Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович - Страница 17

• Предыдущая
• 17/24
• Следующая

Знов перець, та iще якийсь червоний!

(Чхає, накочується на купця).

Та як ти смiв... апчхи! Та як ти смiв!

К у п е ц ь

Та це ж iндiйський перець, що його

I королi не всi ще куштували!

К е з г а й л о

Та я тебе!

К у п е ц ь

Панове!

В о є в о д а

Зараз геть!

К у п е ц ь

Панове! Рицарi! Вельможнi кавалери!

Я маю дар! Я маю викуп! Ва!

Я зараз приведу вам трьох невiльниць,

Красунь розкiшних. Чарiвних дiвчат,

Яких немає навiть у султана.

А як танцюють. А якi цнотливi.

Як цукор! Як алмаз! Як абрикос!

Як мiсяць на чотирнадцятий день!

В о є в о д а

Гаразд! Веди. Побачим, що за мед.

Р и ц а р i

Це iнша рiч.

В о є в о д а

Та тiльки стережись

Яких мармиз пекельних привести.

К у п е ц ь

Як золото! Рахат-лукум! Халва!

Я за хвилину приведу їх. Ва!

Виходить.

В о є в о д а

То вип'ємо, панове, за красунь,

Що нам щаслива доля посилає,

Якби ще баб нам здихатись своїх -

Утнули би рицарську ми розвагу.

III

Увiходить Козелiус.

В о є в о д а

А, писарю! Ну що - яка погода?

К о з е л i у с

Злочинець тут, вельможний воєводо,

Його хотiв ти з князем допитать.

В о є в о д а

Гаразд - веди. У нас якраз є час

Мiж кубками - до тої насолоди,

Що нам купець вiрменський обiцяв.

Козелiус вiдчиняє дверi - вартовi вводять Свiчку. Хвилина мовчання.

В о є в о д а

Ну що, гаряча Свiчко, ще тебе

Сьогоднiшняя буря не задула?

С в i ч к а

Немає в свiтi бурi, щоб огонь

Могла задути вiчний та правдивий.

Задути можна свiчку, загасить

Пожежу навiть можна, навiть всi

Жаринки найдрiбнiшi затоптать,

Але живий огонь i в кремiнцi

Чекає лиш, щоб ми його збудили.

В о є в о д а

(здивований).

Ти добре кажеш. Свiчко, тiльки ти

Забув одне - не вiльно людям всiм

Святий огонь даремно викликать.

I проклят, хто, як ти, блюзнiрську руку

На заказний той кремiнь пiднесе.

(Пiдводиться).

Тут я один i князь i воєвода.

Я охоронець мирного вогню.

А ти хотiв роздуть його в пожежу

I мiсто все повстанням сколотить.

С в i ч к а

Не я почав. Чи не твої ж кати

Без сорому на мирне вдерлись свято -

Не кулаком, а правдою хотiв

Я перше наше право довести.

В о є в о д а

Не правдою почав ти, а злодiйством,

Не смiєш ти про правду тут казать.

Пан писарю, яка належить кара

Свавiльниковi й татю за крадiж?

К о з е л i у с

(перегортає папери).

Єдина кара "хоч i вперше вкрав,

Але понад полтину - то повiсить".

Судебник Казимира короля,

Артикул чотирнадцятий i далi...

(Гортає далi).

А Саксон 1 каже: "Хто свавiльну руку

На владу предержащу пiднесе

I заколот учинить, то злочинця

Четвертувать ".

1 Саксон (саксонське зерцало) - збiрник феодаль- ного нiмецького права, укладений близько 1230 р. В ньому вiдбито iнтереси феодалiв.

В о є в о д а

Доволi для тебе?

С в i ч к а

Я не боюсь нi смертi, нi тортур.

I все ж тобi не загасити свiтла,

Що з тьми вiкiв та через стiльки бур

Пронiс народ вiдважний i свобiдний.

К о з е л i у с

Ще кара є - в Саксонi - Singularis 2 -

"Хто грамоти державнi украде,

Катiвською рукою ослiпить".

2 Окремий випадок (лат.).

Свiчка мимоволi вiдхитнувся.

В о є в о д а

Ага, не до вподоби - затремтiв.

Що ж, мабуть, так i зробим - хто дививсь

На свiтло заказне, то вже не гiдний

На iнше щось поглянути.

