Не судилось (панське болото) - Старицкий Михаил Петрович - Страница 18

• Предыдущая
• 18/22
• Следующая

Михайло сам.

Михайло (ходить по рундуці стривожений). Який Микола щирий та добрий; я й не вважав його за такого, та то більше проти його Павло настроював!.. Павло уже надто гострий, а Микола практичним своїм розумом ясно, логічно дивиться на все... Правда-таки, щоб послужити народові, треба собі здобути сили... От про Катрю тільки, щоб вона мене проміняла, - бреше, не повірю!.. А проте, може, вона зі мною й не буде щасливою? Коли б хоч на світ мене вивів! Коли б тільки у батька вдалась справа! Серце тріпочеться так, що аж у висках стука... Страшно чогось... А як вихлопоче і уладнає все? Господи, і не знаю я, на якому вже небі й опинюся!.. Зараз побіжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мій, якщо вирятуєш мене із виру, де я потопаю, то станеш мені за батька!.. Поможи, господи, мати божа! (Ходить по кону і часами, стуля руки). Коли б же тільки мати не провідала! Борони боже, як треба таїтись!.. Коли б хто не наплів, храни господи! (Ходить з тривогою і прислухається до дверей).

Михайло і Катря.

Катря йде з садка, нап'ята платком, бліда, стривожена.

Михайло (зуздрівши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я! (Збіга хутко по сходах з рундука і мерщі до Котрі; одводить її на передкін). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла?

Катря (припада). Скучила, занудилась, Михайло!

Михайло. Що ти здумала?

Катря. Ох, несила моя... нудьга мене точить... тебе не бачила... мати картають...

Михайло. Христа ради! Іди звідси!

Катря. Постой! Я щось мала тобі сказати...

Михайло. Що там? Кажи швидче!

Катря. Ох, не згадаю, - памороки забило.

Михайло. А! Боже мій!! Їди-бо, Катрусю, мерщі: застукають, - то ми пропали! (Відводить за рукав).

Катря. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе, - вимучилась, так вимучилась!..

Михайло. Зарізать мене хочеш? Тікай-бо, серце, кажу, - я мерщі вибіжу за садок!

Катря. А! Згадала! Не йди, борони боже, не йди! Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку, - хоче вбити! (Хапає руками Михайла і не пуска). Не йди! Я за тим і прибігла! Він уб'є... страшний такий, очі горять...

Михайло. Що ж ти зі мною робиш? Мало мені й без того напасті, що й очей не знаю куди дівати, батька і матері цураюсь, а тут іще розбишака? В Сибір його!

Катря. Він не винен: така вже йому кара... Любить без душі, серця свого не переробе, божеволіє...

Михайло, О-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевільними! Спокою ні вдень ні вночі - і все через тебе...

Катря. Михайло! Ти мені дорікаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, ніж почуть оте слово! Мати божа, чим же я винна? (Плаче). Що ж я учинила? Душу і тіло оддала... (Рида).

Михайло. Коли оддала по любові, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка, - мені твої сльози в печінках уже сидять!

Катря. В печінках? Більше не будуть: це вже остатні, - мабуть, з крів'ю ринули! Ї де вже вони взялися?.. Здається, лились, лились, як той дощ осінній, - і по матері, і по долі своїй щербатій, і по віку своєму молодому... та ще ось кілька крапель видавилось... Більше вже нема: там, мабуть, усе перетліло!

Аннушка (одчиня вікно і придивляється). З кєм то панич? З Катрею? Єй-богу, Катря Дзвонарівна!

Михайло. Катре! Заспокойся, серце! Ходім звідси: у мене душі нема, щоб хто не здибав... Я тобі розкажу: все уладнається, - тільки ходім!

Катря. Боїтесь? Як побачать - сорому завдам!

Михайло. Я не за себе боюсь, а за тебе...

Аннушка. Побіжу сю минуту, одлепортую барині, - пущай полюбуються на рандеву!

