Выбери любимый жанр

Іще ніч... - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 25


Изменить размер шрифта:

25

Історія гріхопадіння Адама та Єви (віри та життя, громади перших народжених від Духа, Церкви причасників містичного досвіду Божественної реальності) потребує окремого висвітлення. Сьогодні ж дамо відповідь на поставлене запитання: хто такі у біблійній мові Каїн та Авель? Якщо Адам символізує собою віру, що чинна любов’ю, Єва – громаду вірних, то Каїн і Авель – всиновлення цієї віри, два способи служіння. Приземлене, душевно-тілесне, уражене духом фарисейства та нелюбовності, обрядовірства та релігійного фанатизму Каїнове служіння, що приносить Богові “жертви від плоду землі”, про які так говорить Господь: “Чому Я чекав, що родитиме він виноград, а він уродив дикі ягоди?..” (Ісаї, 5 розділ, 4 вірш). І істинне, духовне, осінене любов’ю, благословенне й благодатне служіння Авелеве – служіння в Дусі та правді, яке покладає на жертовник волі Божої, на вівтар виконання Закону Божої Любові плоди самозречення та смирення, повної ваги грона милосердя та богопізнання. Приносить жертви духовні “від своїх первородних з отари та від їхнього лою”, про які Псалмоспівець:

“Бо коли б Ти жертви побажав – приніс би я: всепалення Ти не бажаєш.

Жертва Богові – це дух сокрушенний (овечка – символ смирення). Серцем смиренним і скорботним Ти не погорджуєш, Господи!” (Пс. 50(51).18–19).

І нарешті, хто ж є та Каїнова дружина? Ні, не сестра вона його, як це розуміють прихильники тлумачення Слова Божого по букві. Жінка Каїна – це життя каїнітське, душі тих, хто приймає в себе ідеологію Каїна, запліднюється духом його. Це серця тих нещасних, які вбивають в собі світле служіння Авелеве і замість того, щоб осістися в благословенних оселях Отця нашого Небесного, перетворивши серця свої на храми Святого Духа Любові, утікають з-перед Лиця Господнього, ідучи шляхом блудного сина у світ, у біблійну країну Нод, що означає “Блукання”...

МЕЧ ХЕРУВИМСЬКИЙ

Запитання: На іконах архангел Михаїл зображується з мечем полум’яним у руці. А в Біблії сказано, що після вигнання із раю Господь поставив на вході до нього херувима з мечем обертаючимся. Що це за меч?

Відповідь: У першій книзі Біблії “Буття” читаємо:

“І сказав Господь Бог: «Ось став чоловік немов один із Нас, щоб знати добро й зло (тут гірка іронія: Ось і став “богом”, послухавшись голосу плоті своєї, – пішов шляхом пізнання добра через зло, насправді ж роз’єднавшись з Нами, втративши благодать Богоєднання). А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з’їв, – і не жив повік-віку» (Але Господь осміяним не буває. Він є Законодавець – Він же й Вседержитель. Він встановив Закон: Возлюби – і за законом спорідненості перебуватимеш у вічному блаженстві з Творцем сущого, правдиво обожишся, споживатимеш плоди Духа Святого з духовного древа життя – древа Богопізнання. Коли ж ні – то результатом беззаконня твого /власне гріха – див. Перше послання апостола Івана, 3 розділ, 4 вірш/ буде прокляття. Прокляття – тобто роз’єднання з Божеством: ти сам позбавиш себе духовного Едему, знищиш рай в серці своєму і замість “миру і радості у Дусі Святім” отримаєш пекло /грецькою “ад” – “місце темряви”/, де “тільки плач і скрегіт зубів”. Плач від нещасливості своєї і скрегіт зубовний від злості на Бога, ближнього, та й на самого себе…).

І вислав його Господь (його – тут Адама, перших людей віри) із еденського раю, щоб порати землю (працювати над собою, обробляти землю сердець своїх, що заросла терниною й осотом, забуяла духом користолюбства і насильства, – щоб відшукати в собі той загублений рай, відновити втрачений зв’язок, віднайти “дорогу давню”, дорогу до древа життя…), з якої узятий він був.

І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив херувима і меча полум’яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя” (Буття, 3 розділ, 22–24 вірші).