С в i ч к а

(стогне).

Меласю.,.

Ольшанський пiдвiвся - злорадно.

О л ь ш а н с ь к и й

Так, так! Ти не побачиш вже її -

Нi тих очей, як зорi, променистих,

Нi свiжих уст, нi чарiвних тих перс,

I навiть слiз її ти не побачиш,

Коли вона заплаче.

С в i ч к а

(з мукою).

Замовчи!

В о є в о д а

Навiщо ж ти, безумцю ненажерний,

Свою любов на славу промiняв?

Нащо вона - та грамота тобi?

Верни її - i завтра ж будеш вiльний.

С в i ч к а

I справi край? Звiльниш мене, та й квит?

Погано ж ти рахуєш, воєводо,

Коли життя за грамоту даєш.

А хто ж менi поверне ту надiю,

Пошану ту, що я колись берiг

В моїй душi до того привiлею,

До слiв отих брехливих i гучних?

Адже ж йому ми вiрили, як сонцю,

Гадали ми, що хай лише до нас

Повернеться ця грамота князiвська,

Як раптом свiт засяє по хатах,

I зникнуть всi притуги i насильства,

I радiсне народиться життя.

I ось коли, коли б вона менi

Належала, ця грамота зрадлива,

То дурно б я тобi її шпурнув,

Ще й плюнув би на привiлей брехливий

I викупу за нього не схотiв!

Та не менi - а цiлому народу

Належить ця примара золота,

Що за її боровся, як за правду,

Пригнобленням i потом заплатив.

То не тобi ж її у нас купити,

Хоч би життя за неї обiцяв!

О л ь ш а н с ь к и й

Зухвалий кмет! На шибеницю зараз!

В о є в о д а

Так ось яка твоя, виходить, правда:

Вже не мене, а князя ти образив,

I все ж таки тебе не покараю -

Лиш грамоту князiвську поверни.

К е з г а й л о

(зривається з мiсця й пiдходить до Свiчки).

Та схаменись! Отямся! Хай їй цур,

Тiй грамотi - не вартi всi вони

Такого хлопця гарного, як ти!

В о є в о д а

Кезгайло, геть!

Мовчиш? Не хочеш зради?

Ну, то iди! Та добре подивись

В останнiй раз на цi свiчки, бо взавтра

Займеться не для тебе день новий.

С в i ч к а

Хоч не менi - для вiльного народу

Колись зоря займеться свiтова.

К е з г а й л о

(хапає його руки).

Отямся, хлопче! Душу всю менi

Ти зворушив одвагою своєю

С в i ч к а

Спасибi, рицарю...

В о є в о д а

Кезгайло!

За вiкном чути сурми, що виграють зорю.

Ну, то що ж?

Цю грамоту повернеш ти менi?

В останнiй раз тебе питаю.

С в i ч к а

Нi!

Сурми помалу стихають.

В о є в о д а

Ведiть його!

Козека i вартовi виводять Свiчку.

К е з г а й л о

Вельможний воєводо,

Сурмить труба. Час замок закривать.

Бере свою кирею i йде до дверей.

В о е в од а

Бекети 1 всi уважно перевiрить.

Пiдсилить варту. Жодної душi

До замку не пускать. Опрiч жiнок

Та отого вiрменського купця.

1 Б е к е т - вiйськовий пiкет, сторожа.

К е з г а й л о

Зроблю я все.

Виходять.

К о з е л i у с

(наближається до Воєводи - стиха).

Дозволь тобi, мiй пане,

Порадити. Не слiд би Свiчку тут...

I небезпечно в замку залишати...

Бо є такi... прихильники.

В о є в о д а

Ага,

Я зрозумiв. Iди i накажи,

Щоб зараз одвели його в в'язницю,

Що в Порубi.

О л ь ш а н с ь к и й

(пiдводиться).

Я сам це накажу

I одведу його з моїм загоном.

Пiд вiкнами моїми це якраз.

I сам його тюремником я буду.

В о є в о д а

Гаразд! Iди! А ти пиши декрет,

Щоб Свiчку завтра вранцi - яко татя -

Повiсити на Житньому торгу.

IV

Увiходить Кмiтич. Ольшанський тим часом вийшов.

К м i т и ч

Пан воєводо, в мiстi неспокiйно.

Хвилюється Подольє - всi цехи

• Предыдущая
• 17/24
• Следующая