

Ш а в у л а

Я ж казав!

В о є в о д а

Послухай краще далi.

К о з е л i у с

(читає).

"I о том

Нехай войт вєдаєт. А єсли б нє хотєл

Того смотрєтi войт i от огню

Которая би мєсту шкода..."

В о є в о д а

(грiзно).

Чуєш?

К о з е л i у с

"Которая би мєсту шкода стала,

Тогда ми маєм самi покарать".

В о є в о д а

Кого карати? Вiйта. Ну, нехай.

Я завтра ж грамоту верну до Ради

I свiтло всiм дозволю. Тiльки сам

Тодi вiдповiдай за шкоду мiсту, -

А як пожежа скоїться, тодi

Не гнiвайся вже, друже мiй ласкавий,

Коли твою я голову дурну

Пiд брамою Пiвденною зiтну.

Ш а в у л а

(в розпачi).

Та я ж нiчого!

В о є в о д а

(дає йому грамоту).

Нi, тепер бери,

Коли хотiв!

Ш а в у л а

(з жахом).

Та хай їй цур!

В о є в о д а

Ага!

Не до смаку за все вiдповiдати,

Не до вподоби. Ти ж бо як хотiв?

Ш а в у л а

Та я ж нiчого!

В о є в о д а

Щоб i владу мати,

I щоб турбот нiяких не було!

Чи ж я чiпав твої бобровi гони,

Бортi медовi, осетри, млини?

Втручався я коли в твої прибутки,

Займав коли твiй шостий грош з чиншiв? 1

Чого тобi, дурному, бракувало!

1 Чинш - податок за користування землею.

Ш а в у л а

О боже ж мiй!

В о є в о д а

Сидiв би та мовчав.

Ш а в у л а

Та я ж нiчого!

В о є в о д а

Пив свою слив'янку.

Ш а в у л а

I цей слив'янку...

В о є в о д а

Їв би осетрiв

Та радий був, що клопоту не маєш!

Не дурно ж пузо он яке вiдпас!

Дивись тепер. Не хочещ в згодi жити,

То я тобi незгоду покажу.

(До Козелiуса - грiзно).

Вiддай йому цi грамоти.

Ш а в у л а

(з жахом).

Не хочу!

Не хочу я! Та пропади вони!

В о є в о д а

Пиши наказ.

Ш а в у л а

(благає).

О, змилуйся, мiй пане,

Пробач менi за клопiт цей дурний!

(Витирає хусткою лоб).

В о є в о д а

Не до смаку? Дивись, щоб це востаннє,

Йди поки цiлий, лиха не буди.

(У гнiвi виходить).

К е з г а й л о

Їж осетрiв та пий горiлку з перцем,

9
Перейти на страницу:
Мир литературы