По-модньому - Старицкий Михаил Петрович - Страница 1
- 1/6
- Следующая
Посвячена артистці
О. І. Віриній
ДІЙОВІ ЛЮДЕ:
Гаврило Потапович Вареник - багатий козак.
Зінька - дочка його, літ 20.
Наталка - друга дочка, 10 літ.
Вівдя - наймичка, заїка.
Орина Власівна Дзвонарська - вдова, сусідка.
Овсій Кравчук - молодий парубок; дальній родич, за приймака.
Перепетуя Самсонівна Дембицька - із бідної шляхти, з примхами.
Сисой Хододатович - синок її.
Свирид - хлопець, наймит.
Діється на лівім березі Дніпра.
Середина багатої козачої хати. Ліворуч - лави, мисник; праворуч - канапка, два кріселка. По стінах - генерали і страшний суд. В убранстві видно панські примхи, перемішані з простою обстановою. Двері просто і праворуч в кімнату.
ДІЯ ПЕРША
Зінька сама.
Зінька (вишива сорочку). Що це й досі батька нема? Усе їздять по панах та по панах... і хазяйство закинули...Ох, це все Дзвонарська крутить! Як умерла покійниця матуся, то батько й почали з тією Ориною Власівною кумпанію водити. Вона їх і з панами звела,- хвактурує [1] за гроші... Піде колись на вітер наше добро! І дома тут через неї життя нема: все якісь моди заводить; ні ступити, ні походити. І батько... ох, ох, ох! Хоть би вже мені заміж швидче абощо! А то так остобісіло! Так через неї ж і не оддадуть за простого, а од тих паничів-глистюків аж верне! А от Овсій Кравчук - який славний, і смирний, і роботящий, і парубок з себе моторний та і з нашого роду; а за мною - так просто господи! Б, вже терпіла, терпіла та, мабуть, і годі скажу! Ех, доля моя сирітська! (Замислюється і співа):
Зінька і Наталка.
Наталка (спочатку у кімнаті біля дверей, а далі вибіга: пританцьовуючи і крутячись). От і прибралась, бач, яка цяця, бач, яка краля! (Співа):
(Вибіга з цуценям, прибратим у якусь спідницю).
Зінька. Де це ти такої пісні вхопила?
Наталка (крутиться). Або що?
Зінька. Не співай мені: погана.
Наталка. Чому?
Зінька. Тому що слухай, коли кажуть.
Наталка. То яй другої вмію! (До цуценяти).
Б, ти-бо не кусайся, коли з тобою бавляться! (Співа).
Зінька. Отже ти доспіваєшся, поки я тебе по губах не лясну! Кинь мені цуценя та роби!
Наталка. Гм, роби! Я ще маненька!
Зінька. Маненька! А пісень великих співаєш!
Наталка (проганя цуценя). Е, співати не важко!
Зінька. Ну, достанеться тобі за пісні.
Наталка. Це мене Пріська вивчила.
Зінька. Щоб ти мені до неї ні ногою!
Наталка (лащиться). Зінько, голубочко, я слухатимусь, коли ти висилатимеш з хати.
Зінька. Гм, чортеня...
Наталка. А яка ти гарнесенька, сестрице, сьогодні! У стрічках та у плахті. Чого ти щодня так не ходиш?
Зінька. При матері ходила, а тепер ота моди завела; батько силують до кохт.
Наталка. І я тієї Власівни не люблю... я їй межи очі плюну. Можна, Зінько?
Зінька. А батько?
Наталка. А я плюну та й утечу: мене не піймають!
Зінька (обніма її). Голубочко моя!
Наталка (цілує її). Ти така в цьому гарна, така гарна!
Ті ж і Овсій.
Овсій (що увійшов при остатній мові). А правда, чудесно, як намальовані; а то неначе в хомуті ходите.
Зінько. Ой, це ти, Овсію?
Овсій. Та я ж.
Наталка. Зінько, чи мені тут сидіти, чи ти, може б, пустила мене до Пріськи? (Ухмиляється хитренько).
Зінька. Та... іди вже; тільки не пустуй.
Наталка. Бач, я зараз послухалась! (Вибіга в двері).
Ті ж, без Наталки.
Овсій. До батюшки якийсь панич приїхав. За Власівною послали... що б воно?
Зінька. Ой лихо! Чи не жениха вона мені знов вискіпала?
Овсій. Мене й самого мов ножем шпигнуло.
Зінька. Сваха анахтемська.
Овсій. Тепер що ж його? У мене аж похололо...
Зінька. Хіба тобі мене жаль?
Овсій. А, ще й питають! Та я б... от щоб мене ставцем поставило. Скажіть мені одно слово, і шабаш, значить! Тільки один мені кінець: або під сволок, або під лотоки.
Зінька. Що ти городиш, божевільний?
Овсій. А то хіба не правда? Все єдно такому харпакові і гадать нічого: у потилицю затоплять, та й уже!
Зінька. А може, й ні?
Овсій. Б, де там... я тільки й йому або й тій... ну вже я не знаю, хоч у Сибіряку...
Зінька. Не плещи! А коли що, так от що! (Цілує його). Розумієш?
Овсій (обніма). Та я... аж світ закрутився! Ну, куди хоч... Господи! Просто не знаю й як!.. (Одказує, почувши стук у двері).
1
- Хвактурувати - бути посередником, маклером.
- 1/6
- Следующая