Катря. Мені тепер однаково... Я як прочула, що Дмитро наміряється, то й не стямилась, кинулась мерщі... У саме б пекло кинулась, ніякі б муки не спинили мене!

Михайло (лама руки). Боже мій! Час біжить... кожна хвилина мордує... от-от застукають...

Катря. Прощайте, більше не буду стояти... достоялась уже, доходилась до краю! В печінках не буду! Гріх тільки вам, Михайло, за мене, ох, який гріх!

Ті ж і Анна Петрівна. 

Анна Петрівна (бліда, злютована, прожогом біжить до Катрі). Как? Сюда осмелилась прийти? Где эга шлюха?

Михайло (з розпуки). Мама! Пропало все!! Катря, як скам'яніла, дивиться на паню.

Анна Петрівна. А!! Мерзавкаї Потаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сікається до Катрі).

Катря (закрива руками голову). Ой!! Не бийте мене! Не бийте!!

Михайло (кидається до матері). Мамо! Не троньте ее, бога ради! Не оскорбляйте!

Анна Петрівна. Вон!! Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там?

Михайло (хапа матір за руки). Мамо! Ради бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня!

Анна Петрівна. Нет!.. Нет! Такая дерзость... Я эту подлячку проучу! Михайло хапає матір за руки і не допуска до Катрі.

Катря (тільки несамовито тремтить і шепоче). Не бийте мене! Не бийте!!

Ті ж та Іван Андрійович, Бєлохвостов, Харлампій, Аннушка і дворові.

Бєлохвостов (показується на рундуці; за ним Іван Андрійович). Боже мой, ma cousine [57] все дело испортит! Накрыла их... Скандал!!

Іван Андрійович. Я ж просив, я ж молив її не мішаться! Ї хто ту впустив?

Обидва хутко збігають до Анни Петрівни.

Всі разом:

Анна Петрівна. Эй, люди!

Іван Андрійович. Нюточко! Перестань бога ради! Їди звідціль!

Бєлохвостов. Кузина, ради бога, уйдите! Пожалейте Мишеля... Все дело погубите!

Анна Петрівна. Не могу!.. Убили!! Эй, люди!

Михайло. Что же это? Насилие!

Катря (несамовито). Михайло! Рятуйте!!

Михайло (кидається, ламаючи руки, то до Бєло-хвостова, то до матері, то до батька). Миколо, спаси! Мамо... тату!.. Не руште її... Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее - я все сделаю, что вы хотите! Пальцем ніхто не коснись!! Я все зроблю... Простите ее!

Анна Петрівна. За нее заступаешься! За мерзавку?

Бєлохвостов. Что вы? Ради бога, уйдите!

Анна Петрівна (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, эту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется! 

Зам'ятня. Надбіга Харлампій, Аннушка, ще кілька дворових. 

Катря (несамовито). Матір кличуть? Ї її катуватимуть? Зводниця, кажуть?! (Скида платок і, мов не при собі, виступа наперед). За що знущаєтесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене обікрали, а тепер привселюдно топчете у болото, як остатню падлюку! Топчіть! Регочіть з дурної!! Плюйте! Кличте всіх!! Мамо!! Йди сюди! Дивись, любуй, на яку публіку поставили твою дочку єдину!!

Михайло (кидається до Катрі). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня!

Анна Петрівна. Какая смелость! Позор, по-зор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда! 

Бєлохвостов і Іван Андрійович улещують пані, що ледве на ногах стоїть; Харлампій і Аннушка пориваються взяти Катрю, але через Михайла не насмілюються. 

Бєлохвостов (набік). Mais elle est charmante! [58]

Харлампій. Що з нею возжатись? Косу одрізати, та й годі!

Катря (божевільне обводить очима всіх, кинулась од Харлампія до Михайла). Ріжте косу! (Рве кісники і розпущена коса хвилями спадає на плечі). Тобі її різати, Михайло! Ріж!! Чого ж зупинились? Катуйте! Розшарпали серце - добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчіть ногами; давіть і дитину від вашого сина!

• Предыдущая
• 18/22
• Следующая