Цар соловей - Руданський Степан Васильевич - Страница 6
- Предыдущая
- 6/16
- Следующая
Изменить размер шрифта:
6
VI
В сій долині межи морем,
Терном і горами
Жив собі пастух-царевич
З своїми стадами.
Живе собі, як пташина
На святії волі,
Коло него стада бродять
На шовковім полі.
А він собі під оріхом
Лежить на травиці,
І в травиці червоніють
Спілі полуниці.
А навколо на деревах
Фіги і мигдали.
Померанці і цитрини
Гілля повтинали.
Там спадають спілі сливи,
Жовтії морелі,
А там тілько доспівають
Ріжки і дактелі.
На відклонах спілі дині
Й кавуни пестріють,
І над ними винограду
Китяхи синіють.
І в долині над зіллями
То метелик грає,
То жебонить бідна пчілка,
В квітку заглядає.
А в повітрі над садами
Грають божі птиці,
І над ними, як склепіння,
Небо без границі.
А по небу плине сонце,
Тає на долину
І, як ненька, огріває
Рідную дитину.
Опочине ясне сонце -
Місяць випливає.
Безграничнеє склепіння
Зіроньками сяє.
І весело зорі грають,
Мигтять і міняться
То погаснуть, потемніють,
То знов загоряться.
Тілько місяць, місяць думний,
Знать, своє гадає:
Мірним ступнем поміж зорі
К заходу ступає.
Хіба тілько, як проходить
В небі середину,
Стане, думний, і погляне
В сонную долину.
А в долині туман бродить,
Убрус випрядає
І на сонную долину
Стиха накидає.
VII
І як в небо сходить сонце
І як з неба сходить -
Стає пастух на долинім
І думу виводить.
І стихає все навколо -
Від орла до пчілки,
Все живеє й неживее
Слухає сопілки.
І та дума, його дума,
Ніби з неба ллється,
І широко, і далеко
За межу несеться.
Раз виходить піп із церкви,
Кондаки співає,
Коли чує, аж за морем
Якась дудка грає.
«Га! - подумав.- Певно, люди
Зайняли долину.
Піду-но я що випрошу,
Хоть на сорочину»,
І зібрався піп убогий,
Пішов понад море
І приходить на долину,
Під високі гори.
Аж навстрічу йде царевич,
З попом привітався.
«Чи здалека ви, панотче?» -
Батюшку спитався.
«Я з-за моря,- піп говорить,-
Я з-за моря, сину,
І бідую Христа ради,
Мало що не згину.
Я вдівець, не маю жінки
І дітей не маю
І за церкву лиш їдную
Та за душі дбаю».
«Будьте ласкаві, панотче,
В мене відпічніте,
Не цурайтесь мого хліба,
Сядьте, закусіте».
Простелив піп свою рясу,
На траві сідає;
Пастух ходить коло него,
Щиро угощає.
І наївся піп убогий
І хрест святий творить,
І дякує співакові,
Дякує й говорить:
«О, спасибі! Добре, сину,
Ти людей приймаєш,
Тілько шкода, що до того
Вина не тримаєш.
Знаєш, сину, вино добре,
Письмо святе каже,
Веселить смиренне серце,
Маслом душу маже».
VIII
«Вибачайте мні, панотче,
Я ще не розжився,
Ще і року не уплило,
Заким поселився.
Розжиюся, і як будуть
Мене знати люди,
То на втіху добрих гостей
І то в мене буде.
На сей раз, святий панотче,
Прошу, не судіте,
А убоге господарство
Поблагословіте!»
Спершу вийшли на озера,
Де між купинами
Пливали собі на волі
Гуси з лебедями.
І піп руку підіймає
І благословляє,
А тим часом пастухові
Стиха промовляє:
«О, хорошії ж лебідки
Й гуси маєш, сину!
А годилось би й на церкву
Дати десятину».
І дарує він найкращу
Гуску і лебідку,
А піп тільки-но погладив
Куцую борідку.
Ідуть далі понад річку,
Аж на оболоні
Табуном на волі грають
Розкошнії коні.
«Благословить тобі господь
І ті коні, сину,
Лиш не жалуй в святу церкву
Дати десятину».
І вибрав він пару коней
Під масть і під міру
І дарує і ті коні
В церкву на офіру.
Перейшов піп вздовж і навхрест
Всю його долину
І на церкву ізі всього
Вибрав десятину.
Наостаток в него видить
Дудку золотую,
І на дудку піп зливає
Благодать святую.
«Всяка дудка твоя буде
Повна благодати,
Тілько, сину, треба сюю
На святе віддати».
«Вже за сеє, святий отче,
Прошу вибачати,
Дудка - батьків подарунок,
Не можу віддати».
«Ну спасибі і за теє!
Думає попина.-
Церкві хвала подобає,
Мені - десятина».
6
- Предыдущая
- 6/16
- Следующая
Перейти на страницу:
