Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович - Страница 6

• Предыдущая
• 6/24
• Следующая

Ти рвешся до пригоди та до згуби?

Нащо тобi те свiтло? То хiба

I в темрявi не ясно нам з тобою...

Для мене - цiлий свiт в твоїх очах,

Навiщо ж ти шукаєш неспокою?

Не любиш ти...

С в i ч к а

О любий друже мiй!

Чи не любов од вiку пориває

Людей на подвиг, на борню, на бiй?

Отак i я на честь твою жадаю

Всi засвiтити в Києвi вогнi!

М е л а н к а

Боюся я вогнiв нiчних - вони

Моїй душi ворожать тiльки горе...

(Пiдводиться).

Прощай, мiй любий...

С в i ч к а

О, побудь, не йди...

М е л а н к а

Не можу, милий... I матуся хвора,

I пiзно вже...

С в i ч к а

(цiлує її).

До завтрього!

М е л а н к а

Прощай!

(Iде в свою хату).

С в i ч к а

(один).

Прощай, чудова дiвчино... Тобi

Знайду я долю i життя твоє,

Як свiчку тиху, засвiчу i вкрию.

(Дивиться на замок).

А ти стривай, зловiсний княже тьми,

Литовський вовче, ти ще нам заплатиш

За нашi кривди i за свiтло те,

Що з наших хат безсоромно украв.

(Iде в глибину за Симеона, наспiвуючи).

Темная нiчка над мiстом спустилась,

Мiсяць над замком зiйшов,

Де ж ти, красуне моя, притаїлась,

Вийди ж на поклик мiй знов...

Зникає.

II

Зовсiм стемнiло. З-за Кожум'яцької брами вертаються Гiльда з Ульрiкою, що несе засвiчений лiхтар. Гiльда зупиняється, дивлячись на замок.

Г i л ь д а

Бенкет в розпалi... кубками дзвенить

I тiшиться литовськеє рицарство,

Як гучно там!

У л ь р i к а

О панi, я боюсь,

Що гнiватись на нас страшенно буде

Вельможний пан...

Г i л ь д а

Однаково йому,

Чи дома я, чи нi... Якби ти знала,

Як тяжко та як сумно тут менi

В смутному цьому мiстi, що таке

Занедбане i темне, як могила...

По цих ярах, глибоких та крутих, .

Де лiпляться похилi, вбогi хати,

Такi не схожi на ошатний мiй,

Блискучий Кутногорськ...

Тим часом з правого боку виходить Коляндра i ще два цеховики. Побачивши Гiльду, зупиняються праворуч на першому планi.

К о л я н д р а

Стривайте, тихо.

Це жiнка воєводи з лiхтарем

Вертається додому. Нумо, хлопцi,

Давайте налякаємо її;

Щоб лiхтарем людей не дратувала,

Що потемки примушенi сидiть.

1 ц е х о в и к

Гаразд!

2 ц е х о в и к

А нум, гуртом...

1 ц е х о вик

Нехай не дрочить...

К о л я н д р а

Гаси лiхтар. Кидаймось разом... Ну!

В с i

Ого-го-го!

(Кидаються i гасять лiхтар).

Це ти, моравська лялько!

(Скачуть у темрявi навкруги переляканих жiнок).

А будете людей дражнити свiтлом,

Що з наших хат украв твiй чоловiк!

К о л я н д р а

Тягнiть її до старої гарбарнi,

Хай потемки посидить до зорi.

Тягнуть.

III

У л ь р i к а

Рятуйте! Пробi!

Ц е х о в и к и

Це тобi не замок.

Це Кожум'яцька брама!

В цю мить Свiчка, що почув крик, кидається на порятунок.

С в i ч к а

Геть! Назад!

(Б'є i розганяє цеховикiв).

Як смiєш ти ганьбити наше мiсто

I товариство наше цехове! Негiдники!

Коляндра i цеховики тiкають.

Пробач, шановна панi,

Зухвальство це, i не суди всiх нас.

Я зараз вам дiстану свiтла,- дайте

Менi лiхтар.

Лiзе на примурок Симеона i запалює лiхтар вiд лампади.

Г i л ь д а

О, дякую тобi,

Кавалере мiй чемний i ласкавий,

Хто ти такий, мiй хлопче?

С в i ч к а

Я зброяр

I майстер Свiчка, київського цеху,

Роблю я стрiли, луки i мечi.

Г i л ь д а

(вражена).

То, значить, ми брати по реместву!

Як дивно це. Мiй батько теж зброяр,

Цехмейстер славний мiста Кутногорська,

Який приємний випадок!

С в i ч к а

Менi

Приємно теж - дозволь, я проведу

Тебе до замку, найяснiша панi...

Виходять всi троє повз Симеона, дорогою до замку.

IV

З глибини входять Ольшанський i Козелiус.

О л ь ш а н с ь к и й

Далеко ще?

К о з е л i у с

О нi, ми вже прийшли,

Отут вона живе.

О л ь ш а н с ь к и й

Iди... Яка ж убога

Хатина ця. I в нiй така краса,

Така краса розкiшна й чарiвна.

К о з е л i у с

Я наказав, щоб варта пильнувала

Хатину цю. Нехай хоча на мить

Вона вогонь засвiтить - зараз схоплять

I приведуть до замку.

О л ь ш а н с ь к и й

(нетерпляче).

Йди, кажу.

К о з е л i у с

Тодi вже сам тримай свою голубку.

О л ь ш а н с ь к и й

Iди, кажу.

Козелiус виходить.

Невже така краса

Сама не свiтить, мов алмаз блискучий,

I темряви навкруг не осява?

Не знаю сам, що робиться зi мною,

Неначе чари душу оплели...

А може, й справдi чари... Кажуть всi,

Що в Києвi гнiздяться чарiвницi

По цих ярах таємних i крутих...

Хай буде так. Назад нема дороги.

Гей! Вiдчини!

Стукає в дверi. Меланка виходить iз хати.

М е л а н к а

Хто тут?

О л ь ш а н с ь к ий

Це я...

М е л а н к а

Хто ти?

О л ь ш а н с ь к и й

Я той, кого ти душу полонила

I чарами своїми оплела...

Я князь Ольшанський, каштелян i рицар.

О, не тiкай, благаю - постривай.

Для тебе я покинув ясний замок

I в темний яр спустився, щоб красу

Твою ще раз побачить, чарiвнице.

Хапає її руки.

М е л а н к а

Пусти мене!

О л ь ш а н с ь к и й

О, постривай!

М е л а н к а

Пусти!

Яка ганьба! Хiба князiвський звичай

Хапать дiвчат опiвночi? Пусти,

Менi за тебе соромно.

Вiдштовхує його.

О л ь ш а н с ь к и й

(затримує її).

Не сором

Таку красу i злочином здобуть.

Не соромно такий алмаз блискучий

До княжого палацу повернуть.

Тебе вiзьму, бо на шляху моєму

Тебе найвища доля нарекла.

М е л а н к а

Не для князiв литовських чи нiмецьких

Моя дiвоча доля - вiльна я.

Iди! На перший раз тобi дарую.

Звичаїв, мабуть, наших ти не знав.

Iде до своєї хати.

О л ь ш а н с ь к и й

(один).

I з тим пiшла... спокiйна i прекрасна,

В свою убогу хату, як в палац.

А я стою без розуму i волi,

Неначе блискавка упала мiж очей...

I все ж таки тебе я не зречуся -

Любов'ю, гвалтом, мертву чи живу,

А я тебе здобуду i вiзьму.

Виходить у глибину.

V

Тихо. З-за брами виходять Коляндра i Чiп.

ЧIП

То де ж це ти штани собi подер?

Напевно, лазив до чужої жiнки,

Та напоровся на чужий кулак.

Це вже у вас така кравецька вдача:

Лизнув, та й ходу... Ласi до жiнок.

К о л я н д р а

Та ну тебе в болото! Причепився.

Багато ти в жiнках тих тямиш... тур...

• Предыдущая
• 6/24
• Следующая