Херувими – то ангели відання. Саме слово “херувим”, власне, й означає “відання”, “знання”. У Біблії вони зображені багатоокими. Тут – повнота бачення духовного, повнота відання істини. Так у Єзекіїля про херувимів читаємо:

“А все їхнє тіло (духовне, безумовно, тіло, бо ж ангели – “суть службові духи”), і їхня спина, і їхні руки, і їхні крила… повні очей навколо (тут всесторонність просвітлення правдою, “очі спереду і ззаду” – знання прийдешнього і майбутнього, освячені світлом істини діла та прагнення)…” (Єзекіїля, 10 розділ, 12 вірш).

Меч херувимський – то є меч Слова, меч духовний, меч “полум’яний”. Як і каже про нього “апостол народів” Павло: “Візьміть… меча духовного, який є Слово Боже”; “Бо наш Бог – то «палючий огонь»!” (див. Послання апостола Павла до Ефесян, 6 розділ, 17 вірш; до Євреїв, 12 розділ, 29 вірш). Цей меч знаходиться “на сході” від Едему...

Що є “схід” у біблійній мові? Схід – це напрямок до сонця. А “Сонце правди – Христос!” Це Він названий у Слові “Сходом з висоти” (див. Луки, 1 розділ, 78 вірш). І саме цього напрямку й слід триматися тим, хто хоче віднайти шлях до Раю.

“Я є Шлях”, – говорить Господь. “Я є шлях, і правда, і життя!” Я є шлях правди, який веде до життя вічного, до того живоносного Древа, плоди якого є плодами Духа, що про них сказано: “А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, здержливість, лагідність. Закону нема на таких!” (Послання апостола Павла до Галатів, 5 розділ, 22–23 вірші). Але, щоб досягти цих плодів, треба пройти через “меч, який обертається”, через обрізання духовне, про яке мовить пророк: “Обрізуйтеся Господеві, й усуньте із ваших сердець крайні шкірки…” (Єремії, 4 розділ, 4 вірш). “Віддай плоть – і прийми Дух”, – навчають отці Церкви. І Петро благовістить:

“Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі – чесноту, а в чесноті – роздумування (обрізування “затовстілих вух” своїх мечем Слова),

а в роздумуванні – стримання (обрізання “крайньої плоті” пожадань тілесних “обертаючимся мечем” посту й молитви), а в стриманні – терпеливість (обтинання волі своєї волею Божою), а в терпеливості – благочестя (благочестя смиренномудрості: нерукотворне Христове обрізання Духом через хрещення – самозречення та повне занурення у смиренну віру),

а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов (аж до повного, святого розчинення в Любові: “Возлюби Господа, Бога свого, та ближнього свого, як самого себе”).

Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа (не залишить нас без плодів благодатного древа життя, древа Богопізнання. Бо “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його” (Євангеліє від Івана, 17 розділ, 3 вірш))” (див. Друге послання апостола Петра, 1 розділ, 3–11 вірші).

Слово Боже – це Слово для нас і про нас. І всі події, всі епізоди Святого Письма завжди є тінню духовних речей. Бо ж і древо життя – древо віри, надії, любові – в нас. І “Христос в нас – надія слави”. І Царство Небесне – предвічний Едем – в нас. І війна архистратига Михаїла із “змієм великим, вужем стародавнім, що зветься диявол і сатана”, також в нас. І херувим з мечем, що обертається, – в нас! Бо й всі ми, хто йде дорогою правди на схід, зрештою також покликані стати вісниками слави Божої, ангелами відання, “херувимами помазанними”, як і тлумачить це святий Макарій Єгипетський:

“Правдивим і безсумнівним було те, що бачив Пророк (Єзекіїль) у захопленні; але воно вказувало на інше, було прообразом чогось таємничого й божественного, таємниці справді схованої від родів, але виявленої в останні часи…

Пророк споглядав таємницю душі, якій повинно прийняти Господа свого і статись престолом слави Його. Бо душа, яку Дух, уготувавши її як сидіння й помешкання Собі, сподобив прилучитись до світла Його й осяяв красою невимовної слави Своєї, робиться вся – світлом, вся – лицем, вся – оком; немає у неї жодної частини, яка не була б повна очей світла, тобто, немає у ній нічого затьмареного; але вся вона суцільно стає світлом і духом, вся сповнена очей, і не має ніякої останньої, або задньої сторони, але звідусіль показується лицем, тому що зійшла на неї й возсідає на ній невимовна краса світла Христового…”

25
Перейти на страницу:
Мир литературы